Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

Військове міністерство гарячково працювало. Воно розробило штати майбутніх 8-ми армійських корпусів. Воно підготовляло кадри для прийняття мобілізованих. Провадилася підготовка до відкриття академії Генштабу. У Києві було засновано спеціальну Інструкторську Школу старшин з метою відновлення їхніх знань та їх українізації. Закладено було кадри корпусу кордонної охорони і корпусу для охорони залізниць.

Взагалі план відбудови Української Армії було широко опрацьовано, і його поволі проводили в життя. Німецьке командування ніби прихильно ставилося до формування Української Армії, одначе воно не давало змоги приступити до реалізації опрацьованих планів Військового міністерства Української Держави. Очевидно, німці прекрасно розуміли, що реалізація запланованих корпусів загрожуватиме їхньому перебуванню в Україні. Тому хоч кадри Української Армії було і створено, проте німецьке командування негативно поставилося до проведення мобілізації.

Єдине, чого вдалося добитися Гетьманові, — це дозвіл на сформування однієї пішої, так званої “Сердюцької дивізії” в складі до 10 000 багнетів, яка мала бути гвардійською дивізією.

У провінції залишилися ще невеликі відділи, а з них — у Могилеві-Подільському так званий Запорозький Кіш (400 бійців) та у Бердичеві Чорноморський Кіш (300 бійців). Запорозький Кіш скоро сам по собі розпався і зник, а Чорноморський Кіш продовжував існувати і пізніше, восени, брав участь у повстанні проти Гетьмана Скоропадського.

За Гетьмана в листопаді 1918 року Українська Армія разом із кадрами новоутворених частин нараховувала близько 65 тисяч людей.

Крім сталої Армії Гетьман своїм універсалом від 16 жовтня 1918 року відновлював козацтво. До козацтва мали належати нащадки колишніх козаків. Козаки однієї губернії творили Кіш з кошовим отаманом, який підлягав самому Гетьманові. Кіш складався з кількох полків з полковим отаманом на чолі. Козацтвом управляла “Велика Козача Рада”, головою якої був сам Гетьман. Гетьман іменував кошових отаманів:

Київського Коша — полковника Глібовського, полтавського — полковника Кобинця, чернігівського — генерала Нагорського, волинського — полковника Борковського, слобідського — полковника Ів. Омеляновича-Павленка, запорозького — генерала Мих. Омеляновича-Павленка, новозапорозького — полковника Гоголя-Яновського, а подільського Коша — генерала Сокиру.

Щодо Чорноморського флоту, який німці захопили до своїх рук, то він на підставі умови Гетьмана Павла Скоропадського з німецьким цісарем Вільгельмом II мав перейти в розпорядження Української Держави в такому складі; дредноут “Воля”, крейсер “Кагул”, 11 міноносців, кілька підводних човнів, 7 лінійних кораблів старого типу (“Пантелеймон”, “Євстахій”, “Іван Золотоустий”, “Ростислав”, “Три Святителі”, “Сіноп” і “Юрій Побідоносець”), кілька транспортів та помічних суден і транспорт-майстерня “Кронштадт”. Крім того, здобутий із дна моря дредноут “Марія”, який мав бути грунтовно реставрований (1).

На чолі українських морських справ з 3 травня 1918 року стояв контр-адмірал Микала Максимів, а з 12 листопада — адмірал Ю. Покровський. Український Військовий Чорноморський флот у Севастополі був під командуванням контр-адмірала М. Остроградського, а по його відставці з 10 червня 1918 року — під командуванням контр-адмірала Вячеслава Ключковського.

 Внутрішня політика Гетьманського Уряду, особливо в такому важливому питанні, як земельна реформа, викликала серйозні заворушення серед українських селян. Під впливом великих землевласників та торговельних кіл курс політики в земельному питанні набрав реакційного характеру. Від голодного на землю селянина почали відбирати ті грунти, що їх він захопив у перші дні революції. Деякі власники вимагали від селян відшкодування за зруйновані господарства. Проти українського селянина розпочалисяжорстокі репресії. Карні відділи нещадно розправлялися з селянами. Настала вакханалія помсти з боку власників. У карних відділах, що діяли проти селян, брали участь не тільки поліцейські сили, але й відділи австро-німецьких військ. Втручання останніх у внутрішнє українське життя викликало обурення в народі. Поруч з судом української влади над українським народом чинив розправу і суд окупаційної австро-німецької армії. У відповідь на це селяни почали чинити збройний опір, що часом приводив до повного знищення карних відділів.

Поруч із питанням соціального характеру внутрішня національна політика Гетьманського Уряду також викликала обурення в українських національних колах. Десятки тисяч російської інтелігенції, учених, видатних політичних діячів та й просто бувших царських урядовців утікали з Московщини в Україну, де рятували своє життя від більшовицького терору. Відпочивши від пережитих страхіть, що їх вони зазнали в Московії, ці люди розпочали енергійну акцію проти визвольних змагань українського народу. Чимало з них просочилося у молодий державний апарат України, а то тим більше, що українські політичні партії (ліві) відмовилися від співучасті в Гетьманськім Уряді. Гетьманський Уряд поступово підпадав під вплив російського елементу, а це викликало неспокій і обурення серед українських національних кіл. Між Гетьманським Урядом і національними українськими колами дійшло до повного розриву.

Симона Петлюру, що користався надзвичайною популярністю в українському народі та який уперто боровся проти політики Гетьмана, було заарештовано та посаджено у в'язницю. Арешт провела німецька влада.

Авторитет Гетьмана повністю упав і серед військових, не тільки через арешт С. Петлюри, але й тому, що за наказом Гетьмана з армії було звільнено до резерву всіх молодих старшин, які не мали відповідної військової освіти.

Основні кадри старшин Української Армії складалися переважно з активної національної молоді, яка здебільшого закінчила свою військову освіту вже під час війни в короткотривалих курсах (4 місяці) військових шкіл та шкіл прапорщиків. Хоч та молодь не мала належного військового знання, зате мала гаряче українське серце, повну відданість національній справі, готовність в кожну хвилину віддати своє життя за самостійність України. Уряд Гетьмана замість того, щоб пропустити цих молодих старшин через школи, піднести їх військове знання та створити з них молоді кадри Української Армії, дає наказ про усунення їх з армії до резерву. Цей акт повністю відштовхнув від Гетьмана українських старшин, які цей акт, цілком справедливо, вважали за національну зраду. Справді, найкращий і патріотичний елемент був позбавлений можливості служити в рідній армії.

Зі свого боку, московські комуністи, користуючись тим, що національна і соціальна політика Гетьмана та поводження австро-німецької армії викликали велике незадоволення і гостре обурення українського народу, відновили свою пропаганду. 30 липня член Бойової Організації російської партії соціалістів-революціонерів Донськой кинув