Читати книгу - "Коханки"

в спеціальні гігієнічні й профілактичні дерев’яні сандалії. У них ноги під час роботи менше стомлюються, та й хвороба не причепиться, як це зазвичай буває з жіночими ногами. З Бріґіттою такого не станеться, вона про себе подбає. Коли розбираєшся в таких наукових речах, як здоров'я, то вбережешся від багато чого, навіть від хвороб.

І всі її колежанки в цеху носять такі сандалії, вони теж стежать, аби ноги в них були здоровими. Дерев’яні сандалії мають у цих колах велику популярність.

Щойно Бріґітта скинула поглядом туди-сюди, як конвеєр уже включили. Робота на конвеєрі не вбиває жіноче начало у Бріґітті, бо на цьому підприємстві працюють майже самі жінки, і займаються вони виключно жіночою працею. Так що додержувати ладу тут неважко. Чоловіки обіймають керівні пости. У цеху їх не побачиш, і ніхто не порушує тут ладу, властивого жінкам.

На виробництві, де працюють самі чоловіки, на підлозі вічно валяється якась негідь, і нікому в голову не прийде поприбирати.

У цьому цеху, де шиють бюстгальтери, на підлозі часом опиняються дуже милі штукенції: то обривок мережива, то яскрава рожева стрічка. Проте їх одразу підбирають.

Власне, на підлозі взагалі ніколи нічого не валяється. Хіба що на столах у фабричній їдальні! Але й там панує стерильна чистота! Так чисто, що хоч із підлоги їж! Жінки й дівчата одна поперед одною намагаються помітити смітинку або цятку. Цятка зникає миттю, іноді навіть раніше, ніж встигне з’явитися.

Часом хтось розіллє каву на пластикову поверхню стола, плями відразу витирають, і всі відчувають особливу втіху.

Зайде в їдальню хтось із начальства (хоча начальство сюди не ходить), глядь — свіжа пляма вже зникла безслідно.

І секретарка директора, якщо вона випадково тут з’явиться, не побачить ні цятки, а вона вже у плямах тямить, хоча сама ніколи їх, вірно, не садить.

У секретарок завжди є тобі. Вони люблять подорожувати, танцювати, гуляти пішки, ходити в кіно або плести.

Чоловіки, яких знають робітниці, крім своєї роботи цікавляться тільки одним: як від цієї роботи відпочити. У них немає тобі.

А коли і є, то таке, про яке родині краще не знати.

Робітниці не знають, чим захоплюються комерційний директор, головний бухгалтер, керівник відділу реклами або замдиректора з виробничих питань. І ніхто до ладу не знає, що вони взагалі роблять. Ці добродії — не з нашої парафії.

Якщо день у день сидиш за конвеєром і прострочуєш стрічку для бюстгальтера, навряд чи в тебе будуть інтереси, що сягають далі за конвеєр, адже звідки тобі знати, які цікаві речі взагалі існують у цьому світі. Тобі відомо одне: багато хто зацікавлений у тому, щоб бюстгальтерний конвеєр не зупинявся.

А навіть якщо й знаєш, що десь є речі й чоловіки геть інші, ніж речі й чоловіки, що оточують тебе в цеху, то не кожній спаде на думку, що ті, інші, можуть належати й тобі, а не якимось іншим жінкам.

Бріґітта принаймні одна з небагатьох, хто зрозумів — є речі важливіші за роботу. І випадок допоміг їй зрозуміти — є чоловік, а саме — ГАЙНЦ, — у порівнянні з яким робота взагалі порожнє місце.

Їй допоміг випадок, і вона зрозуміла: крім роботи, яка їй не подобається, крім колежанок, яких вона терпіти не може, бо ж вона про себе тепер знає, що вона — інша, не така, як вони, і тим більше терпіти їх не може, що вони досі вважають її своєю, такою самою, як вони, а вона вже інша, завдяки Гайнцові, він-бо кращий за всіх них, певно, що найкращий, — словом, крім роботи, підготовки до неї, перерв між нею, знову роботи й т. д. і т. п., у житті існує він, єдина її людина, через яку все й оприкрилося. Випадок звів її з ГАЙНЦОМ. З Гайнцом і з тим, що після відбулося.

Такий подарунок долі — Гайнца — можна дістати тільки випадково, якщо тобі, як Бріґітті, доводиться сидіти за конвеєром, край життя.

Чи буде доля прихильна до Бріґітти?

Бріґітта ворушить пальцями ніг, взутих у гігієнічні й профілактичні сандалії, бо хоче, щоб усе в ній — аж до кінчиків ніг — дісталося Гайнцові в здоровому й свіжому вигляді. На своїх колежанок, які сидять за конвеєром, вона поглядає згорда, у мріях даленіючи від них так, що не дістати.

Бріґітта — дружина підприємця.

Інші бачать крамниці лише зсередини, і то коли ненадовго заскакують у чужі крамниці, щоб купити дитяче харчування для своїх нащадків або твердої ковбаси для свого чоловіка.

Бріґітті, завдяки Гайнцові, дістанеться своя справа, а вона знає, який важкий і водночас приємний тягар власності.

В кожнім разі Бріґітта тоді знатиме, на кого вона працюватиме як чорний віл — не на безлику вперту юрбу, а на себе саму й на Гайнца.

Своє, воно і в Африці своє.

Ось у яку божевільну далечінь заноситься думкою Бріґітта!

Гайнц мріє про все поспіль, і найменше про Бріґітту.

Він теж, як і Бріґітта, мріє про власну справу.

Гайнц сподівається, що у них із Бріґіттою не буде наслідків. Коли Гайнц думає про Бріґітту, його цікавить не вона сама, а саме можливі наслідки. Гайнц виважує, чи заслуговує Бріґітта на те, щоб так ризикувати.

Бріґітта сподівається, що у них з Гайнцом щось вийде, ПОВИННО вийти.

Потрібна дитинка! Страшнісінький, голісінький біло-рожевий хробачок-сисунець. І з Гайнцом усе відразу стане ясно й просто: у нас є дитина! Вона й уособлює той міцний зв’язок, що його шукає Бріґітта. Гайнц щосили намагається уникнути міцного зв’язку. Дитина для Гайнца як скрипиця на ногах, як гальмовий черевик, як тупик на великонадійному шляху Гайнца до власної фірми.

Бріґітта хоче понести дитину, і щоб вона в ній залишилась, і щоб не з’явилася вона на світ, нікому не потрібна, як сніг на голову і без майбутнього.

Бріґітта хоче, щоб Гайнц стрільнув і вона відчула всередині отой набій з яловичої печені й пампушок, якими він сьогодні пообідав. Саме час впорснути в неї, у Бріґітту, цю слизьку гидоту, і хай вона там залишається. Але ні, скорий посміх — людям посміх, а Гайнцові не хочеться, щоб із нього сміялися.

Гай-гай, ще б секунда, і зародилося б нове життя.

— Тихше їдь — далі будеш, — відповідає причіпливій Бріґітті задоволений собою Гайнц. — Усе треба робити поволі, розважливо.

Гайнц робить перерву, він нерушно лежить на Бріґітті, налігши на неї всім тілом. Ноша ця важка, та Гайнц і не намагається її полегшити.

Пухкий живіт Гайнца тисне на Бріґітту, ніщо не