read-books.club » Інше » Лабіринт біля моря 📚 - Українською

Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лабіринт біля моря" автора Збігнєв Херберт. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 66
Перейти на сторінку:
— носіями різних вірусів, хоча прецінь більшою хворобою, ба навіть каліцтвом є тамування вкоріненого у нас від часів палеоліту відчуття шани й капітуляції перед волею невідомого. Мацюсеві я завдячую тим, що пізніше читання містиків не було для мене зовсім незрозумілим; він був для мене недоступним, наповненим іншим життям, рідко відповідав мурчанням на мої любовні літанії, на мої вибухові акти поклоніння, байдуже дивлячись на мене з висот своєї котячої божественності.

Втім, повертаючись до теми, — чи можна взагалі вести мову про історію античного Криту, коли відсутні писані джерела, поза скупими грецькими та єгипетськими переказами. Властиво, єдиним свідченням тривалої історії є лише матеріальні сліди — руїни будинків і палаців, кераміка, фрески, скульптурки з теракоти, саркофаги. Ми навіть не знаємо імен королів мінойської династії, нічого не відаємо про війни, котрі вони вели, ні про колонії, які, мабуть, засновували на сусідніх островах. Батьківщина Федри, Аріадни, Мінотавра, Андрогея, колиска Зевса — острів, упривілейований міфологією, — сором’язливо мовчить про свою приземлену соціально-політичну історію.

Розшифрування лінеарного письма В не пролило надто багато світла на історію Криту та його мешканців. Далебі, геніальне відкриття Чедвіка й Вентріса — той, як кажуть, здобутий Еверест грецької археології — дав нам важливе підтвердження завоювання Криту греками, а поза тим — доволі монотонний інвентарний список предметів, так, наче то було письмо, винайдене для бухгалтерів, а не для поетів, пророків і королівських хроністів.

Чи мали мінойці власних аедів, Гомерів та епоси, чи мали вони літературу? Можливо, вона була записана на нетривкому матеріалі — папірусі, корі дерев, і її назавжди поглинули пожежі палаців. Фрески, печатки й геми зображають жерців, співаків, музик, але на жодному з відомих іконографічних документів не зберігся портрет трубадура чи бодай секретаря.

Про мінойську релігію писали багато, адже нічого так не розпалює уяви вчених, як брак документів і незаперечних свідчень. Зрештою, релігієзнавці — ці поети гуманістики — скоряються суто магічному мисленню, характерною рисою якого є впевненість у тому, що «все поєднується з усім». За допомогою ризикованих аналогій — формальної схожості символіки — вони будують сліпучі теорії, що асоціюють далекі в часі й просторі цивілізації, перед якими дилетант спиняється збентежено й захоплено.

В археологічному музеї в Іракліоні мою увагу привабив предмет, котрий давав поживу уяві не лише завдяки естетичним якостям, але насамперед таємничості призначення. Це знайдена в Кносі табличка зі слонової кості, викладена гірським кришталем, голубою скляною пастою та срібними й золотими бляшками. Той предмет, як припускають, був полем для гри в кості, і його умовно називають «шахівницею». Однак у чому полягала гра? Чи була вона чистим азартом, чи вимагала інтелігентності й здатності до комбінування? Чи брали в ній участь двоє, а чи, може, більше осіб?

І що зацікавило мене найбільше: чим вона була по своїй суті — бездумною іграшкою, збуванням часу в дощові зимові вечори, чи змаганням, яке визволяє великі пристрасті?

Подібно буває, коли ми торкаємося древніх культів і віри, але нехай ця аналогія не вмовляє нічого лихого. Адже всі погоджуються, що основою старих цивілізацій, а отже й мінойської, була релігія. Вона надихала не тільки мистецтво, а й інституції. Всі інші сфери життя могли розвиватися лише в гармонії власне з нею і під її переможним впливом. Мінойські розкопки переконують нас у цьому. Відкриті святині, величезна кількість предметів культу, а стінописи й ритини дають, либонь, доволі правдивий і докладний опис церемоній. Проте це, як сказав Пікар, гарно ілюстрована книжка, позбавлена тексту. Ми інколи здатні розшифрувати писемність загиблих цивілізацій, але ми не здатні, натомість, читати в душах людей, які вже давно відійшли.

Втім, про релігію мінойців, можна дещо сказати без удавання до ризикованих гіпотез. Характерною рисою цієї релігії є схильність до символів, покликаних збудити настрій святості й присутності бога без конечності робити його видимим. На думку знавців, це начебто доказ високого ступеня спіритуалізації.

Елементи фетишизму, як і в інших примітивних релігіях, дуже численні, так і хочеться сказати — всюдисущі. Предметом обожнення були брили, сталактити у гротах, дерев’яні й кам'яні стовпи, т. зв. бетілі. Знайдений у Фесті золотий перстень із печаткою зображає танець оголеної жінки перед бетілем — прототипом колони, яка, перш ніж стати простим елементом архітектури, становила предмет культу. Велику роль відігравали сокири з подвійним лезом, які ми знаходимо на фресках, кераміці та гемах, і які часто виробляли з каменю, бронзи, срібла, ба навіть золота. Що ж означала ця особлива сокира? Чи була вона святим інструментом релігійних жертвоприношень, чи знаком блискавки та її володаря, чи, може, символічним поєднанням чоловічого й жіночого божества? Думки знавців поділені. Одне здається певним, — що від її назви — зрештою, не грецької — лабріс, походить назва палацу Міноса. «Лабіринт», отож, має означати «палац сокир із подвійним лезом».

Об’єктом культу були надто дерева: пінії, пальми, оливки й кипариси, а також тварини: змії, голуби, мавпи, леви і, звісно, бик, котрий посідає привілейоване місце в критському бестіарії.

Важко відповісти на важливе запитання, в якій саме епосі з’явились антропоморфні тенденції, коли, іншими словами, з-поза амулетів, фетишів і символів божество показало своє обличчя, подібне до людського? Одне ми знаємо напевне: домінували жіночі божества, а в початковій фазі навіть неподільно, так само, як у релігіях античної Анатолії. Над неясним для нас у багатьох деталях критським Олімпом панує могутнє божество природи, володарка світу, людей, тварин і рослин, пані сонця й місяця, землі, моря й пекла — Велика Матір. Величезна кількість її зображень, які походять із різних епох, дозволяє простежити її розмаїті атрибути. Вона з’являється в іпостасі теракотових скульптурок як символ родючості, в оточенні левів, змій і птахів, на кораблях як покровителька навігації, а ще у шоломі й обладунку, позаяк була також богинею війни. Дехто гадає, що Велика Мати була єдиною богинею мінойської релігії. Цей погляд спіткало доволі категоричне заперечення дослідників релігії. В басейні Середземного моря, за винятком юдейської релігії, всі інші були політеїстичними.

Мінойці не будували храмів, як греки чи єгиптяни. Спершу вони приносили жертви у природних гротах, як-от Камар на схилах Іди чи Психро в масиві Дікте. Неолітичні мешканці

1 ... 12 13 14 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт біля моря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лабіринт біля моря"