Читати книгу - "Проза, Олександр Олесь"

«А в кого це ви були, Карпе Івановичу? - лукаво ухмиляючись, зустрів його хазяїн.- От вам і вір...»

Карпо Іванович пішов у свою кімнату, зачинився і довго ходив з одного кутка до другого. А вранці подав на Марію Семенівну в суд «за клевету».

1904

ПРОЩАЛЬНИЙ ОБІД

О, коли б я вчора ще сказав, що я буду у предсідателя на обіді, то мені б не тільки не повірили, а й заплювали б очі, сказавши: «Чи не з’їхав ти з глузду?» Ти, що одержуєш 30 крб. на місяць, будеш з предсідателем сидіти за одним столом, з тим, що одержує 500 крб. на місяць. А отже, я, 30 крб., буду на обіді у 500! Коли не вірите, то можу одімкнути скриню, виложити всякі речі і зісподу дістати хусточку, в яку я завернув приготовлене на обід до предсідателя. Завтра я буду на обіді... І соромно, і радісно якось робиться на серці, коли я згадаю, що завтра, рівно в годину, я буду в того, який на мене навіть не хотів ніколи глянути... Як я буду себе поводити? Де я сяду, з ким я буду говорити? Про віщо я буду говорити? Який я надіну комір? Не забутись узяти дві хустки - одну для носа, а другу - для чобіт: обтерти перед госпо́дою. Візьму синеньку, з червоними візерунками... Там, мабуть, буде багато людей... Всі наші... пані, панночки. Що я їм скажу? Не буду ж я мовчати, стирчати, як пень! Треба говорити, залицятись... Тоді, може, й накинуть 5-10 крб. Тяжко з незнайомими знайти розмову...

О! Почну говорити з ними про фонограф... Гарна річ! Співа, говорить, а людини ніякої немає. Вигадають же таку кумедію! А, може, я ще й уподобаюсь дочці предсідателя, що вона скаже: «Тату, дай йому зразу місце конторщика на 75 рублів на місяць...» - Боже! Як я її буду любити, як буду пильнуватись за нею!.. Так думав і млів від таких думок Макар Макарович до тих пір, поки не заснув... Не вспів він навіть як слід заснути, як перед ним стоїть увесь в огнях предсідательський будинок... Біля дверей стоїть швейцар і відчиняє, вклоняючись йому, двері, а він іде по східцях, засланих килимом, кудись наверх, звідки несеться жива і весела розмова... Він уже на порозі в залу. Серце застигло... Аж ось Макар Макарович здригнув, підняв голову, широко й нерухомо розкрив очі, витягнув руки і пішов рівно, як струна, туди, де чулись поважні голоси.

«Уже обідають»,- сказав йому лакей.

Макара Макаровича ці слова вдарили, як молотком по голові. Декілька хвилин він цілком не міг ні бачити, ні мислити, ні чути. Першою думкою у нього була: «Спізнився, виженуть...» Але хтось йому шепнув на вухо: «Тихесенько піди поза спинами, не кажучи ні слова, в кінець столу. Там, на кінці стола, стоїть твій стул, сядь і їж...» Їсти? О, нізащо! Їсти у предсідателя?! У того, який одним поглядом може загнати тебе у саме пекло? Їсти у того, який тримає в своїх великих руках твоє маленьке щастя? О ні! Це неможливо.

Макар Макарович, тремтячи, прокрався поза спинами і тихо, навіть безгучно, сів на свого стільця. Як сів він, побачив тарілку і довго сидів нерухомо, і довго нерухомо дивився на тарілку, поки аж трішки не обійшовся. Потім він тихо-тихо повернув очі, щоб побачити, хто́ і що́ навколо нього. Тут сталось щось надзвичайне, що може тільки статись у сні.

Перед ним і біля нього сиділи не люде, а гроші, звичайні людські гроші. Разом з ним у бік предсідателя сиділо 33 крб. 33 коп., далі - 36 крб. 66 коп, ще далі - 41 крб. 75 коп. і т. д. Чим далі, тим більша сума сиділа на стулі і тим більша вона була собою. Макару Макаровичу стало не так страшно, особливо тоді, як він побачив праворуч 23 крб. 12 коп. Він помітив ще, що кожна менша сума дивилась на більшу і не звертала ніякої уваги на меншу, на ту, що дивилась на неї і ухмилялась. Кожна менша говорила до більшої, а більша говорила з іще більшою, не слухаючи меншої. Макар Макарович трішки здивувався, а спитати було нікого. Правда, ліворуч сиділо біля нього 33 крб. 33 коп. Він побоявся звернутись до цього сусіда, та цей сусід до того ж говорив щось до 36 крб. 66 коп. Макар Макарович, не повертаючи голови, звернувся басом до 23 крб. 12 коп.:

«Слухай, що це таке: люде - не люде, гроші - не гроші, а так, хтозна-що...»

«Не можу знати, ясновельможний пане»,- пропищало 23 крб. 12 коп.

«Як же так? Треба знати, треба, голубчику, знати, так не можна...»

Макар Макарович почав розглядати громаду і зупинився поглядом на 350 крб., що сиділи рядом з предсідателем і приємно ухмилялися йому.

«Хто це такий, 350 крб., ти не знаєш?!»

«Це шурин предсідателя, ясновельможний пане, не пізнаєш? Хе-хе-хе!» - питаючи мишачим голоском, одповіло 23 крб. 12 коп.

«Скільки тобі літ? Який у тебе тонкий голосок!»

«28 років,- так же пропищало 23 крб. 12 коп.- У церкві співаю басом».

«Басом? Дивно! Що ж ти так тонко говориш?!»

«З начальством завжди так говорять...»

І справді, Макар Макарович, здивувавшись, розвів руками і ненароком злегка штовхнув свого сусіда - 33 крб. 33 коп.

«Бережніше!» - загримів на нього той, що так тонко хвилину тому говорив до 36 крб. 66 коп.

«Вибачайте»,- злякався Макар Макарович і здивувався, що його товстий голос так нагло змінився на тонкий, жіночий.

«А це хто такий, 250 крб.?» - спитав Макар Макарович.

«Хіба не пізнаєте - це хресник предсідателя... Йому тільки 28 літ, а одержує вже 250 крб.»,- трошки товстіше і мов незадоволено проказало 23 крб. 12 коп.

«Хресник, а й правнук! Він скидається трішки на хресного». Чим більше Макар Макарович вдивлявся в обличчя грошей, тим більше ці обличчя скидались на начальство,- і згодом він уже на кожнім стулі міг пізнати то того, то другого. Вони все більше скидались на звичайних