Читати книгу - "Чудесний генератор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Почекай… почекай, гадино… — мурмотів Рома, враз перетворившись на мисливця.
Кров його закипіла. Він відчув в собі заглушений досі голос досвідченого дикуна-мисливця, що звик полювати на дикі тварини. Атавізм?.. Можете називати, як хочете. Проте, запевняємо вас: жоден червоношкірий індієць, жоден Чінгакхук або Барсова-Лапа, або навіть сам Останній-з-Могиканів не зміг би плазувати з такою гадючою обережністю до своєї наміченої жертви, як плазував до сірої кішки розлютований Рома.
Тільки скаженим стукотом билося його серце — бідне серце, що перенесло сьогодні стільки горя; та ще бойовою люттю роздувалися ніздрі й горіли божевільним запалом очі.
— Р-раз! Єсть!
Як пружина, підвівся Рома на рівні ноги. В його правій руці, міцно схоплена за шкіру, — висіла кішка. Вона тільки безпорадно ворушила лапами — захищатися вона не могла.
— Мерзенна тварина, — шепотів Рома, — зараз я тобі покажу, як жерти об’єкти наукової роботи… може, я й сам ладний був би з’їсти цю чудову сметану. Але не їв, хоч і мав на це певне право. А ти… негіднице, зараз я тобі…
Кішка тільки вигиналася й конвульсійно рухала лапами. І зовсім невідомо, що зробив би з нею розлютований дослідник, якби не почув ззаду лагідного, приємного голоса, що докірливо говорив йому:
— Що це ви робите, Ромо? Адже цій бідний кішці напевно досить неприємно перебувати в такому стані…
Рома остовпів. Так, це була Рая. Чарівна золотоволоса, синьоока Рая дивилася на Рому, на кішку — і обличчя її ставало дедалі сумнішим.
— Що ви робите, Ромо?.. Ай, бідна кицька, що трапилося?
— Бачите, вона, ця негідни… ні, я не те хотів сказати… ця тварина з’їла мою ряжанку, — промурмотів Рома, не випускаючи з рук кішку, що саме в цю мить жалісно зойкнула.
— Вона з’їла сметану? А що ж, на вашу думку, їй залізо їсти, чи, може, котушки з генератора? Кішки саме люблять молоко, сметану і всякі інші молочні страви, — спокійно, з залізною логікою відповіла Рая. — Давайте її сюди.
— Але…
— Ніяких «але». Давайте сюди кицьку, — наказала Рая.
І хоча у Ромі бушували бурі й шторми люті на мерзенну брудну тварину, хоч і був він ображений попереднім ставленням до нього синьоокої красуні, — але руки його покірно простягли до Раї кішку. А губи спромоглися лише запобігливо прошепотіти:
— Тільки б вона не пошкрябала вас, Раю…
Проте, Рая вже не слухала його. Вона тримала кішку на руках, вона пестила її.
— Бідна моя кішечка… з’їла погану цвілу ряжанку… І звідки ти взялася тут?.. Мабуть, через вікно влізла… та тобі холодно? О, ми зараз погріємо тебе.
Швидким рухом Рая повернулася до Роми:
— Увімкніть генератор.
— Але… — заїкнувся було Рома.
— Здається, я просила вас щось зробити? — гордо запитала його Рая.
І Рома покірно увімкнув генератор.
Фіалковим світлом засяяли лампи, у повітрі розлився знайомий запах озону. Генератор працював.
Рая піднесла кішку до касети і посадила її там:
— Сідай, сідай, — приказувала вона, — тут тобі буде тепло й приємно. Сідай, кицю…
Кішка спокійно сіла. І справді, їй мабуть було досить приємно в теплі генератора. Адже зараз генератор випромінював хвилі, що не палили, не були дуже гарячі, а лише гріли — саме такі хвилі потрібні були Ромі для його сметани.
— Рома, дивіться, вона вмивається! — вигукнула Рая.
Дійсно, кішка вмивалася. Вона немов з часу свого народження звикла сидіти під промінням ультракороткохвильного генератора. Вона лагідно муркотіла, вона вмивала собі лапи й боки.
— Чи не пошкодить їй, Раю, надто довге перебування під промінням? — несміло запитав Рома.
Рая озирнулася на нього:
— Цікаво б мені знати, хто з нас двох біолог, ви чи я? — в’їдливо запитала вона: — І взагалі, що може розуміти харчовик у біологічних справах? Сиди, сиди, киценько, він нічого не розуміє…
Рома відійшов. Так, ніколи-ніколи Рая не зможе ставитись до нього прихильно… Що ж, нічого не поробиш… він з головою пірне в науку, він забуде про свою нещасну любов… він навіть більше не звертатиме взагалі ніякої уваги на Раю; ось що…
— Ромо…
Ні. Він не звертатиме уваги. Ні!
— Ро-мо…
Хай кличе. Ні, він зайнятий, він не…
— Ро-омо…
— Пробачте, Раю, я не чув… з вікна, знаєте, такий шум іде…
Ромо, Ромо, де твоя мужчинська гордість?.. Нема її, бо ось уже ти біля Раї, ось уже шукаєш, чим би догодити їй…
— Дивіться, Ромо, мені здається, що кішка просто перед нашими очима робиться пухнастішою.
— Що?
— Вона стає дедалі пухнастішою. Дивіться!
Це ставало зовсім неймовірним. Сіра шерсть невідомої бродячої кішки повільно пухнастішала. Вона ставала блискучою, густою й гладкою. Здавалося, це була вже зовсім не та кішка, що сиділа у дальньому кутку. Та була худа й пошарпана. Це — сиділа сита кішка з блискучою густою шерстю, яка відбивала сонячні виблиски з вікна.
Рома не вірив своїм очам. Він дивився то на кішку, то на Раю, що так само нічого не розуміла. Проте вона весело усміхалася:
— Ага? Бачите? А ви казали — чи не пошкодить їй…
— Що пошкодить? Кому? Хав ю си?.. Ват тол ю? Як і що ви кажете? — відчувся густий голос Містера-Пітерса, що непомічений увійшов до лабораторії.
Він швидко підійшов до стола, поглянув на касети — і здивовано спинив погляд на кішці:
— Що це таке? Звідки ця тварина? Це ви, Рая, просвітлюєте вже не кролів, а кішок?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чудесний генератор», після закриття браузера.