Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

а тим часом складають потрохи грошенята в пістрьові торбинки, розміщені по шухлядах комодів. В одну торбинку відбирають усі карбованці; в другу полтинички, в третю четвертачки, хоч на око й здається, ніби в комоді нічого немає, крім білизни та нічних кофточок, та нитяних моточків, та розпореного салопа, що має потім обернутись на сукню, коли стара сукня як-небудь прогорить під час печіння святкових коржиків з усякими пряженцями або зноситься сама собою. Але не згорить сукня й не зноситься сама собою: ощадлива бабуся, і салопові судилося довго пролежати розпореним, а потім дістатися за духівницею небозі троюрідної сестри з усяким іншим мотлохом.

Чичиков перепросив, що потурбував несподіваним приїздом.

— Нічого, нічого! — сказала хазяйка. — В яку це пору вас Бог приніс! Негода й завірюха така… З дороги слід поїсти що-небудь, та пора ж нічна, приготувати не можна.

Слова хазяйки були перервані чудним сичанням, так що гість був злякався: шум скидався на те, наче б уся кімната наповнилась гадюками; але глянувши вгору, він заспокоївся, бо збагнув, що годинникові на стіні спала охота дзвонити. За сичанням зразу ж пішло харчання і нарешті, з усієї сили натужившись, він пробив дві години таким звуком, немов хто калатав палицею по розбитому горщику, після чого маятник пішов знову спокійно цокати направо й наліво.

Чичиков подякував хазяйці, сказавши, що йому не треба нічого, щоб вона не турбувалась ні про що, що крім постелі, він нічого не вимагає і поцікавився тільки знати, в які місця заїхав він і чи далекий звідси шлях до поміщика Собакевича. На це стара сказала, що й не чула такого ймення і що такого поміщика зовсім немає.

— Принаймні Манілова знаєте? — сказав Чичиков.

— А хто такий Манілов?

— Поміщик, матінко.

— Ні, не чувала; немає такого поміщика.

— А які ж є?

— Бобров, Свіньїн, Канапатьєв, Харпакін, Трепакін, Плешаков.

— Багаті люди, чи ні?

— Ні, батечку, дуже багатих немає. У кого двадцять душ, у кого тридцять; а таких, щоб по сотні, таких немає.

Чичиков побачив, що він заїхав у добру таки глушину.

— Чи далеко принаймні до міста?

— А верств шістдесят буде… Який жаль мені, що нічого вам поїсти! Чи не хочете, батечку, випити чаю?

— Дякую, матінко. Нічого не треба, крім постелі.

— Правда, з такої дороги й дуже треба спочити. Ось тут і положитесь, батечку, на цій канапі… Гей, Фетінья, принеси перину, подушки й простирало… Ну, й годину послав Господь: грім такий — у мене всю ніч горіла свічка перед образом… Ех, батечку мій, та в тебе, як у кабана, вся спина й бік у болоті! Де так зволив закалятись?

— Ще слава Богу, що тільки закалявся; треба дякувати, що не поламав зовсім боків.

— Свят, свят, страхи які! Та чи не треба чим потерти спину?

— Спасибі, спасибі. Не клопочіться, а звеліть тільки вашій дівці висушити й почистити мою одежу.

— Чуєш, Фетінья, — сказала хазяйка, звернувшись до тієї жінки, що виходила на ганок зі свічкою, яка встигла вже притягти перину і, перебивши її обидва боки руками, напустила цілий потоп пір’я по всій кімнаті. — Ти візьми їхнього каптана разом із спіднім і перше просуши їх перед вогнем, як робили покійному панові, а після вимни та витіпай гарненько.

— Слухаю, пані, — казала Фетінья, постилаючи поверх перини простирало й кладучи подушки.

— Ну, ось тобі постіль готова, — сказала хазяйка. — Прощай, батечку, бажаю доброї ночі. Та чи не треба ще чого? Може, ти звик, батеньку, щоб хтось почухав на ніч п’яти? Покійник мій без цього й не засне було.

Але гість відмовився від чухання п’яток. Хазяйка вийшла, і він зразу ж поспішив роздягтися, віддавши Фетіньї всю скинуту з себе збрую, як верхню, так і спідню, і Фетінья, побажавши також зі свого боку доброї ночі, забрала усю цю мокру амуніцію. Залишившись на самоті, він не без задоволення глянув на свою постіль, яка була мало не під стелю. Фетінья, як видно, добре тямила перебивати перини. Коли, підставивши стільця, виліз він на постіль, вона ввігнулася під ним майже додолу, і пір’я, витиснуте ним з обсягу, розлетілось по всіх кутках кімнати. Погасивши свічку, він укрився ситцевою ковдрою і, скрутившись під нею калачиком, ту ж мить заснув. Прокинувся другого дня вже досить пізнім ранком. Сонце крізь вікно блищало йому просто в вічі, і мухи, що вчора спали спокійно на стінах та на стелі, всі звернулися до нього: одна сіла йому на губу, друга на вухо, третя наставлялась, як би сісти саме на око; а що мала необережність підсісти близько до носової ніздрі, він потяг спросонку в самий ніс, що примусило його добре чхнути; — річ, що й була причиною його пробудження. Обвівши поглядом кімнату, він тепер помітив, що на картинах не самі були птахи: між ними висів портрет Кутузова[43] і писаний олійними фарбами якийсь старик з червоними закарвашами на мундирі, як нашивали за Павла Петровича[44]. Годинник знову випустив сичання і пробив десять; у двері визирнуло жіноче обличчя й ту ж мить сховалось, бо Чичиков, бажаючи краще заснути, поскидав з себе геть усе.

Обличчя, що визирнуло, здалось йому ніби трохи знайомим. Він почав пригадувати собі, хто б це був, і нарешті пригадав, що це була хазяйка. Він надів сорочку; одежа, вже висушена й почищена, лежала коло нього. Одягшись, підійшов він до дзеркала і чхнув знову так голосно, що індійський півень, який підійшов на той час до вікна, — а вікно було дуже близько від землі, — забалакав йому щось відразу й вельми хутко своєю чудною мовою, мабуть «доброго здоров’я бажаю», на що Чичиков послав йому дурня. Підійшовши до вікна, він почав розглядати краєвиди, що були перед ним; вікно дивилось ледве чи не в курник; принаймні вузенький дворик, що був перед ним, увесь був повний птаства і всякої домашньої тварі. Індичкам і курям не було ліку; проміж них походжав півень розміреними кроками, струшуючи гребенем і повертаючи головою набік, немов до чогось дослухаючись; свиня з родиною опинилась тут же; тут же, розгрібаючи купу сміття, з’їла вона мимохідь курча і, не помічаючи цього, уминала далі лушпиння з кавуна своїм порядком. Цей невеликий дворик, або курник, перегороджував дощаний паркан, за яким тяглись просторі городи з капустою, цибулею, картоплею, буряком та іншим господарським овочем. По городу