Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"

Якось П’єр Ферма одержав листа: «Чи є простим число 100895598169?» Ферма негайно відповів адресатові, що дане дванадцятизначне число є добутком двох простих чисел: 898423 і 112303.

Отже, Ферма умів обчислювати майже миттєво — за своїм власним методом.

Професор за прикладом Ферма почав атакувати Велику теорему з простих прикладів.

Він множин подумки шестизначні числа на семизначні, ділив дев’ятнадцятизначні на п’ятизначні, добував кубічний корінь з восьмизначного, розбивав шестизначне число на п’ять правильних кубів і п’ять квадратів, які в сумі мають становити дане число з точністю до однієї мільйонної.

Від цих зусиль перед його очима з’являлися сині, жовті, зелені круги, пробігали, мов у лічильнику, ряди різноманітних таємничих знаків, пливли туманні смуги, та зрештою він навчився швидко знаходити правильну відповідь.

Навіть Електронік, який приніс Королькову стосик рідкісних творів, скопійованих по телефону, здивувався з його здібності швидко лічити. Професор від душі подякував Електронікові. Молодчина! Без такого помічника жоден сучасний школяр не зможе зрівнятися з видатними мислителями минулих століть.

Як і П’єр Ферма, Корольков полюбив праці давньогрецьких математиків. За часів Евкліда жив, наприклад, знаменитий Аполлоній Пергський. Про його життя майже нічого не відомо. Одні називали його Великим Геометром, який залишив нам працю про геометричний метод точок, інші казали, що Аполлоній був відомий під іменем Епсілон і уславився спостереженнями з астрономії, які використав згодом Птолемей. Праці Аполлонія Корольков читав з олівцем в руці, підкреслюючи терміни давнього математика, які відомі тепер кожному школяреві, — «парабола», «метод», «гіпотеза», «епсілон»…

У ці години Професор не був більше Вовкою Корольковим. Він перебував цілком у сімнадцятому столітті. Навіть бурмотів під ніс по-французькому. Професор зовні був спокійний, але швидко реагував на будь-яку несподіваність і гарячково заповнював зошит розрахунками. Потрапляючи в глухий кут, починав розв’язувати спочатку, проте йшов уже найкоротшим шляхом. І одного разу він, застосувавши самостійно знайдений алгоритм, відкрив у собі неабияке вміння розпізнавати прості множники, хоч би якими багатозначними були натуральні числа.

Завзятість було винагороджено. Заповнивши останню сторінку, Професор зрозумів, що він розв’язав Велику теорему.

Розв’язав…

Цієї хвилини Корольков немов наяву почув голос кардинала Рішельє: «На вашу честь, Корольков, я розпорядився в 1635 році відкрити Паризьку академію. Такі люди, як Ферма, Декарт і ви, Професоре, є гордістю не тільки Франції, а й усього світу. Я зрозумів, що ні воєнні успіхи, ні корони, ні навіть королівську скарбницю не можна порівняти з великим науковим відкриттям…«…Часовий зв’язок порушився, Корольков перенісся у своє століття. Тут він переконався, що ніхто не визнає вміння розпізнавати прості числа — вміння, яким володів колись Ферма. Навіть Таратар не хоче зрозуміти, що П’єр Ферма був звичайним генієм. Для нього Ферма ніби святий. Але ж кожний, хто розв’язує цю теорему, просто колега великого математика. Пора б це засвоїти… «Авторів цих доведень, — презирливо сказав Таратар про рукописи «фермістів», — спокусило прагнення легкого успіху…» Як можна забути таку образливу фразу!

Професор порвав зошит з доведенням теореми Ферма. З другим у світі доведенням… Але зараз це нічого не означало. Для істориків залишена коротка замітка в щоденнику Королькова: «Я довів теорему Ферма, відкривши невідомий досі спосіб знаходження множників числа». Розв’язання цієї задачі не знав навіть Електронік.

«Хай знайдеться третя людина, яка всерйоз задумаєть ся над піфагоровою трійкою», — зробив висновок Про фесор.

І він узявся за новий твір.

Він задумав його давно. Називатиметься «Симфонія міста».

У Професора на магнітофонних касетах записані звуки великого міста — шум моторів, верстатів, механізмів, гул автомобілів, літаків, вертольотів, поїздів метро, автобусів, тролейбусів, гомін натовпу, ревіння стадіону, ахання пневматичного молота. Тепер лишається різко сповільнити магнітофонні записи, розшифрувати — накреслити за ними графіки в нотному зошиті. Потім треба викреслити все зайве — так звані немузичні структури, переписати ноти начисто, перемішати музичні голоси, й симфонія готова: місто оживе, зазвучить інструментами, заспіває голосами. Місто, що його почув автор з вертольотної висоти.

«Перший концерт для вертольота з оркестром», — змінив Корольков титульний аркуш свого твору. Теж сучасна назва.

Як відомо, Корольков не любив уроків музики, які давала йому бабуся, вважав їх просто крадіжкою вільного часу математика. Але йому довелося вивчати твори класиків. Тепер Корольков замість класиків гратиме концерти Королькова. Математика, як гадав автор, внесе у строкатість нот свій лад, спростує старі канони, створить нову музику…

Вовка слухав, як на магнітофонній стрічці тріскотить гвинт вертольота, й записував ноти. Потім він вирішив програти партію вертольота — щосили вдарив по клавішах. Виходило непогано…

Зайшла бабуся, сказала густим голосом:

— Вово, навіщо ти псуєш інструмент?

— Це мій твір, — гордо промовив Вовка. — Партія вертольота.

— На щастя, цього твору ніколи не почує Бетховен… — зітхнула бабуся й пішла.

Композитор подзвонив Сергію Сироїжкіну.

— Як ти гадаєш, — запитав він, — людям майбутнього, ну, словом, для Космічного корабля «Земля», потрібна нова музика?

— Людям майбутнього потрібне оригінальне мистецтво, — категорично підтвердив Сергій. — Ти що створив?

— «Перший концерт для вертольота з оркестром».

— Ти гігант, Професоре! — захоплено сказав Сироїжкін.

Вовка відчув приплив нової енергії. Він вирішив поділитися радістю нового відкриття з Електроніком.

Таратар сердився на себе: він не міг розібратися в будові а-килимка. Детальний огляд нічого не дав: з боків дві ручки для добровільного випробувача — оце, власне, і всі зручності. Були ще металеві пластини еа кінцях проводів — контакти, котрі, як попереджав Макар Гусєв, таїли в собі небезпеку.

Таратар не послухався поради, з’єднав пластини, й килимок, рвонувшись із рук учителя, вмить прилип до стелі. Довелося діставати драбину, лізти під саму стелю, шукати пластини.