Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Рис. 159. Пустинка. Інтер'єр житла.. Реконструкція С. С. Березанської.

Рис. 160. Пустинка. Узагальнена реконструкція господарчої споруди. Автор С. С. Березанська.

Протягом доби бронзи в Україні існували два типи жител — наземні будови та землянки. За ранньої бронзи поряд із землянками значного розповсюдження набули наземні або трохи заглиблені житла. За середньої бронзи основним типом житла майже на всій території України стають більш чи менш глибокі землянки та напівземлянки і лише в західних районах Дніпровського лівобережжя зберігаються також і наземні житла.

Найбільш давніми за доби бронзи все ж можна вважати наземні житла з дерев’яною каркасною конструкцією стін. Для їхнього обладнання по периметру майбутнього житла вкопувалися стовпи, які потім запліталися лозою. Після цього стіни з одного або двох боків обмазувалися глиною (рис. 157). Траплялися також і наземні житла із стінами з вертикально складених колод, закріплених у рівчаках. І. К. Свєпгаікову вдалося виявити поодинокі житла культур шнурової кераміки, де стіни зроблено з двох рядів тонких жердин, простір між якими забутовано глиною, землею, соломою або травою.

Тоді ж у степу для будівництва жител широко використовувалися камінь, лоза та очерет. На Михайлівському поселенні знайдено прямокутні в плані одно-, дво- або трикамерні наземні житла, цоколь яких до метрової висоти був викладений з каменю. Овальні житла досліджено на поселенні Кам’янка у Східному Криму. Верхня частина стін тут була глинобитною. В окремих випадках камені скріплювалися земляним розчином. У ряді жител знайдено кам’яні «гнізда», які були, напевне, підвалинами стовпів, що підтримували дах. За доби пізньої бронзи в степу житла також були наземними, головним чином прямокутними в плані, але часто доповнювалися напівкруглими абсидами та різноманітними прибудовами.

Можна виділити такі типи жител: наземні кам’яні чи глинобитно-кам’яні (Степове, Кам’янка, Анатоліївка), наземні глинобитні (Сабатинівка, Беліне) та напівземляночні (Тудорово, Чикалівка). При спорудженні кам’яних наземних жител спочатку готувалася будівельна площадка, здійснювалися нівеліровка та розмітка, викопувалися рівчаки для фундаменту. Простежено кілька видів кам’яної кладки. Найпростіша полягала в накладанні пласких каменів один на одного та забутовці щебнем щілин. Друга кладка, напевне, була подібна до способу зведення типових стін у житлах. На приблизно метровій відстані виплітали дві паралельні стіни, простір між якими забутовували глиною, змішаною із землею та дрібними камінцями. Інший вид використовувався для спорудження фундаменту. Він полягав у закопуванні у заздалегідь підготовлені рівчаки двох рядів вертикально поставлених плит та забутовці простору між ними.

Легше уявити побудову землянок та напівземлянок. Відносно невелика глибина останніх (1—1,2 м) була розрахована на спорудження наземної частини. Розміри заглиблених жител, як і наземних, були різноманітні (від 25 до 100 м2) та збільшувалися від ранньої до пізньої бронзи. Більшість землянок прямокутної форми та із закругленими кутами. Частіше трапляються майже квадратні житла, рідше — овальні. Напевне, найбільш трудомістким при спорудженні заглиблених жител було будівництво котловану. Зважаючи на те, що в добу бронзи не було залізних лопат, викидання 1000—1500 м3 грунту на значну висоту потребувало великих зусиль. Виходячи із розташування ям, можна дійти висновку, що дерев’яний каркас, який правив за основу для стін та даху, споруджувався усередині котловану. Стіни облицьовувалися тином. У житлах лісостепової частини Правобережної України (Андрусівка) збереглися залишки глиняної обмазки і навіть побілки. Перекриття ніколи не зберігалися, і їхня реконструкція уможливлюється головним чином завдяки розташуванню стовпових ям. Дахи могли бути пласкими, двосхилими та шатровими. Над глибокими землянками невеликих розмірів доцільними були пласкі дахи — накат із колод, засипаний зверху землею. Про наявність двосхилих дахів свідчить порівняно вузький котлован зі стовповими ямами уздовж центральної осьової лінії або лінії, зміщеної до однієї із стін. Великі розміри деяких жител та безладне розміщення в них стовпових ям дають змогу зробити припущення про існування так званої напівшатрової, або пірамідальної конструкції даху (рис. 158).

Долівка в більшості жител була земляною. Час від часу її обмазували глиною або посипали піском. Лише в кількох житлах зафіксовано повністю або лише в окремих місцях біля вогнища обпалену глинобитну долівку.

Щодо внутрішньої будови житла, напевне, також не були цілком тотожними. Складалися вони з одного або двох приміщень. Останні відокремлювалися або дерев’яною перетинкою від якої збереглися стовпові ями поперек житла, або земляним порогом (Костянець). На поселеннях Пустинка та Гришівка знайдено житла з двома приміщеннями різної глибини. На поселенні Здвижівка про існування двох приміщень свідчить розташування вогнищ та господарських ям. Призначення приміщень було різноманітним. Одне, найчастіше перше від входу, було кухонним. Тут розміщувалися вогнище, господарські ями, посуд та інше хатнє начиння. Друге приміщення служило для відпочинку. У ньому рівніша підлога та менше кухонних залишків. Печей майже немає, трапляються сліди маленьких освітлювальних вогнищ. У багатьох житлах наявні добре збережені нари. У деяких вони глинобитні, складені з вальків, зверху обмазані глиною. Приблизно в половині з розкопаних жител нари становлять собою земляні підвищення висотою 0,3—0,4 м та шириною 0,8—1,2 м. Земляні нари, як і стіни, облицьовувалися деревом або тином (рис. 159).

Майже в кожному з жител знайдено по одному, а в деяких — і по два вогнища. Вони можуть бути класифіковані на багаття, відкриті кам’яні або глиняні вогнища, печі із склепінням, переносні вогнища-жаровні.

Кухонні вогнища, від яких залишаються великі плями випалу, займали центральну частину житла, переважно ту половину, котра була ближче до виходу. Вони становили собою ділянку підлоги, де упродовж тривалого часу розпалювали вогонь. Унаслідок цього під шаром золи виникав обпалений до кольору цегли майданчик. Texніка приготування їжі на таких вогнищах не зовсім зрозуміла, скоріше за все горщик ставили просто у полум’я. У ряді жител навкруги обпаленої ділянки вогнища знайдено ямки від стовпів, укопуваних під нахилом, на які, напевне, підвішували горщики. Особливо цікавою є наявність над вогнищем своєрідної триноги (Рубці Луганської області). До речі, клепаний казан-трипод цього часу знайдено у сусідній Молдові[325].

Відкриті вогнища, споруджені з каменю або глини, знайдено головним чином у житлах. В одному з вогнищ Костянецького поселення, яке збереглося найліпше, чітко простежується черінь у вигляді глиняної сковороди з товстим дном та загнутими краями. Бортики череня висотою 30—35 см викладені підковою з невеликих камінців. В іншому вогнищі цього ж поселення бортики з каміння утворюють не підкову, а замкнене коло. Приблизно так