Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Але його не можна зачиняти.

Вона розгублено насупилась та обернулась:

— Чого?

Максим відчинив білі дверцята. За мить його обличчя мимоволі викривила гримаса. 

— Ні, — шокована Ярина відставила чайник та наблизилась до холодильника, який зсередини покривала чорна цвіль. — Боже, ні, — розпачливо простогнала вона. 

Що вона там думала вчора? Що більшої ганьби вже не буде? Можна просто зараз видалити номер Максима та забути про його існування. Він ніколи більше не набере її та не наблизиться до цього звалища!

— Залишити відкритим? — Максим, що продовжував триматися за ручку холодильника, скосив на Ярину обережний погляд.

— Та ні. Не треба цим дихати. Я потім… помию, — вона приречено зітхнула, коли побачила, що цвіль в’їлася навіть в ущільнювальну гуму. Господи, та скільки часу їй треба покласти на цю квартиру, щоб привести все до ладу?

Ярина повернулась до раковини, взяла чайник та відкрила кран. Вода одразу бризнула в усі боки. Футболку всіяли бризки, які повільно, але впевнено перетворювалися на суцільну мокру пляму. Ярина вже навіть не намагалась зарадити халепі чи відскочити вбік. Вона лиш примружилась, щоб не бризкало в очі, й відчужено продовжила набирати воду, попри те, що більша частина лилася на її одяг.

Максим, якому відкривалися нові глибини жахів, навіть забув про гальма, аварію та попереднє життя до того, як він переступив поріг цього страшного будинку. 

— Може, тобі з чимось допомогти?

— Та ні, дякую, — слабко озвалась Ярина. 

Він навіть не знав, чи потішила його відмова. З одного боку не до всього тут хотілося торкатися, але з іншого — легше було вже самому взяти ганчірку та поприбирати усе.

Ярина закрутила кран та поставила наполовину повний чайник кип’ятитися. Вона дістала чашки та ложки й намагалась не дивитися в очі Максима.

— Ти… Ти ще хочеш чаю? — Ярина відкрила м’яту картонну коробочку з п’ятьма останніми пакетиками. Їй було незручно примушувати людину пити те, що їй не до вподоби. — Чи може таки хочеш зайти на каву до сусідів? — вона навіть запропонувала варіант, який не передбачав прямої та грубої відмови від її гостинності. — Тобі ж кава більше подобається...

Максим вагався. Він із жалем подивився на зсутулену спину й непомітно скосив погляд на чашки. Ніби чисті…

Раптом пролунав рятівний телефонний дзвінок. Максим дістав смартфон та глянув на екран. 

— Це Віталій. Я відповім, — він вимушено посміхнувся та вийшов до коридору.

Віталій телефонував, щоб повідомити про божевільного, який роздивлявся машину, бігав навколо та єдине, чого не зробив, так це не заліз повністю під неї. І те тільки через те, що не було домкрата.

Ярина не хотіла заважати, тому стояла мокра біля вікна без гардин та слухала булькання чайника. Після завершення розмови Максим сховав смартфон та повернувся до кухні.

— Все гаразд? — вона обернулась та обережно зазирнула до його обличчя.

— Так, нормально, — він поморщився, але кивнув, потер долоні й хоробро наблизився до кухонного столу. — То що, питимемо чай?