Читати книгу - "Пташиний спів"

— Прикриватимемо ваш відступ, а потім будемо вибиратися звідси.

Стівен потис його руку та вийшов.

Спочатку вони винесли мертвих та поранених. Ті, хто залишився живим, повернулися у свої окопи до початку ночі. Елліс потрапив під чергу кулемета. Невеличкі групи живих повзли назад у тій багнюці, якою вони пробігали вранці. Вони не розпитували проте, що сталося з їх друзями, — просто хотіли якомога швидше дістатися туди, де можна лягти.

До нових обов’язків Стівена входило перевіряти карти та з’ясовувати, де різні батальйони. Його розмістили у гарному будинку в селі, і він тільки іноді ночував у бліндажі на резервній лінії. У порівнянні з тим життям на війні, яке він досі мав, це було суттєве покращення.

Завдання треба було виконувати швидко, бо атака на Мессинському хребті мала відбутися вже скоро. Стівен відчув сардонічне задоволення, затвердивши відпочинок для роти Уїра незадовго до атаки, — вони вже виконали свою роботу, а міни може підірвати хтось інший.

Старший офіцер штабу бригади на прізвище Стенфорт манерою поведінки нагадував полковника Барклая. Він нерідко кричав без причини та говорив короткими фразами, що мало виражати терміновість усіх його повідомлень.

Якщо траплялося щось не передбачуване, він одразу сипав складними для виконання наказами, щоби підкреслити своє головування, хоча нерідко ситуація вирішувалась сама собою.

В перший же день на новій службі Стівен отримав неприємне завдання написати листа матері Елліса, котра вже отримала офіційне повідомлення про смерть сина. Він сидів у кабінеті, покусуючи кінчик ручки, — впродовж години він не зміг навіть почати листа. Стояв хороший літній день, і у саду носилися дрозди та шпаки.

Він багато разів починав, писав щось про наступ або про те, як вони з Еллісом ділили бліндаж, або про їхню поїздку до Ам’єна. Але врешті-решт він обмежився формальним співчуттям.

Шановна місіс Елліс!

У цьому листі я хочу виразити свої щирі співчуття щодо Вашої втрати. Як вам вже повідомили, Ваш син загинув під час атаки вранці 2 червня, потрапивши під вогонь кулемета. Він організовував захист окопів ворога, захоплених його солдатами. Його поховано разом з лейтенантом Паркером та лейтенантом Дейвісом. Могила відмічена належним чином та зареєстрована у Комітеті реєстрації поховань.

Під час нашої останньої розмови з Вашим сином він казав мені, що не боїться смерті і що відчуває себе готовим виконати будь-яке завдання, котре перед ним постане.

За будь-яких умов Ваш син завжди дбав про життя та добробут свої підлеглих. Солдати ставилися до нього з любов’ю, і цим листом я хочу виразити вам співчуття не тільки від мене, а й від них також.

Віддавши своє життя заради мети, яку ставить перед собою Імперія, він став одним з багатьох, хто заплатив найвищу ціну.

Ми передаємо душі наших братів, які полягли на болі бою, на милість Бога.

Перечитуючи свого листа, Стівен підкреслив слово «будь-яких». «За будь-яких умов...» — це було правдою. За кілька місяців Еллісу вдалося заслужити повагу своїх солдатів, бо він не боявся. А якщо і боявся, то не показував свого страху. Він став хорошим солдатом, хоча це мало йому допомогло.

Стівен вже втомився від необхідності писати такі листи. Він помітив, що його письмо ставало дедалі сухішим та холоднокровнішим. Нескладно уявити, яке враження справить такий лист на невтішну вдову. Не стало її єдиного сина... Думати про це не хотілося.

За тиждень перед наступом роту Джека відправили у глибокі штольні під хребтом, де вони заклали тони амоналу в спеціально підготовлені камери. За два дні робота завершилась, і втомлений Джек нарешті виліз на поверхню під сонячне світло. За ним з’явилися Еванс, Філдінг та Джонс. Вони стояли у траншеї біля входу в штольню та вітали один одного із закінченням. Перш ніж їх відпустять офіційно, вони мали доповісти капітану Уїру і вчотирьох попрямували до бліндажу, ступаючи дощатим настилом.

— Ходять чутки, що тобі дадуть відпустку додому, Джеку, — сказав Філдінг.

— Не вірю. Не раніше, ніж ми докопаємося до Австралії.

— Тут, вочевидь, нам вже нічого копати, — мовив Еванс. — Тут вже і так цілий мурашник. Зараз ми підемо в тил, і я щасливо вмощуся на м’якенькому ліжку після двох або трьох скляночок вина.

— Точно, — погодився Філдінг. — Ще би покликати якусь француженку.

Джек подумав, що найгірша частина війни позаду. В уяві вже з’явилися образи коридору в його будинку в Лондоні, де його зустріне Маргарет.

Уїр йшов їм на зустріч з набагато щасливішим, ніж зазвичай, обличчям. На ньому були чоботи, куртка та м’який капелюх. Поки він підходив, Джек помітив, що деякі з мішків, які лежали на