Читати книгу - "Бляшаний барабан"

КІТІ. Та скажіть же нам, пане солдат! Як вони називаються, оті рослини?

ФЕЛІКС. Мабуть, йому не можна, а то ще ворог підслухає.

КІТІ. Але ж ми більш нікому не розкажемо, їй-бо.

ФЕЛІКС. Ми питаємо лиш через те, що інакше це буде вже не мистецтво.

КІТІ. А він так старався, наш Оскарнело.

ФЕЛІКС. А як гарно він уміє писати зютерлінськими літерами!

КІТІ. Хотіла б я знати, де тільки він так навчився.

ФЕЛІКС. Не знає тільки, як називаються оті рослини.

ЛАНКЕС. Якщо пан капітан дозволять...

БЕБРА. Ну, коли це тільки не військова таємниця, яка може позначитися на результаті війни...

ФЕЛІКС. Коли вже Оскарнело так хоче знати...

КІТІ. Коли вже без цього не виходить віршик...

РОЗВІТА. Коли вже всім нам так кортить довідатися...

БЕБРА. Коли вже я вам офіційно наказую...

ЛАНКЕС. Та це ми наставили їх на той випадок, коли підуть в атаку танки або коли з моря висадиться десант. А позаяк у них такий вигляд, то ми називаємо їх ромелівською спаржею.

ФЕЛІКС. Ромелівська...

КІТІ. ...спаржа? Тобі це підходить, Оскарнело?

ОСКАР. Підходить! (Записує слово й передає клаптик паперу з віршиком Кіті, що стоїть на бункері.)

КІТІ (звивається у ще тугіший вузол і починає декламувати віршика, ніби в класі біля шкільної дошки).

НА АТЛАНТИЧНОМУ ВАЛУ

Ще шкіримо зуби, і зброю маскуємо,

І ставимо спаржу, і бункер будуємо,

А в мріях усі — де канапа й пантофлі І де щонеділі — дух теплий картоплі,

А в п'ятницю — риба й розкішні омлети...

Ох, бідермаєре, де ти?

Спимо ще у шанцях, оточених дротом,

Мінуємо нужник — він теж буде дотом,

Та мріємо вже ми про кеґлі й альтани,

Про гарних дівчаток і про тюльпани,

Про холодильники, про сигарети...

Ох, бідермаєре, де ти?

Ще дехто лишиться в земельці лежати,

І ще не одна буде мати ридати.

Ще смерть парашутний розкроює шовк На рюші нові до самих підошов,

Чіпляє з пір'їн пресвяті амулети...

Ох, бідермаєре, де ти?

(Усі, зокрема й Ланкес, плескають у долоні.)

ЛАНКЕС. А тепер у нас відплив.

РОЗВІТА. Тоді пора снідати! (Погойдує великим кошиком з харчами, оздобленим стрічками й штучними квітками.)

КІТІ. О, влаштуємо пікнік на свіжому повітрі! ФЕЛІКС. Це сама природа пробуджує в нас апетит! РОЗВІТА. О священнодійство трапези! Ти об'єднуєш народи, поки вони сидять за сніданком!

БЕБРА. Попоїмо тут, на бетоні. Це — надійна основа!

(Усі, крім Ланкеса, вибираються на бункер. Раґуна розстилає веселеньку квітчасту скатерку й дістає зі свого неосяжного кошика невеличкі подушечки з китичками й торочками. Напинають рожеву парасольну з ясно-зеленим візерунком, заводять невеличкого грамофончика з трубою. Розставляють тарілочки й підставки для яєць, розкладають ложечки, ножики й серветки.)

ФЕЛІКС. Я поласував би паштетом із печінки!

КІТІ. А у вас не лишилося трішки кав'яру, що його ми врятували із Сталінграда?

ОСКАР. Розвіто, не намащуй так товсто данське масло!

БЕБРА. Це добре, синку, що ти дбаєш про її статуру.

РОЗВІТА. А якщо так мені смачно й корисно, тоді що? Ох, як згадаю про отой торт із збитими вершками, яким нас пригощали льотчики в Копенгагені!

БЕБРА. А голландський шоколад у термосі ще гаряченький.

КІТІ. А я просто закохана в американське печиво в бляшанках.

РОЗВІТА. Але тільки коли на нього покласти трохи південноафриканського імбирного джему...

ОСКАР. Не треба стільки, Розвіто, прошу тебе!

РОЗВІТА. А сам теж відбатовуєш оцю гидотну англійську тушонку шматками, в палець завтовшки!

БЕБРА. Агов, пане солдат! Може, тонесеньку скибочку хліба з родзинками й сливовим повидлом?

ЛАНКЕС. Якби ж я не на службі, пане капітан...

РОЗВІТА. Тоді віддай йому наказ!

КІТІ. Атож, наказ!

БЕБРА. Отже, обер-єфрейторе Ланкес, я наказую вам спожити скибку хліба з родзинками, намазану французьким сливовим повидлом, данське яйце в мішечку, радянський кав'яр і філіжаночку голландського шоколаду!

ЛАНКЕС. Слухаюся, пане капітан! Спожити! (Також сідає на бункер.)

БЕБРА. А хіба в нас немає ще однієї подушечки — для пана солдата?

ОСКАР. Нехай бере мою. Я сяду