read-books.club » Сучасна проза » Скелет у шафі 📚 - Українською

Читати книгу - "Скелет у шафі"

92
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Скелет у шафі" автора Леся Бернакевич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 28
Перейти на сторінку:
тарзан і взяв Світлану за поперек, як поранену. Вона завжди виривалася із фамільярних щупалець колег по роботі, холодних і липких, мов церата. Бо була переконана: чим довше її тіло обвиватимуть їхні кінцівки, тим більше опоганять його. А коли її обхопила рука Чучундера, то Крохмальській здалося, що вона від цього стає красивою і щасливою. Навіть незчулася, як сусід провів її до хати. Відтак хутенько збігав до лісу і повернувся з повними відрами. За цей час Світлана вже встигла оговтатися настільки, що уважно придивилася до цього місцевого вернидуба, який так швидко порозумівся з неадекватною корбою (ти їй – волю, а вона тебе – з усього маху по лобі!). Був у сорочці без ґудзиків, кінці якої перев’язані вузлом на животі, у джинсах, заправлених у гумові чоботи чорного кольору. Він спритно переступив черег поріг і переніс відра легко, мов біблійний Самсон – браму. «Гнучкий, мов шланг», – зауважила Світлана, окинувши оком склад його тіла. Але тут же злякалася своїх міркувань. Цей могиканин подобався їй усе більше й більше, а кохання не входило в її наукові плани. Тож подумки пручалася: «Мені немає до нього жодного діла. Я ж освічена жінка і не стану купуватися на таку дешевинку! Бо що таке кохання? Біохімічний процес у нашій голові, який грамотна людина завжди приборкає». Товаришці вченій уже накапало тридцять літ, і вона поставила хрест як на коротких спідницях, так і на інших спробах молодитися, будучи переконаною: нічим не змусиш зацвісти каштани в грудні. Чому ж так серце рветься до гріха? 13

«Я надалі не зводжу очей з багатодітних обертівців, – ішлося в депеші Світлани. – Переважно така нагода мені випадає у магазині. Щоправда, колгоспники слова «магазин» не знають і називають торгову точку склепом, а старожили іменують крамницю «кооперативою». До цієї кооперативи ніколи не завозять ні ковбаси, ні свіжого м’яса, ні мороженої риби, ні шоколадного пломбіру, бо вони погано переносять сільські крамарні. Тортами також тут і не пахне. Тому місцеві мешканці цей огріх компенсують споживанням хліба. Його завозять сюди раз на тиждень, але ніхто не знає, о котрій годині він прибуде. То ж обертівці очікують його весь час, як віруючі – другого пришестя Христа! Постійними на прилавку є лише ті харчі, які можуть бути впевненими у завтрашньому дні: пачки сухого печива, витривалі карамелі й лизаки, стійкі козинаки, пляшки із терплячою «Олеською» та «Золочівською», надійні консерви в томаті й олії, а ще прості зошити, конверти, міцні одеколони «Червоний мак» та «Тройний», невибагливі цигарки «Аврора» й «Орбіта». Взагалі, члени общини володіють властивостями, збагнути які мені не під силу. Вони не хочуть зближуватися з містом і задоволені тим життям, яке в них є, але час від часу їздять за тридев’ять земель, щоб купити моток ниток, пачку лез чи мітлу! І взагалі, таких колгоспників, як в Обертівці, ви не зустрінете ні в літературі, ні в кіно, ні в живописі. Вони себе незручно почувають у місті, лише в лісі їм затишно.

Обертівці – напрочуд гострі на язик: коли зберуться докупи, то в їхніх балачках – одне глузування. Нещодавно в потоках розмови обертівці полоскали молодят Сидоручки, які привезли своїй матері пса, такого рідкісного і дорогого, що вона мусить його на ніч в буді замикати, аби не вкрали; а ще господарі підмостили під того пса стільки килимів, що той боїться зіскочити; іронізували селяни з Куртяників, у яких не один бичок загинув, доки вони свого відприска до інституту застромили; жваво обговорювали пригоду, що сталася із внуком старої Писюги: він, бавлячись у космонавта, настромив на голову баняк, якого згодом не міг зняти, так що його повезли до міста в лікарню; але особливу увагу викликала особа Гнилякевича (його хата стоїть перед в’їздом на хутір), який першого липня купив автомашину, другого дня застрахував її, а третього – зіткнувся на повній швидкості з рідним братом на безлюднім сільськім гостинцю, і тепер вимагає від державної страхової компанії гроші, інакше погрожує подати заяву в суд.

Тут усі про всіх усе знають. Обертівці неспроможні зберігати секрети: настільки голосно розмовляють, що всі таємниці витікають з помешкання. А потреби шепотіти в них немає: хата від хати – за півверстви, і людина – фактично сама серед мільйонів кубометрів лісу. Тож ходить розмашистими кроками, бо не боїться наступити комусь на п’яти або ж опинитися в чиємусь помешканні; розмахує руками, бо знає, що не потурбує перехожого; і чхає від душі, бо не боїться порушити сон сусіда за стіною.

Бувайте здорові, товаришу професоре. З

авжди готова служити рідній науці Крохмальська…» 14

Більше години гроза нахвалялася показати поселянам всесвітній потоп і обіцянки своєї дотримала. Світлана ледве встигла прополоти моркву, котра зовсім від рук відбилася, як важкі хмари зійшлися над Обертівкою і почали з’ясовувати між собою стосунки. А відтак наче пообривалися з висоти, і на село напала злива.

В такий дощ навіть у Львові не варто вистромлювати ніс на вулицю: відразу ж змиє в каналізацію. А тут вали води почали злітати з косогорів на подвір’я і просочуватися до ґанку через благенькі двері. А ще коли вітер налетів на хату, а дерева почали чубками крон торкатися землі, Крохмальська відчула, як мимоволі починають тремтіти її пальці. Адже досі навіть не здогадувалася, що в сільській місцевості гроза буває такою розперезаною. У Львові грім бурчить добродушно, а блискавки у нього на підтанцівках. А тут, у селі гроза любить вести відкриту гру, орудує на повну силу. Грюкіт Перуна розлягався над самісінькою хатою. Блискавиці спалахували пронизливим синім світлом, аж очі боліли. В цю хвилину Крохмальоська взагалі засумнівалася у відомому вислові англійців «Мій дім – моя фортеця!» Стіни оселі

1 ... 12 13 14 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скелет у шафі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скелет у шафі"