Читати книгу - "Білі Близнюки , Andrii Noshchenko"

Глава девʼята. 

Наприкінці місяця у Порелі фехтувальниці не витримали. 
 - Пане Мортен, або ви підвищуєте нам ставку, за понаднормову роботу, або розрахуйтесь із нами, і ми йдемо! 
 - Ах ви бісові лярви! Коли я вас на смітнику підібрав, то що ви мені обіцяли? Я вас навчив, я за вас піклувався усі ці роки, я вас годував - і зараз ви так вирішили мені віддячити? 
То була цілковита брехня, адже фехтувальниці працювали у цирку ще за старого власника, але Мортену було байдуже. Він ладен був вилити їм на голови усе лайно, що накопичив за довгий час і вигнати, не давши ані копійки за останній тиждень роботи. Після цих слів жінки звели справжній лемент, надаючи Мортену таких епітетів, що у базарних продавців, котрі чули той галас, вуха горіли полумʼям. 
Замість того, щоб знизити градус напруги, Мортен пішов у свій віз і закрив тент на ньому, аби не бачити оскаженілі обличчя фехтувальниць. Але вийшло навпаки - коли він сховався, уникаючи розмови, їх то ще дужче розлютило. У руках зʼявилися шаблі. 
 - Ану йди сюди, виродок! 
 - Заплати нам наші гроші! 
 - Мортен, сучий ти потрох! Не смій нас кинути, вилупок! 
Лайка не вщухала так довго, що навіть Білі Близнюки покинули навчання і визирнули назовні. Фехтувальниці розмахували шаблями небезпечно поруч з возом Мортена, але той ніяк не реагував, гадаючи, що воно само якось владнається. Не те, що в нього не було грошей - та оплата, у порівнянні з його заробітком за останні два місяці, була копійками. Він просто не хотів платити, чи то йдучи на принцип, чи то з яких інших міркувань. Можливо, він гадав, що притримавши гроші жінок, змусить їх лишитися і далі працювати у цирку. 
 - Мортен, як не заплатиш - гірше буде! 
 - Гадаєш, зможеш пересидіти?!
Їх вже було не стримати. Остаточно втративши терпець, жінки, зібравши свої речі, почали трощити вози, на яких сюди приїхали і рубати їх шаблями. До них вискочив Рогатий та спробував заспокоїти. Даремно він то зробив. Сліпа жіноча лють, що шукала виходу, полилася на нього. 
 - Пане Мортен, - кричав Рогатий, тікаючи від них подалі, - заспокойте їх, доки вони не розтрощили тут геть усе! 
Розтрощені вози спалахнули - одна з фехтувальниць зацідила туди вогняною кулею. Інша, спіймавши кураж, вже рубала шаблею стропи, котрі тримали циркове шатро. 
Мортен не витримав. Він вискочив із свого воза, та почав бити жінок, ламаючи їх зброю і кістки. Шалені матюки враз змінилися на стогін, крики болю та жіночий плач. Жаба теж туди вийшла, щоб загасити полумʼя закляттям водного елементу, доки не згорів увесь цирк. 
 - Ви і справді гадаєте, що я то так полишу?! - кричав на жінок  Мортен, - Зовсім з глузду з’їхали? Моє майно трощите, а потім що? В горлянку мені вчепитесь? Срані сучки, гадаєте, я не розчавлю вас тут як слимаків?!
Гора з Рогатим ледь втримали  Мортена, щоб той і справді не повбивав їх. 
 - Забирайтесь нахрін з мого цирку, шалави! Щоб за хвилину я і аури вашої не відчував! 
Він ще довго кричав їм услід, розмахуючи руками. Деякий час Білі Близнюки байдуже за тим спостерігали, а потім повернулися до навчання. То геть не їх справа, небезпідставно вирішили вони і, по суті, були праві. 
Мортен, трохи заспокоївшись, посмикав обрізану стропу шатро і сів поруч. Будь-яка думка, що зʼявлялась у його голові, відразу ж викликала гнів. Він відчув, як услід за фехтувальницями, почала віддалятися аура костюмерші, а потім і робітників прибиральників. Останніми пішли кучери, покинувши своїх лівзі напризволяще. 
Хай собі йдуть геть! Хоч усі! Зі злістю думав Мортен. Йому достатньо, щоб з ним лишалися Білі Близнюки. Інші непотрібні, усі вони - баласт, що тягнув його на дно стільки десятків років підряд. То не вони його покинули. Насправді, то він нарешті їх здихався. Мортен обвів поглядом розгардіяш навколо. Три згоріли вози, похилені стіни циркового шатро, розкидані і зламані речі перед ним… До нього наблизилась касирка. 
 - Пане Мортен, що робити з квитками…
 - Та хоч у дупу їх собі запхай! Вистави сьогодні не буде!
Перелякана касирка втекла, аби не бачити розлюченого Мортена. Той же встав на ноги, походив, копирсаючи носками чобіт розкиданий мотлох, плюнув, і пішов у свій віз. На території цирку він відчував зараз лише пʼять людських аур. Близнюки, Жаба, Рогатий та Гора. Мортен зареготав. Директор пʼяти потвор. Та й чорт із ними усіма, до біса їх! 
Гора знайшов Рогатого, котрий лежав на цирковій арені і дивився на зімʼяту стелю шатро. 
 - Що будеш робити? Теж підеш? 
Рогатий лише криво усміхнувся на це питання. 
 - Піду? Куди? Мені вісімдесят з гаком і я тут вже більше сорока років, то куди мені йти, Гора? 
 - Але ж цирку більше немає…
 - Цирку так, немає. Але є шоу потвор…
 - Рогатий, ти там від старості не осліп бува? Ми йому непотрібні! - підвищив голос Гора, маючи Мортена на увазі, - Йому тепер ніхто не потрібен, окрім тих двох виродків! 
Гора плюнув на підлогу і сів поруч з Рогатим. 
 - Це точно все через тих виродків, кажу тобі! Мортен зовсім розум втратив, як ті двоє зʼявились, невже ти того не помічаєш, Рогатий? 
 - Навіть якщо і так, то що нам з того? 
 - Їх треба позбутися! 
 - Ох, Гора… Аби твій розум був хоч вполовину такий великий, як твій розмір, ти б зрозумів, що це твоя сама ідіотська ідея. 
 - Чому ж? 
 - Спробуєш Білих Близнюків хоч пальцем зачепити, і Мортен тебе на такі клапті пошматує, що жоден цілитель вже до купи не складе. З розуму його, Гора, зовсім не Близнюки звели. А гроші, які вони йому заробляють, це ж ясно як день. Мортен, він же завжди був жадібний, але зараз, коли гроші потекли широкою рікою … Він і краплі не впустить з неї, Гора. А тепер заспокойся і подумай, хто винен насправді? 
Гора думав. Він і справді намагався. Але природа, наділивши його такою силою, когнітивних функцій відсипала менш, ніж собаці. Тож, він, нічого не сказавши, встав і вийшов з циркового шатро. 
 - Ех, Гора, думати ти так і не навчився. - сказав йому услід Рогатий. 
Цього вечора Мортену усе ж таки довелося віддати багато грошей. Містяни приходили на виставу, що не могла відбутися, і вимагали свої кошти назад. Мортен не хотів сваритися з місцевою владою, тож особисто сидів на касі і повертав гроші за квитки. Це змушувало його серце чи не кровʼю обливатися, але іншого виходу не було. Пізньої ночі, коли люд розійшовся, він зазирнув до Жаби з Близнюками. 
 - Там гляньте, може вам щось треба… Завтра я продам зайвий мотлох і ми вирушаємо далі. 
Коли він пішов, Білі Близнюки подивилися на Жабу. 
 - Що? Мені так точно потрібного там немає, а ви як хочете. 
А от потрібне Близнюкам там було, вони вже давно око поклали на віз костюмерші. А саме на перуки і косметику, за допомогою якої можна було приховати свою дивну зовнішність. 
 - Ходімо! - Тара потягнула брата за собою. 
Костюмерша, перед тим, як піти, забрала з возу чи не усі речі, але дещо  лишилося. Тара не стала довго видивлятись і прибрала те, що знайшла, до сховища. А на виході з возу вони вперлися в Гору. Дівчина бачила його душу. Зазвичай, та була одною з самих приємних людських душ, але зараз… Спотворена неймовірно важкими емоціями, душа Гори зігнулась і беззвучно кричала. 
 - Чого тобі? - Торо став попереду сестри. 
 - Діло є до вас… 
Гора все ж наважився на це. Вирішити питання Білих Близнюків. Заради шоу потвор, заради себе, та навіть, біс його, заради Мортена. Він хотів, аби усе стало як раніше, коли цих двох виродків не було з ними. Він хотів, щоб повернулися усі, хто пішов від них за цей час. І єдине, що вигадав його мозок - то вбити Білих Близнюків. 
 - Зупинись. - одними губами прошепотіла Тара. 
І Гора закляк. Як не намагався зрушити з місця - та лише тремтів. Тара і Торо спокійно пройшли повз нього до свого возу. Гора не розумів чому. За кілька хвилин потому він зміг впасти на коліна і заплакав. Мов велика і не розумна дитина. А потім ліг на землю, і не рухався до самого ранку. Гора думав і мріяв про те, що не зробив, але так хотів. 
 - З Мортеном так зможеш? - тихо запитав Торо сестру. 
Та покрутила головою з боку в бік. 
 - Навіть на долю секунди не затримаю. 
Торо зрозумів, що Бойовий Майстер - то поки що не їх рівень і зітхнув. Він буде терпляче чекати, аж поки сестра не накаже йому діяти. 
Як Мортен і обіцяв, з самого ранку він влаштував розпродаж усього за безцінь. За кілька годин з двох десятків возів і купи майна у нього лишилося лише два вози та два лівзі. Один віз для нього самого, де він посадив Гору у якості кучера, а другий для своїх потвор, де, як і завжди, кучером був Рогатий. І ще до обіду рушили геть із міста, у якому їм усім довелося пережити стільки неприємних подій. 
Мортен не поспішав до наступного міста. У нього тепер була проблема, яку він вже кілька годин марно намагався вирішити. Де проводити тепер свої вистави? Циркове шатро він продав, адже для його встановлення потрібна купа народу. Просто на площі? Але як бути з квитками? Як контролювати натовп? За таких обставин він буде втрачати більше, аніж отримувати. 
Мортен різко сів. Вихід був. У кожному великому місті були бойові арени, де проводилися змагання воїнів та бої зі ставками. І якщо орендувати таку на кілька днів… Посмішка зʼявилася на його губах. Старе циркове шатро вміщало трохи більше тисячі глядачів. Найменші ж бойові арени, з тих, що він бачив, були розраховані на десять тисяч відвідувачів. Середні - на двадцять пʼять тисяч. Великі ж на пʼятдесят і більше…
З такою пропускною здатністю, та ще й коли виступатимуть лише Білі Близнюки, і не треба гаяти час на інших… Його виручка зросте у десятки разів! Це був ідеальний план в уяві Мортена. За день - другий усі бажаючі в багатомільйонному місті зможуть відвідати його шоу! А потім він поїде у наступне місто, а потім наступне… І чому така гарна ідея раніше не прийшла до його голови? Від цієї думки Мортен скривився. Напевно, то через той баласт, якого він позбувся учора. 
 - Пане Мортен, вже темно і лівзі час перепочити. - почувся знадвору голос Гори. 
 - Ну то ставай, чи я маю кожного разу нагадувати тобі, що робити? - роздратовано відповів Мортен. 
Цей здоровий йолоп своїми словами перебив такі гарні мрії. От же ідіот. Аби не лінь правити лівзі самотужки, він би і від Гори позбувся. Мортен підхопив цю думку. Авжеж! Можна легко навчити Білих Близнюків правити лівзі, і тоді ті три інші потвори стають йому геть непотрібні! Як він раніше то не придумав! Мортен ляснув кулаком по долоні. Але… Жити з цими білими виродками в одному возі… Він аж засичав з такого розчарування. А спочатку та ідея здавалася неймовірно гарною. До того ж, комусь доведеться клеїти афіші і продавати квитки… Мортен вийшов з возу. 
 - Де ми зараз? - запитав він. 
Вози стояли під невеликою купкою дерев край дороги. 
 - Пане Мортен, я не знаю.  Я їхав тою дорогою, що ви сказали. 
Гора розвів руками. От же йолоп! Мортен знову розсердився на Гору. Походив трохи навколо воза і повернувся всередину. Він хотів просто лягти спати, щоб позбутися тих чортових думок у своїй голові. 
Тим часом Білі Близнюки відклали навчання. Вони хотіли їсти, адже мали за сьогодні лише сніданок, і розуміли, що вечерю їм ніхто не дасть. 
 - Ну що ж… - Торо встав на ноги, - доведеться вполювати вечерю самотужки. Ходімо, Тара. 
Полювання без сестри було б швидшим, але він не хотів полишати її одну, коли поруч знаходився Гора. Його наміри минулої ночі Торо зрозумів, навіть без того, щоб бачити душу здорованя. 
Для воїна другого класу полювання було легкою справою, і вже за пів години поміж дерев весело затріщало багаття, а на палицях навколо нього смажились кілька великих птахів, яких Торо збив камінцями з гілок дерев. Такої вечері вистачило б на усіх, але Близнюки їли лише вдвох. Іноді Рогатий з Горою зиркали у їх бік та гризли сухе мʼясо. Та не сказали навіть слова один одному. Рештки смажених птахів Тара прибрала у сховище. 
Ночувати Горі довелось надворі. Він не міг змусити себе піднятись у віз, де спали інші, а  Мортен точно б його до себе не пустив. Гора хотів бути якнайдалі від Білих Близнюків, він… боявся? Та невдала спроба вбити наче зламала його. Показала, наскільки він немічна нездара, що не може захистити найважливіші речі у своєму житті. І це відчуття ставало гострішим кожного разу, коли Гора бачив Близнюків. Уперше за багато десятиліть Гора пожалкував, що не штовхає важкі вагонетки у карʼєрі, з якого і пішов у цирк. 
А наступного ранку усе було майже так, як і раніше. Лише дорога і навчання. Торо нарешті зрозумів, де була його помилка у використанні першої хвилі «Девʼяти хвиль аури», і більше такого не допускав. Закріпивши вправу першої хвилі, він почав вивчати другу, котра хоч і була складнішою за першу, та завдяки досвіду давалася хлопцю значно легше. 
Тара разом з Жабою поринули у такі глибини математики, де Торо вже нічого не розумів. Він лякався навіть одного виду тих формул і діаграм, які з легкістю виводила його сестра на папері. І Жабу то неабияк турбувало - вона боялася стати непотрібною дівчині. А бути непотрібною для магині означало отримати свій біль назад. 
Тара відчувала, про що турбується Жаба і подумки сміялася з неї. За ці місяці дівчина прискіпливо вивчила причину її болів, мало того, вона вивчила усі шість кіл мани магині, навіть те, розбалансоване. І могла то поправити, вилікувати Жабу. Та не робила того. Здорова Жаба то неконтрольована Жаба. А неконтрольована магиня шостого кола… Ні, таке Тарі не було потрібно. 
 - Попереду місто! - закричав Гора так, що почули усі. 
Гаргал. Не мегаполіс, звичайно, але й не хутір - два мільйони душ. Мортен протирав руки в очікуванні. Але все вийшло не так просто, як він гадав. Бойову арену і справді вдалося орендувати. Не за малі гроші, та все ж. Оренда на три дні стала йому сто вісімдесят золотих. Але не з цього часу, а через пʼять днів. Похмурий Мортен вийшов з кабінету адміністрації і  плюнув на підлогу. Чорти б їх побрали. Біс із ним, буде більше часу на поклейку афіш містом. 
В готель їх не пустили. Спочатку в один, потім в інший. Вірніше, самого Мортена то будь ласка, але потвор в жодному випадку не мало бути у будівлі. Врешті-решт, він спав у номері, а усі інші у своєму возі. Окрім Гори, котрий спав у стайні разом з лівзі. 
Ранком, у день дебюту, Мортен узяв з собою лише Білих Близнюків, та повів їх до бойової арени. Усередину вони зайшли через невеликі бокові двері. Тара з Торо почули голос натовпу ще знадвору, а всередині він був ще гучніше. Білі Близнюки перезирнулись, запідозривши, що цього разу буде не все так просто. Мортен витягнув зі сховища знайомий їм чорний ящик. 
 - Всередину! - наказав він. 
Близнюки відчули, як стрибають маленькі коліщата ящику по нерівній підлозі, коли він котив їх до арени. Там не було навіть щілини, щоб подивитися, що ж відбувається зовні, чутно лише гамір натовпу, який усе наростав. Ящик зупинився. Виявилось, що змінивши формат виступу, Мортен також змінив свою промову до публіки. 
Вони слухали ту маячню, про Бога смерті і його посланників у світ живих, і напруга наростала. У якийсь момент Мортен різко замовк, і стінки ящика впали врізнобіч. Білі Близнюки озирнулися. Багато. Їх дуже багато! Десятки тисяч людей дивилися зараз жадібними поглядами на Тару і Торо. Арена була розрахована на двадцять пʼять тисяч людей. І Білі Близнюки не бачили жодного вільного крісла. Торо злякався, але вдіяти нічого не встиг, як кігті аури Мортена зірвали з них чорні плащі і підняли над ареною. 
 - Тара! - крикнув Торо, - Ні, це занадто! Їх забагато! 
Дівчина повернула до нього голову і посміхнулась. 
 - Ми впораємось, обіцяю! 
Натовп на трибунах звівся на ноги і заревів. Тара не на них дивилася, а на їх душі. І це було, загалом, огидне видовище. Дівчина скривила губи. 
 - Ідіть сюди! - пролунав наказ, тихий настільки, що навіть брату довелося це читати по її губах. 
Десятки тисяч душ не опирались, не суперечили - вони виконали його. І Торо вперше побачив, як настільки велика людська маса підкоряється його сестрі. Він до того ніколи не бачив моря, та відтепер знав, що таке море людей. Жадібних, скалічених власними емоціями і бажаннями, спотворених істот. Котрі за будь-яку ціну бажали прожити хоч трішечки, але довше, ніж то відміряла їм природа і їх доля. 
Перші руки торкнулися їх тіл, і сила, невпинна і зла, потекла у Торо рікою. Він до межі розігнав рух кола власної аури, дозволивши тій річці туди впасти. І це допомогло. Та сила моментально була зімʼята, спотворена і розірвана від своєї первинної форми, і швидко трансформована у власну ауру Торо. Сестра вірно сказала - вони впораються. 
Він повернув голову і подивився на Тару, тіло якої майже повністю зникла під лісом спітнілих рук. Але з подивом побачив усмішку. Їй це… подобається?! Люди почали падати, втрачаючи свідомість. Але інші не зупинилися, навпаки - на місце одного ставало двоє… Арена потонула у крику і реві жадібності, заздрості та люті. 
Це тривало кілька годин. Мортен, через свою жадібність не вірно розраховував час, і не встиг завершитись перший виступ, як вже час було починати наступний. 
 - Пане Мортен, скільки… скільки виступів на день ви запланували?! - запитав Торо, коли Мортен запихав їх у ящик одразу по завершенню першого виступу. 
 - Три! - ошкірився той у відповідь. 
Торо лише з ненавистю подивився на дрібні гострі зуби Мортена, перед тим як чорна ляда над ними зачинилася. 
 - Сраний виродок! - сказав Торо темряві навколо. - Тара, ти як? 
 - Важко… Але три, три на день… Я витримаю, коли буду давати тобі ще більше. 
Торо навпомацки знайшов її руку і стис. 
 - Та хоч все! 
Коліщата ящика знову застрибали нерівною підлогою. Торо не брехав. Але, навіть враховуючи те, що Тара не віддавала йому усе, було важко. Його просто розривало з такого потоку. Ті три дні перетворилися на суцільне змагання з біллю і новою силою. Навіть Жабу Тара лікувала абияк, лиш би та не стогнала за свою болячку. 
Мортен же сяяв. За виручку з цих трьох днів він вигріб усе золото із банків Гаргала, віддавши їм гори срібних, бронзових та мідних монет. Він нарешті відчув впевненість у тому, що шлях, котрим він пішов - єдиний вірний шлях. 
За Гаргалом було наступне місто. Потім наступне. Білі Близнюки вже не звертали уваги на їх назви - усе одно вони бачили лише схожі між собою арени. 
Тижні складалися у місяці. Місяці у роки. Маленька трупа з шоу потвор Мортена обʼїздила пів континенту, дала сотні і сотні виступів Білих Близнюків. Деякі люди навіть подорожували за ними з міста у місто, аби якомога більше разів побувати на тих виступах. Тара їх знала. Вона могла упізнати кожного з них за маленькою часткою аури чи мани, котру вже поглинула раніше. 
Так минуло шість важких років. Білі Близнюки вже не були маленькими дітьми, котрих Лант кинув у віз до ніг Мортена за сотню срібних монет. Вони виросли не лише фізично. Вони стали справжніми хижаками - жорстокими, розсудливими тварями, для яких усі інші були лише худобою. Деякі просто тою худобою, котру вони не могли зʼїсти. Поки що. 
За цей час Тара стала магом пʼятого кола - просто неймовірний результат, навіть для тих, хто отримував найкращі умови для навчання на континенті. Та про це не знав ніхто, окрім Жаби і її брата. Торо ж тільки недавно прорвався на рівень Бойового Майстра вищого ступеня і став рівним, своєю силою, Мортену. 
Мортен то помітив, і, як не було йому жаль, вирішив, що з Близнюками потрібно завершувати. Жаль було йому не самих Близнюків, ні, йому було а тих грошей, що вони так легко заробляли для нього. Та кілька мільйонів золотих монет у його сховищі все ж були солодкою пігулкою. Мортен був впевнений, що без проблем впорається із ними. Незважаючи на те, що Торо теж став Бойовим Майстром вищого ступеня, досвіду у боях він не мав, на відміну від самого Мортена. 
 - Останній виступ на сьогодні, і завтра їдемо у нове місто! - ляда ящика закрилася над головою Білих Близнюків. 
Гучний галас натовпу вже не лякав їх, як раніше. Тепер це було простим тренуванням, з якого вони отримували додаткову силу. Вже після набуття  четвертого кола мани, Тарі навіть не були потрібні фізичні дотики, щоб забирати у людей їх силу. Вона могла то робити з обмеженої площі навколо себе, внаслідок чого, ті відчайдухи, що все ж діставалися їх тіл, могли лише легенько їх торкнутися. 
 - Як жаль… - тихо сказала Тара. 
Торо ошкірився у повній темряві. Він здогадався, про що його сестра. Їй було жаль, що це, швидше за все, їх останній виступ, тож доведеться знайти інший спосіб для підвищення свого рівня. За ці роки вони вивчили Мортена як облупленого, і легко здогадалися про його наміри через майже непомітну зміну поведінки останнього. 
 - То що, сестра, влаштуємо неперевершений фінал? 
Мортен, що штовхав ящик, почув ці слова, але подумав, що Торо говорить за виставу. Аби він вловив їх справжню суть, де Торо натякав на фінал «співпраці» з ним, то спробував би вбити Білих Близнюків тої ж миті. 
 - Безумовно! - сказала Тара.