Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

тішить стан справ на місці, бо тут усе було зроблено нашвидкуруч. Проблема, як завжди, в непередбачуваності Y. Т. Він і подумати не міг, що вона на ходу вистрибне з гелікоптера і сама звільниться від Райфа. Інакше кажучи, він очікував чогось на кшталт перемовин про звільнення заручників, коли Райф відвезе Y. Т. до свого штабу в Г’юстоні.

Але ситуація із заручницею вже вирішилася, тож Дядечко Енцо вважає, що Райфа слід зупинити просто зараз, перш ніж він ступить на рідну землю в Г’юстоні. Дядечко Енцо викликав велике підкріплення, і десятки гелікоптерів і тактичних з’єднань змінюють маршрути, намагаючись чимшвидше дістатися до LAX. Тим часом сам Енцо залишається з кількома особистими охоронцями і техніком із команди Нґ.

Аеропорт блокований. Це було нескладно: вони просто вивели «Лінкольн Таун-кари» на злітні смуги, пішли в контрольну вежу і попередили, що за кілька хвилин тут почнеться війна. Тепер у LAX, мабуть, тихіше, ніж будь-коли з моменту його створення. Дядечко Енцо навіть чує тихе шурхотіння хвиль на пляжі за пів милі від них. Тут майже затишно. Погода — саме для барбекю.

Дядечко Енцо співпрацює з містером Лі, тобто співпрацює із Нґ, а Нґ, хоч і вкрай компетентний, надто прихильний до технологічного підходу, і це викликає в Дядечка Енцо недовіру. Хороший солдат у начищених берцях і з «дев’яткою» в руці для Дядечка Енца кращий за сотні портативних радарів і ґаджетів.

На підході до аеропорту він сподівався, що місця для сутички з Райфом буде вдосталь — натомість увесь простір захаращений. Навколо ціла купа приватних ангарів, біля кожного — свій обгороджений майданчик із парковкою на кількадесят машин і транспортом технічних служб. А ще вони дуже близько до резервуарів із авіапальним: із землі стирчать численні труби, помпи і різна гідравлічна шняга. Тактично кажучи, ця територія нагадує радше джунґлі, ніж пустелю. Майданчик перед ангарами і злітна смуга, звісно, таки нагадують пустелю, хоч і на них є дренажні канали, де можна заховати скільки завгодно людей, тож найкраща аналогія тут — бойові дії на в’єтнамських пляжах: відкрита територія, що стрімко переходить у джунґлі. Не найулюбленіше місце Дядечка Енцо.

— До периметру наближається гелікоптер, — повідомляє Кі.

Дядечко Енцо повертається до лейтенанта:

— Усі на місцях?

— Так, сер.

— Звідки ти знаєш?

— Усі доповіли кілька хвилин тому.

— Це мало про що каже. А як піцовозка?

— Ну, я подумав, що займуся цим пізніше, сер...

— Тобі треба навчитися робити більше однієї справи одночасно.

Лейтенант відвертається, засоромлений і пригнічений.

— Кі, — кличе Дядечко Енцо. — Є щось цікаве на периметрі?

— Взагалі нічого.

— Хоч щось?

— Кілька робітників технічної служби, як зазвичай.

— Звідки ти знаєш, що це техніки, а не солдати Райфа, перевдягнені в техніків? Ти бачив їхні документи?

— Солдати мають зброю. Принаймні ножі. Радар каже, що ці хлопці абсолютно беззбройні. Що і слід було довести.

— Я досі намагаюся отримати відповідь від усіх наших, — каже лейтенант. — Мабуть, якісь проблеми з передавачем.

Дядечко Енцо обіймає лейтенанта за плече.

— Синку, давай я розповім тобі одну історію. Відколи я тебе вперше побачив, думав, що ти мені когось нагадуєш. Нарешті зрозумів — ти нагадуєш мені людину, яку я знав колись давно: лейтенанта, що якийсь час був моїм командиром у В’єтнамі.

— Справді? — лейтенант щиро захоплений.

— Так. Він був молодий, розумний, амбітний, добре освічений. І, звісно, завжди хотів як краще. Але були в нього і недоліки. Серед іншого — вперта нездатність вловити фундаментальні проблеми поточної ситуації. Я б навіть назвав це ментальним блоком, який викликав у всіх, ким він командував, глибоку бентегу. Не побоюся сказати, що це була смертельно небезпечна, катастрофічно небезпечна риса.

— І що з ним сталося, Дядечку Енцо?

— Та сталося все на краще. Бачиш-но, одного дня я взяв справу у свої руки і вистрелив йому в потилицю.

Очі лейтенанта раптом стають дуже великими, а лице ніби паралізоване. Дядечко Енцо йому не співчуває: якщо той зараз облажається, загинуть люди.

Із гарнітури лейтенанта долинає якесь белькотіння.

— Дядечку Енцо? — питає дуже тихо і неохоче.

— Так?

— Ви питали про піцовозку.

— Так?

— Її там нема.

— Нема?

— Очевидно, коли вони сіли підібрати Райфа, хтось виліз із вертольота і поїхав на ній.

— Куди поїхав?

— Не знаю, сер, у нас там лише один коригувальник, і він пасе Райфа.

— Знімай гарнітуру, — велить Дядечко Енцо. — І вимкни рацію. Спробуй послухати вухами.

— Вухами?

Дядечко Енцо пригинається і біжить у закапелок між двома невеликими літачками. Там обережно ставить скейтборд на землю. Тоді розв’язує шнурівки на черевиках і роззувається. Шкарпетки також знімає і засовує в черевики. Дістає з кишені небезпечну бритву, відкриває лезо і розрізає штанини від низу аж до паху, збирає тканину і обрізає повністю — інакше вона буде на ходу тертись об його волохаті ноги, створюючи непотрібний шум.

— Господи! — вигукує лейтенант, що стоїть за кілька літаків звідти. — Ела збили! Господи, він мертвий!

Розділ 70

Піджака Дядечко Енцо поки що не знімає, бо в ангарі темно, а сатин підкладки не дуже шурхотить. Тоді вилазить на крило одного з літаків, щоб його не можна було побачити із землі. Пробирається на край крила, відкриває рота, бо так краще чутно, і слухає.

Попервах чує лише нерівномірне плюскотіння, якого раніше не було — ніби вода з крана капотить на землю. Здається, звук долинає від найближчого літака. Дядечко Енцо переймається, що з нього може витікати пальне — можливо, хтось задумав підірвати цю частину аеропорту, одним махом стерши на порох весь спротив. Він нечутно спускається на землю, обережно обходить кілька літаків, щокілька кроків зупиняється, слухає, а тоді бачить: одного з його солдатів пришпилили до фюзеляжу літака Learjet довгим дерев’яним кілком. Кров цебенить з рани, стікає по ногах, скрапує з черевиків і плюскає на гудрон.

Позаду Дядечко Енцо чує короткий скрик, який зненацька перетворюється на різкий важкий видих. Він уже чув такий раніше, це комусь провели по горлу гострим ножем. Вочевидь, його лейтенанту.

Лишається хіба кілька секунд безпечного пересування. Він не знає, хто йому протистоїть, а це варто знати, тож Дядечко Енцо біжить на крик, швидко перебігає від одного літака до іншого, постійно пригинцем.

Він бачить пару ніг по той бік фюзеляжу.