Читати книгу - "На зустріч любові, Софія Кривцова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Готова? — перепитав Ігор, і я помітила, як його пальці злегка тремтять.
— Так, — відповіла я, хоча всередині все стискалося від тривоги.
Ігор сів назад на лавку і опустив голову, ніби шукав правильні слова. Його мовчання тягнулося так довго, що я вже почала втрачати терпіння.
— Ти пам’ятаєш той день, коли я поїхав? — нарешті заговорив він.
-Як я можу забути?-я скрестила руки на грудях.
— Я… я не поїхав просто так. Мені довелося, — він підняв голову, і в його очах з’явився дивний блиск.
-Довелося? Тиж тоді сказав що це твоє остаточне рішення.
— Так, сказав, бо не міг розповісти справжньої причини, — він провів рукою по волоссю, виглядаючи так, ніби йому це фізично боляче. — Мені погрожували, Аліно.
— Погрожували? — я ледь не засміялася від абсурдності його слів. — Ігоре, це звучить як виправдання.
— Послухай мене, — його голос різко потемнів, і я зрозуміла, що він говорить серйозно. — Я втягнувся в щось, чого не розумів, і це стало небезпечним.
— Що саме? — я знизала брови, намагаючись зрозуміти, чи він просто вигадує історію, щоб уникнути відповідальності.
Ігор мовчав. Він виглядав так, ніби важив кожне слово.
— Люди, з якими я працював… Вони виявилися не тими, за кого себе видавали, — нарешті почав він.
— І? Що вони хотіли від тебе?
— Вони хотіли використати мене, щоб отримати доступ до грошей мого батька. Я відмовився, але це було помилкою.
— І що сталося далі? — я вже ледве стримувала роздратування.
— Вони почали погрожувати. Спочатку мені, потім… тобі, — Ігор опустив голову, ніби йому було соромно.
Я відчула як всередині мене обривається прірва.
— Вони знали про нас. Знали, де ти живеш, що ти любиш. Я не міг ризикувати твоїм життям, Аліно, — його голос затремтів.
— І ти навіть не подумав сказати мені правду? — я ледве стримувалася, щоб не кричати.
-Як я міг?-Ігор різко піднявся — Що б ти зробила? Сказала б, що впораєшся? Ти ж не знаєш, на що вони здатні!
Його слова прозвучали надто голосно, і кілька перехожих обернулися в наш бік.
— А тепер? Що змінилося? Чому ти вирішив повернутися? — я не відводила від нього погляду.
— Я зник на пів року, щоб їх позбутися, — пояснив він, опускаючи голос. — Змінив роботу, вдав, що мене більше немає в твоєму житті. І тепер вони залишили мене в спокої.
— Ігоре… — я почала, але він перебив мене.
— Я повернувся, бо тепер можу бути з тобою без страху.
Його слова звучали щиро, але я відчувала, що в його історії ще багато прогалин.
— Тоді хто дзвонив мені сьогодні? — запитала я прямо.
— Хто? — його обличчя враз змінилося.
— Жінка. Вона сказала, що ти не той, ким здаєшся, — я пильно спостерігала за його реакцією.
Ігор напружився. Його очі злегка звузилися, і він знову почав нервово терти долоні.
— Я не знаю, хто це, — сказав він, але в його голосі була якась незвична нотка.
— Ти не знаєш? — я глянула на нього з недовірою. — Тоді чому ти так напружився?
— Тому що… тому що я боюся, що це хтось із них, — зізнався він.
— Ти сказав, що вони залишили тебе в спокої! — я знову відчула, як серце почало битися швидше.
— Я думав, що так…
— Ігоре, ти вплутав мене в якусь небезпечну гру, навіть не попередивши, — я похитала головою. — Як ти збираєшся це виправити?
Він глянув на мене з рішучістю, яка мене трохи налякала.
— Я зроблю все, щоб захистити тебе, — сказав він твердо. — Але, будь ласка, довірся мені.
Я ще не встигла відповісти, як він зробив крок ближче.
— Аліно, — його голос знову став м’якшим, але напруження в ньому не зникло, — ти повинна обіцяти мені одне.
— Що саме?
Він поглянув в мої очі.
-Якщо щось станеться,ти нів'якому разі не повинна заважати мені!
— Що? — я відчула, як холод пройшовся по спині.
— Просто обіцяй.
Його слова звучали, як останнє попередження, і я не знала, чи готова я взагалі на таку обіцянку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На зустріч любові, Софія Кривцова», після закриття браузера.