Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

переконати одного із сотень європейських правителів фінансово підтримати його експедицію. Тільки-но Іспанія розпочала колонізацію Америки, інші європейські держави побачили, що багатство перетікає до Іспанії, і шість із них також приєдналися до цього процесу. Та сама історія відбулася з гарматами, електричним освітленням, друкарством, ручною вогнепальною зброєю та безліччю інших нововведень у Європі: в деяких частинах Європи з різних унікальних причин цими винаходами нехтували, ба навіть противилися їм, але в інших частинах континенту їх упроваджували, внаслідок чого ці винаходи таки поширювалися на решту Європи.

Наслідки роз’єднаності Європи різко контрастують із наслідками єдності Китаю. Час від часу китайський уряд вирішував покласти край іншим заходам, крім заморських плавань: він відмовився розвивати покращену прядильну машину, яку приводила до руху сила води; відступив, фактично із порогу промислового перевороту, на якому стояв у XIV ст.; знищив або фактично відмовився від механічних годинників після того, як очолював світ у цій галузі; а з кінця XV ст. відмовився від механічних приладів і технологій загалом. Спалахи таких потенційно згубних наслідків єдності знову проявилися в сучасному Китаї, зокрема, під час божевілля культурної революції 1960—1970-х років, коли рішенням одного або кількох керівників було на цілих п’ять років зачинено школи всієї країни.

Часта єдність Китаю і хронічна роз’єднаність Європи мають довгу історію. Найпродуктивніші райони Китаю було вперше об’єднано в 221 р. до н. е. Відтоді й до наших днів вони зберігали єдність протягом більшої частини цього періоду. Від самого початку писемності Китай користувався лише однією системою письма, довгий час мав одну-єдину панівну мову, а глибока культурна єдність притаманна йому вже два тисячоліття. Натомість Європа ніколи навіть віддалік не наближалася до політичного об’єднання: в XIV ст. вона була розколота на 1000 незалежних державок, у 1500 р. н. е. — на 500 державок, у 1980-ті роки вона досягла історичного мінімуму — 25 держав, але знову виросла майже до 40 на ту мить, коли я пишу це речення. В Європі досі 45 мов, кожна з яких має свою модифіковану абетку, і ще більше культурне розмаїття. Ті розходження, які сьогодні заважають навіть поміркованим спробам європейського об’єднання в рамках Європейської Економічної Спільноти, є промовистими симптомами глибоко вкарбованого потягу Європи до роз’єднаності.

Отже, розуміння втрати Китаєм політичної і технологічної першості над Європою полягає в усвідомленні причин його хронічної єдності та її хронічної роз’єднаності. Відповідь знов-таки підказують карти (мал. Еп. 1). Узбережжя Європи дуже порізане — на ньому п’ять великих півостровів, майже рівних за своєю ізольованістю островам, на яких постали самобутні мови, етнічні групи та незалежні уряди: Греція, Італія, Іберія, Данія та Норвегія/ Швеція. Натомість узбережжя Китаю набагато гладкіше, тож лише сусідній

800 км

Малюнок Еп. 7. Порівняння узбереж Китаю та      зазначених в однаковому

масштабі. Привертає увагу, що узбережжя Європи значно більше порізане, має більше великих півостровів і лежить поруч із двома великими островами

Корейський півострів відігравав самостійну роль в історії. Європа має два острови (Британія та Ірландія) достатньо великого розміру, щоб утвердити політичну незалежність і зберегти свої окремішні мови й етноси, а один із них (Британія) — настільки великий і близький до континенту, що перетворився на провідну самостійну європейську силу. Зате обидва найбільших острови Китаю — Тайвань і Хайнань — вдвічі менші за Ірландію; жоден із них не був провідною самостійною силою, доки в останні десятиріччя не відбулося піднесення Тайваню; а географічна ізоляція Японії донедавна зумовлювала її значно більшу політичну відірваність від життя континентальної Азії, ніж відірваність Британії від життя континентальної Європи. Високі гори (Альпи, Піренеї, Карпати та Скандинавський гірський масив) крають Європу на незалежні мовні, етнічні й політичні утворення, тоді як всі гори Китаю на схід від Тибетського плато не становлять вагомої перепони. Територіальне ядро Китаю зв’язують воєдино зі сходу на захід дві довгі судноплавні річкові системи, оточені родючими алювіальними долинами (ріки Янцзи та Хуанхе), а з півночі на південь його сполучають відносно легкі шляхи між цими двома річковими системами (згодом сполученими за допомогою каналів). Через це в Китаї досить рано утвердилося домінування двох величезних високопродуктивних територіальних ядер, географічно майже не відокремлених одне від одного, тож вони згодом злилися в єдине ядро. Дві найбільші ріки Європи — Рейн і Дунай — значно менші й сполучають воєдино значно меншу частину цього континенту. Тому, на відміну від Китаю, в Європі було багато розкиданих дрібних територіальних ядер, жодне з яких не мало достатньо великого розміру, щоб надовго запанувати над іншими, і кожне з яких ставало осередком перманентно незалежних держав.

Відтоді як Китай було об’єднано в 221 р. до н. е., жодна нова держава не мала шансу виникнути й надовго втриматися на його території. Хоча після цієї дати кілька разів наставали періоди роз’єднання, вони завжди завершувалися черговим возз’єднанням. А об’єднати Європу не вдалося таким рішучим завойовникам, як Карл Великий, Наполеон і Гітлер; навіть Римська імперія в апогеї своєї могутності жодного разу не контролювала більше половини території Європи.

Отже, географічна сполученість і незначні внутрішні географічні перепони принесли Китаю початкову перевагу. Північний Китай, Південний Китай, узбережжя та внутрішні райони збагатили об’єднаний Китай різними культурними рослинами, свійськими тваринами, технологіями та культурними особливостями. Наприклад, вирощування проса, бронзова технологія та письмо з’явилися в Північному Китаї, тоді як вирощування рису та чавунна технологія виникли в Південному Китаї. Значна частина цієї книжки присвячена важливій ролі дифузії технологій, яка відбувається за відсутності нездоланних перепон. Однак сполученість Китаю згодом перетворилася на недолік, позаяк достатньо було рішення одного деспота, щоб перешкодити нововведенню, що не раз ставалося в його історії. Натомість географічна роздробленість Європи вилилася в появу десятків або й сотень незалежних протиборчих державок і осередків новаторства. Якщо одна держава відхиляла якесь конкретне нововведення, його приймала інша, змушуючи сусідні держави робити те саме, бо інакше їх буде завойовано або виштовхнуто на економічне узбіччя. Географічні перепони всередині Європи були достатньо значними, щоб запобігти політичному об’єднанню, однак не достатніми, щоб зупинити поширення технологій та ідей. В історії Європи, на відміну від Китаю, ніколи не було деспота, що міг би «закрутити гайки» для неї всієї.

Ці порівняння свідчать про те, що географічна сполученість справляла як позитивний, так і негативний вплив на розвиток технологій. Через це в дуже довгочасній перспективі технології найшвидше розвивалися в регіонах із помірною внутрішньою сполученістю — не зависокою і не занизькою. Історія технологій останнього тисячоліття в Китаї, Європі