Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Боббі Террі врешті відірвав приголомшений погляд від Дейва — і саме побачив, що Суддя готовий у нього стріляти. Суддя сидів на дорозі. Його плащ був весь червоний від грудей до низу. Підставив коліно під дуло.

Боббі вистрілив — і промазав. «Ґаранд» дав громоподібний залп — і бите скло бризнуло в лице Боббі Террі. Той скрикнув: він, певне, помер. Потім побачив, що вибито ліву половину лобового скла, і зрозумів, що він іще на цьому світі.

Суддя важко прицілився, розвернувши «ґаранд» на коліні градуси на два. Боббі Террі, в якого нерви вже цілковито здали, дав коротку чергу з трьох пострілів. Перша куля пробила дірку в боці «скаута». Друга влучила Судді вище лівого ока. Сорок п’ятий калібр великий і зблизька робить масштабні, некрасиві речі. Ця куля знесла Судді більшу частину черепа і кинула його на «скаут». Голова чоловіка радикально закинулася назад — і третя куля Боббі Террі влучила Судді в нижню щелепу на чверть дюйма нижче від губ, так що зуби посипалися в рот, і він вдихнув їх з останнім подихом. Підборіддя й нижня щелепа в нього розлетілися на шматки. Його палець у смертній агонії натис на гачок, але куля полетіла в біле дощове небо.

На землю впала тиша.

Дощ барабанив у дахи «скаута» і «вілліса». По плащах двох мертвих чоловіків. І то був єдиний звук, доки ворона з хрипким карканням не злетіла з телефонного дроту. Це вивело Боббі Террі з заціпеніння. Він поволі підвівся з пасажирського місця, ще стискаючи свій револьвер, який димився.

— Я це зробив, — довірчо промовив він, звертаючись до дощу. — Убив його на хер. Краще вже повір. Контрольний постріл. Узяв його. Щоб я всрався, коли ні. Старий Боббі Террі щойно вбив його настільки насмерть, наскільки треба…

І тут він із жахом усвідомив, що на хер він убив не Суддю.

Суддя помер, спершись спиною на «скаут». І Боббі Террі схопив його за комір і смикнув на себе. І витріщився на те, що лишилося від обличчя Судді. Лишився хіба що ніс, та й той у не надто блискучій формі.

Це міг бути хто завгодно…

І, немов у жахливому сні, Боббі Террі знову почув слова Флеґґа: «Я попсований товар повертати не стану».

Господи Боже, та це міг бути хто завгодно. Вигляд такий, наче він, Боббі, навмисне діяв усупереч наказові Ходака. Два прямих влучання в пику. Навіть зуби повибивало.

Дощ барабанив, барабанив…

Тут усе скінчено. Усе. На схід він іти не наважиться, не наважиться й лишитися на заході. Там він або з голою спиною повисне на стовпі, чи… щось іще гірше.

А таке буває?

Коли на чолі стоїть цей псих зі своїм вишкіром, то в Боббі Террі сумнівів не лишалося: буває. То який вихід?

Ковзаючи руками по волоссю, не зводячи очей зі знищеного обличчя Судді, він намагався думати.

Південь. Ось відповідь. Південь. Ніяких застав. На південь, у Мексику, а якщо треба далі — то в Ґватемалу, Панаму, та хоч на хуй до Бразилії! Усунутися від усієї цієї хуєти. Ніякого сходу, ніякого заходу, тільки Боббі Террі, у безпеці й далі від Ходака та його отих старих стрьомних чобіт, які можуть…

У дощовому вечорі пролунав новий звук.

Боббі Террі різко скинув голову.

Дощ, так, це він металево барабанив по двох машинах, і невимкнені мотори гули, і…

Химерний звук, клацання, немов збиті підбори швидко цокають асфальтом другорядної дороги.

— Ні! — прошепотів Боббі Террі.

Він почав озиратися.

Клацання пришвидшилося. Швидка хода, поспіх, легкий біг, швидкий біг, блискавичний… і Боббі Террі вже розвернувся, але було пізно, він наближався, Флеґґ наближався до нього, мов якесь жахливе чудовисько з найстрашнішої картини у світі. Щоки темного чоловіка сяяли веселим рум’янцем, очі по-товариському поблискували, і широка, голодна, ненаситна посмішка розтягла йому губи над зубами, великими, мов пам’ятники на могилах, акулячими зубами, і він простягав руки вперед, і в його волоссі лопотіли блискучі воронячі пера.

«Ні!» — намагався сказати Боббі Террі, але не зміг проронити ні звуку.

— АГОВ, БОББІ ТЕРРІ, ТИ ВСЕ ПР-РОСР-РА-А-АВ! — ревів темний чоловік і налетів на нещасного Боббі Террі.

Бувають речі гірші, ніж розп’яття.

Зуби.

Розділ 62

Дейна Юрґенс лежала гола на величезному двоспальному ліжку, слухаючи, як у душі рівномірно шумить вода, і дивилася на власне відображення у великому круглому дзеркалі на стелі, точнісінько такої самої форми й розміру, як ліжко під ним. Подумала, що жіноче тіло завжди найпривабливіше виглядає на спині, коли лежить рівно, живіт гладенький, груди природним чином спрямовані вгору, і ніяке тяжіння не змушує їх виснути донизу. Було пів на десяту ранку 8 вересня. Суддя лежав мертвий уже приблизно вісімнадцять годин, а Боббі Террі значно менше, на свою біду.

Душ шумів і шумів.

«От же в мужика манія чистоти, — подумала Дейна. — Цікаво, що ж із ним таке сталося, що він миється вже півгодини?»

На думку їй спало: як же Суддю так? Хто б міг подумати? На свій лад то була блискуча думка. Ну хто буде підозрювати такого літнього чоловіка? А от Флеґґ, здається, запідозрив. Звідкілясь він точно знав, коли і де. Понад кордоном Айдахо й Ореґону виставили охорону з наказом убити його.

Але цей задум якось не вдався. Від учорашньої вечері всі у верхньому ешелоні тут у Лас-Веґасі ходять як у воду опущені. Вітні Горґан, узагалі класний кухар, дав на вечерю щось схоже на собачий корм, і таке підгоріле, що годі було дібрати смаку. Суддя загинув, але щось пішло не так.

Вона підвелася, підійшла до вікна і подивилася на пустелю. Побачила два шкільні автобуси з Лас-Веґаса, які під палючим сонцем їхали на захід трасою US-95 до авіабази Індіан-Спрінгс, де, як вона знала, проходив щоденний семінар із мистецтва реактивної авіації. На заході була понад дюжина людей, які знали, як літати, але, на превелике щастя — для Вільної зони, — ніхто з них не мав кваліфікації, щоб водити літаки Національної гвардії з Індіан-Спрінгс.

Але вони вчаться. Мамо моя, вчаться ж.

А що найважливіше для неї зараз у загибелі Судді — це те, як вони дізналися про те, чого знати ніяк не могли. Чи немає у Вільній зоні їхнього шпигуна? Напевне, це можливо, думала Дейна; шпигунство — гра двобічна. Але Сью Стерн казала їй, що рішення відсилати агентів було прийняте на закритому засіданні, тож вона дуже сумнівалася, щоб хтось із тих семи членів