Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

Він кинув у мене енергетичну кулю, я не замислюючись спробувала створити щит зі світлої енергії. Скрикнула від болю, було відчуття, що по каналах кислоту хлюпнули. Вийшов тільки спалах світла. А в мене було відчуття, що замість шкіри рук криваве місиво. Хлопець прибрав енергетичну кулю і миттю опинився поруч. Мене дрібно потрясло.

— Тихо, все добре, — мене обійняли і заспокійливо погладили по голові та спині.

Я розплющила очі, руки все ще горіли, але за те я змогла побачити, що шкіра ціла. Це трохи розлютило мене. Я стиснула руки в кулаки і знову розкрила долоні. Було боляче. Знову спробувала викликати світлу енергії і вже хоча б в енергетичну кулю її сформувати. Руки почали тремтіти від того на скільки це боляче. Алекс обійняв зі спини і пропустив моїми каналами свою світлу енергію. Не знаю чому так, але його енергія була як ментолова цукерка з охолоджувальним ефектом.

— Легше?

— Трохи. Чому так?

— Ти майже не користувалася світлою енергією. Тобі канали відновили, але вони злиплися і зараз ти їх прокачуєш і розтягуєш. А це, на жаль, дуже боляче. Сьогодні будемо прокачувати канали, завтра вже буде набагато легше і якщо добре сьогодні попрацюємо, то завтра боляче вже не буде. Потерпиш?

— Так, — сказала твердо.

— Молодець. Тільки скажи, коли втомишся.

— Угу.

Заняття закінчилося, коли я банально втратила свідомість. Від Ніла знаю, що він лаявся на мене. А наступного дня мені дістався осудливий погляд. Адже додому мою тушку доставляв Ніл із Ташею. І вони ж уранці мене будили й годували. А я приготувала пиріжків із собою на роботу і пообіцяла пригостити друзів. Благо вони майже готові і їх тільки покласти в духовку і через годину вони готові.

— Ти хіба не відчула, що було енергетичне виснаження? — запитав Алекс на нашому наступному занятті.

Нас знову зранку відправили займатися. Він вирішив, що сьогодні вчимося відчувати свій резерв і його порожнечу, і наповненість. За час відключення і сну я частково відновилася.

— Чого тебе тільки вчили в академії? Як у вас проходили заняття з медитації?

Дуже зніяковіла. Бо виявляється, на заняттях нас толком не навчили відчувати свій резерв.

— Ну в нас це було не обов'язковим заняттям. І під бубнеж викладача добре засиналося. А залік отримували ті, хто не хропів на заняттях і не падав, коли засинав у медитації.

— Що?! Це непорозуміння ще працює там?

— Не знаю... коли випускалася ще працював.

— Гаразд будемо працювати з тим, що є. Енергію ти ж можеш відчути в собі?

— Так!

— Уже добре. Заплющуй очі і знаходь магічно джерело. Знайшла?

Показала рукою.

— Ти його відчуваєш і бачиш енергетичним зором?

— Так.

— На скільки він заповнений?

— Приблизно одна третина.

— Тепер створи енергетичну кулю, при цьому стеж як змінюється джерело. І постарайся відчути, як зменшується енергія.

Раз на десятий я змогла відчути щось. І коли Алекс вирішив, що досить, я змогла сама тільки вийти із залу для тренувань. А потім ноги просто підкосилися. Мій тренер щось не розбірливо пробурмотів і підняв мене на ноги. Відвів у зал для медитації. Посадив на мат і роззув мене сам.

— Повзи в той кут і лягай відпочивати. Я попереджу шефа, що сьогодні тебе краще не чіпати. Щонайменше кілька годин.

Варто було лягти зручніше, як одразу вирубилася. Потім точно так само різко прокинулася. Не можу сказати, що я почувалася на багато краще. Алекс наче відчув моє пробудження. Підняв мене практично за комір.

— Виглядаєш паршиво.

— Дякую.

Дійшовши до свого робочого місця, помітила, що пиріжки, які я приготувала і принесла з собою в термосумці, їдять кілька людей. Данило простежив мій погляд і сказав винувато:

— Ми тебе не попередили, але якщо ти ставиш продукти на загальний стіл для чаювання, то це означає, що ти пригощаєш.

Ті, хто їв пиріжки, почувши це, зніяковіли. Мені принесли три пиріжки з м'ясом, що залишилися, і чашку з чаєм.

— Огидний вигляд маєш, мала.

— І почуваюся так само. Відчуття, що хтось у голові мозок блендером переміщував і через вуха смокче.

Хлопці що їли поперхнулися.

— Вибачте.

— Дуже яскравий образ. Пиріжки дуже смачні ти сама їх готувала?

— Ні, це напівфабрикати, я їх тільки в духовку запхнула. Ніл, вам із Наталкою вистачило?

— Угу, після нас і розібрали майже все.

— Ліко, ми з хлопцями можемо скинутися і купити ще пиріжків.

— Із запасом. Ти можеш ще приготувати? А то в нас точно не вийде.

Відкрила їм сайт магазину на розділі напівфабрикатів. Махнула мовляв вибирайте. А сама поки доїдала те, що залишилося. Хлопці швидко на вибрали і мені і собі.

— Анжеліко, ти справді не проти? — запитав Данило.

— Ні, але це буде разова акція.

Колеги сумно зітхнули.

— А якщо добре повмовляти?

— Мені простіше вас навчить ніж самій щоразу готувати.

Кілька хлопців переглянулися і кивнули один одному.

— Відчуваю напросяться в гості просто сьогодні.

— Тільки якщо хтось відвезе мене додому. Сама буду довго добиратися.

— Домовилися! Доставку теж замовимо до нашого приїзду. Ми самі все оплатимо.

— А тепер можна ще попрацювати.

Подивилася, що вдалося з'ясувати щодо пропаж із лабораторії. За ці кілька днів, що я тренувалася, зникло ще два препарати. Він немов розчиняється в повітрі.

— Або його краде один зі співробітників лабораторії, а охорона допомагає.

— Це неможливо, — одразу вставив свій коментар Ніл. — Верхня площина все ж таки.

Я на це тільки фиркнула.

— Або є ще незареєстровані портали. А він точно є і його ще не знайшли.

— З чого такі висновки? — запитав один із колег.

— Ніл, ти пам'ятаєш справу з корпорацією Мир? От скажи, яким чином четверо рогатих потрапили на верхню площину? Так ось портал є, значить є той, хто виносить із лабораторії.