read-books.club » Фантастика » Повернення "Галактики", Василь Павлович Бережний 📚 - Українською

Читати книгу - "Повернення "Галактики", Василь Павлович Бережний"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повернення "Галактики"" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: Фантастика / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:
й дівчата, і його охоплювала злість. “От якби не вдалося! — сердито думав він. — Хай би тоді червоніла від сорому”. Але інтуїтивне почуття підказувало, що експеримент вдасться, і це його сердило ще більше.

Золотий пісок безперервно сипався у воду.

Нарешті скінчили. Мовчки обіперлися на лопати, вдивляючись у дзеркальну гладінь озера.

“На що вони ще сподіваються? — засміявся в душі Геннадій. — Нічого ж не вийшло!”

— Вода горить! — раптом почувся схвильований голос.

Всі подалися вперед. Геннадій похолов: сонце зайшло за гори, скрізь запали густі тіні. А озеро випромінювало дивовижне світло. Він протер очі — може, це йому ввижається? Ні — озеро сяє! Від прибережних скель, від сосен падають тіні, а озеро палас…

— Світлано! Світлано! — кинувся він до гурту. — Я все тобі поясню!

Та його ніхто не слухав. Кожен щось вигукував, усі навперебій поздоровляли Світлану. А в озері хлюпотіла “сонячна” вода.

ОСТАННІЙ РЕЙС “БУРАНА”
І

Сніг скрипів тонко, ну просто вигравав під ногами, наче Борисьо торкався смичком своєї скрипки. Повітря таке холодне, що ніби осколки скла впиваються в щоки. На віях осідає іній, а Борисьові хоч би що — іде собі, розмахує руками, дослухається, як витьохкує під ногами сніг.

Он і котедж, в якому мешкає Владлен. З вікон падає яскраве світло. Від нього іскриться припушений інеєм сад, наче викуваний із чистого срібла. От, здається, цокни металевою паличкою по стовбуру яблуньки, і весь сад задзвенить, забринить музикою.

Борисьо сходить на ганок і чує дзвінок. Над дверима спалахують літери: “Просимо!”

Двері відчиняються самі, й Борисьо заходить.

Хлопця зустріла Владленова мати — чорнява жінка в білому спортивному костюмі.

— Добрий вечір.

— Здрастуй.

— Владлен обіцяв мені допомогти з астрономії.

— Гаразд, тоді не роздягайся, а йди до обсерваторії, він уже там.

Владленова обсерваторія — невелика кругла башта — містилася посеред плаского даху. Вибравшись наверх, Борисьо відразу побачив, що купол башти розсунутий — значить, телескоп дивиться на небо.

— Ти запізнився на сім хвилин. Чому? — сухо спитав Владлен, як тільки Борисьо зайшов до башти.

Борисьо похнюпився.

Владлен примирливо поклав хлопцеві руку на плече.

— Ну, гаразд. Сьогодні ж у нас почалися зимові канікули, друже…

У Владленовому голосі хлопець відчув щось незвичайне.

— …Я гадаю, що під час канікул нам слід помандрувати. Якщо, звичайно, в тебе є бажання.

Ворисьо усміхнувся. Чи є в нього бажання! Ну, а хто, скажіть, не хоче мандрувати? Шкода тільки, що мандрівники минулого уже повідкривали все, усе на Землі. На полюсах давно побудовано наукові станції, туристи, альпіністи і просто мандрівники побували на всіх гірських вершинах. А в другій половині XX сторіччя і в Антарктиці не лишилося жодного місця, де не побувала б людина.

— А… куди ж ми вирушимо? — спитав Борисьо. — Може, спустимось як-небудь на дно океану?

Владлен з цікавістю поглянув на свого меншого товариша.

— Це — ідея… Але ж до океану дуже далеко, та й ніхто не дасть нам батисфери. Зрозумів? А на аеросанях можна рушати хоч зараз.

— А куди ж…

— Давай поїдемо до наших батьків!

— І побачимо космічні ракети? — від радості Борисьо аж підскочив.

— Еге, ракети. Через днів два вони стартують, і тоді…

— Що тоді? — Борисьо вчепився руками у Владленову шубу. — А чи не можна й нам у ракету?..

Владлен усміхнувся:

— Бач, я ж казав, що ти несерйозний чоловік, ти ще дитина. То на дно океану йому хочеться, то в ракету. Хіба ж ти не знаєш, що ці ракети не пасажирські, а вантажні? Мій тато запустить їх на потрібну орбіту…

— І мій тато! — додав Борисьо.

— Правильно, вони разом працюють, — погодився Владлен. — Ракети вийдуть одна за одною на орбіту і почнуть там вибухати.

— Вибухати? А навіщо?

— А хіба тобі тато не розповідав? Ходи ось до телескопа. Сідай.

Борисьо вмостився на стільчику перед невеликим телескопом і, прихилившись до окуляра, почав дивитися на небо.

Владлен спитав:

— Ну, що ти там бачиш? Ех, ти вже збив. Наведи на планету!

— Це я можу, що тут… — бубонів Борисьо, зазираючи у візир і крутячи ручки. Але планета ніяк не потрапляла в поле зору.

— Все ще не навів? — дивувався Владлен. — Завжди ти кажеш “можу”, а як доходить до діла… Давай я тобі наведу!

Владлен швидко навів трубу, посадив хлопця.

— Ну, яка там планета?

— Наче Сатурн…

— Він і є. А чим ця планета відрізняється від інших?

— Сатурн має десять супутників.

— А ще що він має?! — Владлену почав уриватися терпець.

— Густу газову оболонку, яка складається…

— А кільце, кільце він має? — сердито перебив Владлен.

— Ну, звичайно, — спокійно відповів Борисьо. — Хіба ж ти забув?

Владлен не знав, чи йому сердитись, чи сміятись. Поглянув на серйозне обличчя свого друга й усміхнувся.

— Ну, а може, ти скажеш, із чого воно складається?

— Воно складається з дрібненьких пилинок…

— А що, якби навколо Землі отаке кільце?

— Та що ж… — зам’явся Борисьо. — Було б дуже красиво…

Борисьо дивився на Владлена й кліпав очима.

— А що… буде і в нас кільце?

— Ну, аякже! — вигукнув Владлен.

— Тану?

— Мені тато все розповів. Ракети начинені пилом: на заздалегідь визначеній орбіті вони одна за одною вибухають, і з того пилу буде кільце. Тільки не думай, що воно для

1 ... 12 13 14 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повернення "Галактики", Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повернення "Галактики", Василь Павлович Бережний"