Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"

— В апараті знайдено плівки магнітного запису примітивної конструкції, а також плівки кінофільмів для демонстрування на плоский екран. Все це було на пульті управління перед трупом космонавта і, очевидно, він звертався перед смертю до розумних істот — своїх братів по духу. Ми прослухаємо записи і, якщо людина була з якихось відомих нам систем, зрозуміємо їх. Плівки готові — отже, ми починаємо…

Світло погасло. Зал засідань поринув у повну пітьму. Та ось знову навколо попливли рожеві хвилі з стимуляторів мислення. Римідал натиснув кнопку на панелі. Щось зашипіло, почувся спокійний людський голос. Він говорив незрозумілою мовою. Римідал виключив апарат відтворення.

— Включіть машини пам’яті, — тихо сказав він. — Всі мови, починаючи з періоду релігій.

Спливло кілька хвилин напруженого чекання. На столі спалахнув зелений сигнал. Знову Римідал включив апарат відтворення. І ось аудиторія радісно зітхнула.

Над залом почувся м’який голос перекладної машини:

— Двадцять перше століття. Дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Галактичні координати на кіноплівці…

Римідал вимкнув апаратуру. В залі плив гомін здивування.

— Десять тисяч років тому! Неймовірно!..

Голова Космічної Ради підняв руку.

— Для абсолютної перевірки проглянемо кіноплівку.

Плоске зображення старовинної кіноплівки, пройшовши через ряд трансформацій в найновіших приладах, відтворилось у просторі над залом.

Перед присутніми виникло зображення Галактики. З грудей учених вирвалось зітхання подиву і захоплення. Незважаючи на неймовірно високу культуру і незвичайні можливості, космольоти за межі Галактики не відправлялись. А це зображення було не теоретичною схемою, а фотографією ззовні. Ось гігантська зоряна система наблизилась, повільно обертаючись навколо центрального згущення. Вона з кожною хвилиною виростала, розділялася на зоряні скупчення й окремі невеличкі системи. Між двома відгілками спіралі, серед майже пустого простору яскраво засяяла жовта зірка.

Вона наблизилась, перетворилася в диск. Навколо неї закружляли в химерному танці дев’ять планет. Третя від центрального світила зупинилась, почала обертатись. Виникли обриси материків, океанів. З-за планети виповз блідо-жовтий диск супутника. Потім зображення зникло. Плівка закінчилась.

В залі засяяло світло. Ніхто з вчених не поворухнувся.

— Апарат і людина з нашої планети, — твердо промовив Римідал. — Про це свідчить мова людини, галактичні координати, а також повідомлення Світового Архівного Фонду…

Аудиторія здивовано насторожилась.

— Молодий працівник Фонду Світозар натрапив нещодавно на матеріали про позагалактичну експедицію в двадцять першому сторіччі, — пояснив Римідал. — Друзі! Факти дозволяють стверджувати, що ми зустріли корабель далекого минулого… Але, на жаль, без єдиної живої істоти, — сумно додав він. — Багато тисячоліть наші предки чекали, щоб ми прослухали їх останні слова, адресовані нам. Я пропоную переглянути всі матеріали, що стосуються незвичайної події…

Знову почулося тихе шипіння, легким порухом руки Голова Космічної Ради включив демонстраційні автомати…

…Земля зустрічала сміливців. Оваціям, вітанням не було кінця. Неймовірний експеримент був блискуче завершений. Розпочинався новий етап у дослідженні космосу, розв’язувалися найсміливіші проблеми міжзоряних подорожей.

Так оцінювали громадські та наукові кола результати польоту апарата «Думка» до системи Центавра. Чотири чоловіки — молоді вчені та інженери — складали екіпаж корабля. «Думка» пролетіла відстань від Альфа Центавра і назад не за вісім років, як раніше, а за десять днів згідно показань атомного годинника корабля. Переверталися всі фізичні теорії, рушилася основна концепція Ейнштейна, бо «Думка» летіла в просторі з швидкістю, що перевищувала швидкість світла в мільйони разів.

Запаморочливий успіх окрилив молодих героїв. І вони висунули на розгляд наступного з’їзду у Цвітограді проект експедиції, що межував з маренням, як висловився один старезний академік. З’їзд був вражений. Всі, не дихаючи, слухали палкі заключні слова Георгія — командира екіпажу «Думки».

— …Далекі покоління будуть оцінювати наші діла. Вони ждуть наших відкриттів. Ось чому я так наполегливо вимагаю у вас дозволу готувати цю експедицію…

Грім оплесків заглушив його слова. Георгій вдячно усміхнувся, обвів променистим поглядом синіх очей амфітеатр залу… Здається, все гаразд!

Він перезирнувся з товаришами, що сиділи в перших рядах. Вони радісно здіймали вгору руки, вітаючи спільний успіх.

Та ось поволі стихла овація. В залі запала тиша.

І серед цієї тиші раптом почувся старечий кашель. Це озвався академік Горін — директор об’єднаного Інституту ядерних проблем. Голова з’їзду, не запитуючи академіка, оголосив його виступ.

Георгій з пошаною звільнив місце на трибуні і хотів повернутися в зал, але його зупинив тихий голос Горіна:

— Зачекайте!

Георгій здивувався, але залишився на місці. І ось всі почули слова академіка, несподівані, жорстокі, невмолимі:

— Я теж аплодував прекрасним мріям командира «Думки». Так, саме мріям! З жалем хочу констатувати тут, перед високим з’їздом, що згаданий політ не може здійснитися!..

Змішаний шум розгубленості і здивування поплив над залом.

— Чому? — різко пролунало серед шуму запитання Георгія. Судорожно вхопившись рукою за бар’єр трибуни, він свердлив очима старого вченого.

Горін дружньо, лагідно поглянув на Георгія. Кущики сивих брів над примруженими очима підскочили вгору.

— Чи знаєте ви, яка енергія потрібна вашому апарату?

— Знаю! — з викликом відповів Георгій. — Але до чого це запитання?

— Зараз скажу. Дегравітаційне поле «Думки» неможливо створити без енергії, яку дає анігіляція речовини та антиречовини. Це душа, рушійна сила корабля. Адже так?

— Так!..

— Ви використали для польоту до Альфа Центавра запаси антиречовини, що готувалися реакторами протягом шести місяців. А щоб здійснити цей ваш проект, потрібна десятирічна напружена робота всіх установок по виготовленню антиречовини!.. Десять років! Ви розумієте?..

— Ми готові чекати десять років! — пролунав дзвінкий голос з передніх рядів амфітеатру. Це говорив один з членів екіпажу корабля.

— Так, ми готові! — підтвердив Георгій. — Не тільки десять —