Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

К р і т о н. Аж ніяк.

С о к р а т. Чи вона нічого не важить?

К р і т о н. Важить куди більше.

С о к р а т. Отже, дорогий мій друже, першою чергою ми повинні зважати не на думку більшості, а на судження людини, яка розуміє, що справедливе, а що несправедливе, одне слово, людини, яка знає істину. [B] Отож твоя найперша помилка полягає в тому, що ти вважаєш, буцімто ми повинні зважати на думку більшості — і що справедливе, гарне, а що ні. Хоча можуть сказати, що більшість здатна нас убити.

К р і т о н. Очевидно, що скажуть, Сократе.

С о к р а т. Так, мій любий друже. Але мені здається, що це наше судження схоже на попереднє. І думка, що найбільша цінність для людини не саме життя, а життя хороше, лишається в силі, так чи ні?

К р і т о н. Так, лишається.

С о к р а т. А що хороше, красиве, справедливе — це одне й те саме, вважаємо ми чи ні?

К р і т о н. Вважаємо, що одне й те саме.

[C] С о к р а т. Отож, керуючись цими думками, які ми визнали слушними, нам треба виснувати, чи справедливо буде зробити спробу звільнитися з ув’язнення, не питаючи дозволу афінян, чи ні; якщо справедливо, то спробуємо це зробити, якщо ні, то будемо смирно сидіти. А щодо твоїх міркувань про грошові витрати, про людський поговір, про виховання моїх дітей, то остерігаймося, Крітоне, щоб вони не прислужилися тим, хто ладен убивати людей, а потім, якби була спромога, воскрешати їх, і це все так, з дурного розуму, тобто тій самій більшості. [D] А нам з тобою, як цього вимагає наше судження, треба розглянути тільки те, про що ми тільки-но говорили: чи справедливо ми вчинимо, коли підкупимо тих, які мене звідси виведуть, чи самі втечемо й допоможемо втекти іншим, чи, кажучи одверто, не буде така поведінка злочинна? Якщо з’ясується, що чинити так злочинно, то нема чого зважати на те, що коли залишимося тут і сидітимемо без спротиву, [E] нам доведеться вмерти або зазнати іншого лиха, тільки щоб не допуститися злочинної дії.

К р і т о н. Думаю, Сократе, твої слова слушні.

С о к р а т. Нумо ж, друже, розглянемо все це вкупі, і коли ти зможеш висунути якісь заперечення, то заперечуй, і я тебе послухаю, а коли ні, то перестань, мій речистий Крітоне, товкмачити мені одне й те саме, що я повинен звільнитися з ув’язнення всупереч постанові афінян. Я наполягаю на тому, щоб ти схвалив моє рішення, бо нічого не хочу робити всупереч твоїй волі. Отож поміркуй, чи задовольняють тебе наші засновки, [49] і намагайся відповісти на мої питання з усією щирістю.

К р і т о н. Постараюся.

С о к р а т. Чи вважаємо ми, що ніколи не треба порушувати законність, чи можна робити це за певних умов, а за інших — ні? Чи визнаємо, що незаконний вчинок ніяк не може бути хорошим чи прекрасним, як це ми з тобою погодились недавно? [B] Чи, може, всі ці наші погодження розвіялися за ці останні дні? Чи, може, ми, Крітоне, ми, люди похилого віку, довго й поважно розмовляючи один з одним, не помітили, що вже зовсім здитиніли? Чи, може, всі наші судження таки справедливі незалежно від того, чи вони подобаються, чи не подобаються більшості? І якщо нам доведеться постраждати від цього більше чи менше, все одно незаконний вчинок — це зло й ганьба тому, хто його вчинить? Чи стверджуємо це, чи ні?

К р і т о н. Так.

С о к р а т. Отож ніколи не треба чинити незаконно.

[C] К р і т о н. Мабуть, що ні.

С о к р а т. Навіть на несправедливість не треба відповідати несправедливістю, як це вважає більшість, бо ні в якому разі не слід чинити неправедно.

К р і т о н. Мабуть, що ні, Сократе.

С о к р а т. А відплачувати злом за зло — це справедливо, як вважає більшість, чи несправедливо?

К р і т о н. Ні, це несправедливо.

С о к р а т. Бо робити комусь зло — це означає бути несправедливим.

К р і т о н. Ти кажеш правду.

С о к р а т. Отож не треба ні відплачувати за несправедливість несправедливістю, [D] ні робити комусь зло, навіть якщо хтось тобі зло заподіяв. Зваж, Крітоне, що ти, погоджуючися з цим, ідеш усупереч судженню більшості, бо я знаю, що так вважають і будуть вважати лиш одиниці. А коли одні думають так, а інші інакше, тоді вже не буває загального судження, і кожен зневажає іншого за його спосіб мислення. Тому поміркуй добряче, чи поділяєш мою думку і чи погоджуєшся зі мною, і чи можемо ми розпочати обговорення, засновуючись на тому, що ніколи не треба чинити несправедливо, ні відповідати на несправедливість несправедливістю, [E] ні відплачувати злом за зло. Чи, може, ти змінюєш думку і відмовляєшся від цієї засади? Бо щодо мене, то я віддавна вважав її правдивою і вважаю такою і нині. Але якщо ти іншої думки, то скажи й поясни мені, якої саме. А якщо ні, якщо ти тієї самої думки, то послухай, що з того випливає.

К р і т о н. Я тієї ж думки і поділяю твій погляд. Кажи далі.

[50] С о к р а т. В такому разі я буду говорити про висновки, але спочатку запитаю: якщо ти визнав щось справедливим, то треба це виконувати чи ні?

К р і т о н. Треба.

С о к р а т. А тепер слухай. Якщо ми вийдемо з в’яз­ниці самочинно, не питаючи згоди держави, чи не робимо ми комусь зло, і то якраз тим людям, які найменше на це заслуговують, так чи ні?

К р і т о н. Я, Сократе, не можу відповісти на твоє запитання, бо я його не розумію.

С о к р а т. Ну, гаразд, поставимо запитання інакше. Припустімо, що ми збираємося звідси втекти, а втім, називай це, як хочеш, [B] і тут до нас приходять Закони й Держава{57}, стають перед нами й питають: «Скажи нам, Сократе, що ти намислив зробити? Те, що ти задумав, не що інше, як намагання знищити нас, Закони і всю Державу, наскільки це у твоїй силі. Невже ж ти вважаєш, що Держава може існувати і що вона не розвалиться, коли судові вироки, видані в ній, не матимуть сили, коли приватні особи могтимуть їх зневажати й скасовувати їхню дію?» Що відповімо ми, Крітоне, на це запитання та інші такі? Справді, які ще докази можна висунути, — тим паче красномовцеві, — на захист цього закону, який ми зневажили і який вимагає, щоб судові вироки зберігали свою чинність? Ми скажемо: [C] «Але ж Держава скривдила нас, вона засудила нас несправедливо!» Чи так ми скажемо?

К р і т о н. Саме так, клянуся Зевсом, Сократе.

С о к р а т. Але тоді Закони скажуть нам: «Сократе, невже так ми з тобою домовилися? Невже ти ладен не вважати чинними судових вироків Держави, хоч які вони є?» А коли ми здивуємося на ці слова, вони напевно скажуть: «Не дивуйся, Сократе,