Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

відомо, закони Конфедерації чітко регламентують права біженців з Республіки та процедуру їх натуралізації, — дуже здалеку почав барон, кинувши теку прямо на незастелене ліжко. — Як не дивно, але законів там чітко дотримуються. Уяви... Себто уявіть собі, Ваша величносте, закони виконує навіть їх секретна служба.

— Не зволікай, Самусе! — нетерпляче поквапив Нод друга. — Кажи вже про Кинава, бо як зволікатимеш, я не скажу тобі, де ми щойно говорили з Рамиром!

— З Рамиром?! — витріщився барон. — Ти вина учора на радощах перепив, чи що?

— Самусе, ти розповідай, не випробовуй наших королівських нервів! — примара покійного суверена набула темно-пурпурового кольору.

— То з Кинавом усе добре? — нетерпляче перепитав Нод.

— Так. Він живий-здоровий, — із задоволенням повідомив барон. — За законами Конфедерації, його не мали права ізолювати десь, наприклад, на гауптвахті. Щойно він з'явився на території Конфедерації, одразу ж, як і всі втікачі з Республіки, опинився під захистом юрисдикції війта прикордонного селища, побіля якого перетнув лінію кордону.

— Хороший закон, — похвалив Нод. — Може, нам і собі такий запровадити?

— Ти парламентський монарх, тож шукай для цього підтримки у депутатів, — зловтішно відповів Самус. — Далі було так...

— Чекай, а звідки ти усе це знаєш про Кинава? — поцікавився Горанг.

— З вранішніх газет Конфедерації. Ось посол прислав депешу з викладом змісту сьогоднішніх статей, — барон дістав із теки кілька машинописних аркушів. — Велике діло телеграф, скажу я вам. Завтра, я певен, це і наші газети надрукують. Отже, спецслужба Конфедерації Кинава, звісно, допитала, навіть потримала три доби у своєму ізоляторі під приводом карантину, але тоді мусила відпустити до готелю. Єдине обмеження, яке на нього було накладене, це неодмінно щодня відмічатися у поліцейському відділку. Перше, що зробив Кинав, коли отримав свободу...

— Пішов до борделю, зчинив там п'яний дебош, і це потрапило до газет, — майже жартома припустив Горанг.

— Ні, він скликав пресову конференцію і повідомив на ній, що має у своєму розпорядженні колекцію унікальних перлин, що належать до історичного спадку герцогів Азборанів. Заявив про намір повернути коштовності законному власнику — себто тобі, Ноде, а спецслужба Конфедерації чомусь перешкоджає цьому шляхетному наміру, затримуючи його на території країни. Тому Кинав звертається до прогресивної громадськості Конфедерації із закликом висловити свій рішучий протест проти сваволі, бла-бла-бла. Після прес-конференції редактор місцевого журналу «Конфедерма» власною машиною у супроводі ще кількох журналістів відвіз Кинава до нашого посольства.

— Ну, і слава Зорі! — Нод полегшено відкинувся у кріслі. — Я вже був подумав, що той наш план справді геть дурний...

— Мушу погодитися, що попри усю... слабкість, скажімо так, вашого плану, він таки зрештою спрацював, — визнав свою помилку Самус.

— Знаєш, бароне, — відповів Нод. — Ідея використати перли задля привернення уваги преси у «вільному світі» виникла, коли Рамир, Кинав і я у рибальській садибі Кунстадів планували втечу з Республіки — щиро кажучи, під пиво. Лише опинившись тут, я збагнув усю вразливість того наміру.

— Власне, а чи не простіше було б відразу піти до посольства? — практично поцікавився привид.

— Гадаю, що ні. Розголос у його ситуації був найкращим кроком, — похвалив стратегію втікача Самус. — Хто знає, як довго чинилася б тяганина у його справі в посольстві, якби про неї не було відомо пресі. Кинав же не знав, що ми його вже розшукуємо. Посольство могло й не взяти його під свій захист відразу, а за час, поки він перебував би в очікуванні рішення, із ним та з перлами могло б трапитися будь-що.

— Гаразд, Самусе! Накажи негайно надати Кинаву який-небудь дипломатичний імунітет, і нехай його терміново везуть сюди, — порекомендував Горанг.

— Вже зроблено, щоб Ви знали! — із задоволенням повідомив Самус.

— Я ж казав, що з тебе буде добрий урядовець, Самусе, — похвалив віце-канцлера Нод. — От матуся твоя радітиме!

— Вже радіє, — пробурчав барон. — Та це, однак, не усі термінові новини...

— Якими б вони не були терміновими, але ранковий туалет ще ніхто не скасовував, — король прозоро натякнув, що ще й зуби зранку не почистив. — Іди до мого кабінету, а я швидко приєднаюся. І сніданок туди замов, бо на їдальню часу катма.

Горанг заявив, що він на заслуженому відпочинку, тож до робочого кабінету не піде, а хоче трохи на самоті прийти до тями після надто чисельних та яскравих вражень цього ранку. Хвилин за п'ятнадцять Нод у супроводі ад'ютанта та камердинера вже дістався свого нового робочого місця. Виявилося, що такий супровід є неодмінною вимогою придворного етикету, і позбутися почту наразі неможливо. Та й сенс у цьому сьогодні був, бо щойно коронований суверен мав усі шанси заблукати у досі малознайомому палаці, вперше йдучи до свого кабінету.

Віце-канцлер у внутрішніх справах, добропорядний Пилип Бобошко чекав на короля під дверима кабінету разом із Самусом. Несподіваний злет на високу посаду не застав детектива зненацька. Він цілком природно почувався у вишуканому мінімалізмі інтер'єру робочого місця суверена, якось невимушено демонструючи шану до статусу монарха, однак робив це з гідністю, без жодної запопадливості царедворця. Щойно вони утрьох увійшли в кабінет, Самус повідомив, що королева Ауранія ще до коронації Нода сама подбала про облаштування кабінету свого наступника на троні. Великий стіл зі світлого дерева стояв біля вікна, яке виходило на паркову галявину, вкриту рівним килимом якихось в'юнких рослини. Вони цвіли білими та червоними квітами. Навпроти столу на стіні висів портрет загиблого у заколоті шістдесят п'ятого герцога Азборана. Розмістити його там, за словами добропорядного віце-канцлера, також наказала Ауранія, щоб нагадував про походження господаря кабінету. Нод був зауважив до Пилипа, що у кабінеті є ще місце і для портрету Горанга III, який можна було б перенести з галереї, але у відповідь почув:

— Даруйте, Ваша величносте, проте чи не стане переміщення портрету без дозволу короля Горанга порушенням суверенітету особистості привида покійного суверена Ланоду?

— Подвійне порушення суверенітету, кажете? — посміхнувся Нод. — Суверенітет суверена Ланоду. Ні, на таке блюзнірство навіть я не піду. Нехай «резиденція» привида лишається у галереї. Самусе, що ти ще маєш терміново повідомити?

— Допоки ми тут розбиралися із заколотниками та відновлювали лад у нашій розвідці, події в Республіці розгорнулися цілком несподіваним чином, — було помітно, що баронові кортить швидше поділитися сенсаційними новинами. — Розвідданими про це від