Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Грізний тон цього голосу, здавалось, на якусь мить налякав баламутів, та от хтось знову крикнув:

— Ми хочемо, щоб ти забрався геть!

— На Палатін! На Палатін! — закричали інші.

— Або на Гемонію! Там тобі місце! — пронизливо і хрипло зарепетував своїм напівбаб'ячим голосом Емілій Варін.

— Ну так спробуйте мене звідси вигнати. Спробуйте! Сміливіше ж ви, підла німото! — крикнув Катіліна.

Серед плебеїв настало хвилинне замішання.

— О, присягаюсь усіма богами пекла! — вигукнув нарешті могильник Арезій. — Ти не схопиш мене ззаду, як бідолаху Гратідіана. Не Геркулес же ти насправді!

І він кинувся на Катіліну, але дістав від нього такого страшного стусана в груди, що впав на руки тих, які стояли позаду. Тоді до Катіліни підскочив могильник Лувеній, але й він поточився і впав тут же під стіною від двох блискавичних ударів кулаків Катіліни по лисому черепу.

Перелякані жінки заверещали з остраху і плачучи поховалися за прилавком Лутації. У великій кімнаті знялася метушня, брязкіт черепків змішався з криками, лайкою, прокльонами. А з другої кімнати почулися голоси Требонія, Спартака й інших гладіаторів, які намагалися відсторонити Катіліну і втрутитися в бійку.

Катіліна тим часом штовханом ноги в живіт звалив додолу удаваного каліку Велленія, коли той кинувся до нього з кинджалом у руці.

Після цієї втрати противники Катіліни один поперед одним відступили, а він скористався з цього, видобув короткий меч і кинувся вперед, роздаючи п'яницям праворуч і ліворуч страшні удари плазом, і хрипко, немов дикий звір, ревів:

— Підла чернь, зухвалі нахаби! Ви завжди ладні лизати ноги того, хто вас топче, і ображати того, хто простягає вам руку…

Тільки-но Катіліна звільнив прохід, слідом за ним у кімнату вскочили Требоній, Спартак і їхні товариші. Під їхнім одностайним натиском наволоч, що вже почала відступати під ударами Катіліни, кинулася навтіки. Таверна спорожніла, тільки приголомшені Велленій та Лувеній стогнали на підлозі та ще Гай Таурівій, який не брав участі в сутичці, стояв у кутку біля печі, схрестивши на грудях руки, " наче байдужий глядач.

— Підлі п'янюги… — важко дихав Катіліна, переслідуючи втікачів аж до дверей.

А потім повернувся до жінок, які не переставали плакати, і гримнув:

— Та замовкніть ви, нарешті, прокляті плакальниці!

— На ось тобі! — додав Катіліна і кинув п'ять золотих аурей на прилавок, за яким Лутація оплакувала заподіяну шкоду і неоплачені збіглими волоцюгами страви та вино. — На ось тобі, плаксухо! Катіліна платить за всіх цих пройдисвітів!

У цю хвилину Родопея, яка дивилася на Катіліну та його друзів розширеними від переляку очима, раптом зблідла немов полотно, ступила до Спартака і скрикнула:

— О, я не помилилася! Ні, ні, я не помилилася! Це ти, Спартак, мій Спартак!

— Що?! — скрикнув гладіатор, швидко обернувшись на цей голос і дивлячись з невимовним хвилюванням на дівчину, яка підходила до нього. — Ти? Чи можливо це? Ти? Мірцо?!. Мірцо!.. Сестричко моя!..

І на загальний німий подив усіх присутніх брат і сестра кинулися один одному в обійми.

Але після першого вибуху сліз і поцілунків Спартак раптом звільнився з обіймів, віддалив сестру од себе, оглянув її з голови до ніг і, весь зблідлий, з тремтінням у голосі, пробурмотів:

— Але ж ти!.. Ах!.. — скрикнув він і презирливим рухом відштовхнув дівчину. — Ти стала…

— Я — рабиня! — благально, крізь сльози скрикнула бідолашна. — Рабиня одного мерзотника… Удари різок… Катування розпеченим залізом… О, зрозумій мене, Спартак, зрозумій!

— Бідненька! Нещасна! — сказав гладіатор, і його голос затремтів від жалю й співчуття. — Сюди, сюди, до мого серця…

І він міцно пригорнув Мірцу до своїх грудей і поцілував.

А потім підвів повні сліз, палаючі від гніву очі, погрозливо підніс свого могутнього кулака і пристрасно вигукнув:

— І Юпітер має блискавиці?.. І Юпітер — бог?.. Ні, ні, Юпітер — блазень, Юпітер — фігляр, Юпітер — наймерзенніший негідник!..

А Мірца нестримно ридала, припавши до могутніх грудей Спартака.

— О, хай буде проклята, — закричав після тяжкого хвилинного мовчання нелюдським голосом нещасний фракієць, — хай буде проклята ганебна пам'ять про першу на землі людину, яка поділила людей на вільних і рабів!

Розділ IV

ЯК СПАРТАК КОРИСТУВАВСЯ СВОЄЮ СВОБОДОЮ

Минуло два місяці після подій, про які ми розповідали в попередніх розділах. Ранком напередодні січневих ід (12 січня) наступного 676 року вулицями Рима віяв міцний північний вітер, ганяв по сумному похмурому небу сірі хмари, скидав лапатий сніг на бруки, від чого вони ставали мокрими й брудними. Громадяни натовпами і поодинці поспішали в своїх справах на Форум. Тисячі громадян товпилися під портиками Форума, курії Гостілія, Грекостаза (палац послів), а також у базиліках Порція, Фульвія, Емілія, Семпронія, в храмах Вести, Кастора і Поллукса, Сатурна, в храмі Згоди. Цей храм збудував в час свого останнього правління в 388 році Фурій Камілл після укладення миру між народом і Сенатом.

Одним із таких приміщень була базиліка Емілія, величезна будівля, що складалася з дуже просторого центрального приміщення, оточеного величною колонадою, і двох бокових приміщень. Тут безладно товпилися патриції й плебеї, оратори й ділки, громадяни й торговці. Поділившись на невеликі групи, вони розмовляли про свої справи. В базиліці стояв безперервний гул від цих розмов, гомін, вигуки натовпу.

В глибині головного приміщення проти входу була широка, довга балюстрада, що відмежовувала частину залу від решти базиліки і утворювала ніби окреме приміщення, куди не долинав шум. Тут звичайно судді розглядали справи, адвокати виступали з промовами. Над колонадою навколо всього приміщення базиліки тяглася галерея, звідки було зручно спостерігати за тим, що відбувалося внизу.

Цього дня муляри, штукатури і ковалі працювали на карнизах, що служили основою галереї. Вони прикрашали її таблицями і бронзовими щитами, на яких з чудовою майстерністю було зображено подвиги Марія у війні з кімврами.

Базиліку Емілія збудував предок Марка Емілія Лепіда, якого обрали на цей рік консулом разом з Квінтом Лутацієм Катуллом. Він якраз і приступив до виконання консульських обов'язків з першого січня. Марк Емілій Лепід належав до політичної партії Марія, і тому першим його державним заходом було прикрасити щитами базиліку, яку збудував його предок. Цим він хотів зробити приємність народній партії, що ненавиділа Суллу, з волі якого було зруйновано всі арки і монументи, побудовані на честь його доблесного противника — Марія.

На галереї, серед гулящого люду стояв Спартак. Спершись ліктями на мармурові поручні, він байдуже, неуважно поглядав на юрбу, що безупинно вирувала, гомоніла внизу.

На