Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Справді, — сказала місіс Уелдон. — А що сталося з мандрівником?

— Він вирушив в експедицію, — відповів капітан Гуль, — і відтоді від нього жодної звістки.

— Жодної звістки? — перепитав Дік Сенд.

— Жоднісінької, — сказав капітан.

— Який же висновок з цього ви робите? — запитала місіс Уелдон.

— Я гадаю, що Самюелю Вернону не вдалося дістатися східного берега Африки. Або ж він загинув в дорозі, або ж його взяли в полон туземці.

— Тож цей пес…

— Господарем цього пса міг бути Самюель Вернон. Але якщо моє припущення правдиве, Дінго виявився щасливішим за свого господаря: йому пощастило повернутися назад до гирла Конго, де його знайшов капітан «Вальдека».

— А ви впевнені, що француза-мандрівника справді супроводжував собака, чи це лише ваші припущення?

— Ні, місіс Уелдон, це лише мої припущення, — відповів капітан Гуль.

— Але беззаперечним фактом залишається те, що Дінго знає букви «С» і «В», ініціали мандрівника. Як і де собака навчився розрізняти ці букви, я, зрозуміло, не можу вам сказати. Але Дінго чудово їх знає. Дивіться, він підштовхує кубики лапою, ніби просить нас прочитати букви.

І справді, поведінку Дінго не можна було пояснити інакше.

— Хіба ж Самюель Вернон зважився на таку важку експедицію сам? — не вгавав Дік Сенд.

— Не знаю, — відповів капітан Гуль. — Але цілком можливо, що він узяв із собою загін носіїв-туземців.

Цієї хвилини Негоро вийшов з каюти на палубу. Спочатку ніхто не звернув на нього уваги, і тому ніхто не помітив його дивного погляду, який португалець кинув на собаку — той і далі стеріг два кубики з буквами «С» і «В». Але, вгледівши суднового кока, Дінго раптом люто загарчав і вишкірився. Негоро тієї ж миті пішов назад до каюти, але погляд, який він кинув на собаку, і погрозливий жест, який вирвався в нього, не віщували Дінго нічого доброго.

— Тут криється якась таємниця, — прошепотів капітан Гуль, від очей якого не приховалася жодна деталь цієї короткої сцени.

— І все ж таки дивно, містере Гулю, — зауважив Дік Сенд. — Як же це собака навчився розрізняти букви абетки?

— І нічого тут немає дивного! — заявив маленький Джек. — Мама часто розповідала мені про собаку, який вмів читати і писати, як справжній шкільний учитель, і навіть грав у доміно.

— Любий мій хлопчику, — посміхнувшись, сказала місіс Уелдон, — пес Муніто, про якого я тобі розповідала, зовсім не був таким вченим, як тобі здається. Якщо вірити тому, що мені розповідали, Муніто не вмів відрізнити одну букву від іншої, з яких він складав слова. Таємниця його «вченості» у тому, що Муніто мав чудовий гострий слух. Його господар, винахідливий американець, помітив цю якість у Муніто, почав розвивати її і зрештою досяг неймовірних результатів.

— Як же він досяг цього, місіс Уелдон? — запитав Дік Сенд. Таємниця вченого пса зацікавила його не менше, ніж Джека.

— А ось як, мій друже. Коли Муніто потрібно було «працювати» перед публікою, на столі розставляли кубики з буквами, на зразок кубиків Джека. Собака ходив по столу чекаючи, поки з публіки назвуть слово, яке він мав скласти. Обов’язковою умовою було, щоб це слово знав господар Муніто.

— Значить, за відсутності господаря… — почав юнак.

— … пес нічого не міг зробити, — сказала місіс Уелдон. — І ось чому. Букви були розставлені на столі, собака походжав туди-сюди вздовж столу. І, коли підходив до букви, яка входила у задане слово, він зупинявся, але не тому, що знав цю букву, а через те, що розрізняв звук, не вловимий ні для кого іншого; чув, як американець клацав зубочисткою, схованою в кишені. Це слугувало для нього сигналом, Муніто брав кубик і ставив його поряд з іншим кубиком у певній послідовності.

— І в цьому вся таємниця? — вигукнув Дік Сенд.

— Так, таємниця, як бачиш, зовсім нескладна, — відповіла місіс Уелдон. — Хоча, й більшість інших фокусів зазвичай такі ж прості. Коли господаря не було поруч, Муніто втрачав свій «хист». Тому мене так дивує, що і за відсутності Самюеля Вернона, — якщо тільки він справді був господарем собаки, — Дінго зумів розрізнити ці дві букви.

— Справді, — додав капітан Гуль, — це гідне подиву. Але ж тут пес не складає з букв слово, на вибір публіки: він обирає лише дві букви — завжди одні й ті ж самі. Зрештою, собака, який дзвонив у двері монастиря, аби отримати рештки обіду, що залишалися для бідних, чи той пес, який по черзі з іншим через день мав повертати веретено і відмовлявся працювати позачергово, — може, ці собаки значно кмітливіші від нашого Дінго. Проте не у цьому суть. Перед нами беззаперечний факт: з усіх букв алфавіту Дінго обрав лише дві — «С» і «В». Інших букв він, мабуть, не знає.

З цього можна зробити лише один висновок, що існували певні причини, які змусили собаку запам’ятати саме ці дві букви.

— Ох, капітане Гулю, — зітхнув Дік Сенд, — якби Дінго міг говорити! Він би пояснив нам, що означають ці букви і чому він точить зуб на нашого кока!

— Та ще й який зуб! — розсміявся капітан Гуль, вказуючи на Дінго, який цієї хвилини позіхнув, виставивши свої страшні ікла.

Легко собі уявити, що цей дивний випадок із Дінго не раз слугував темою для розмов, які точилися на кормі «Пілігрима» між місіс Уелдон, капітаном Гулем і Діком Сендом. Молодий матрос інстинктивно не довіряв Негоро, хоча поведінка суднового кока як і раніше була бездоганною.