Читати книгу - "Полон"

Сухий недбало кинув бушлат на лежанку та присів до столу. Налив собі горілки, смачно хильнув та закусив рештками капусти з пакета. У пляшці лишалося небагато, тому Сухий допив оковиту просто з горла. На його обличчі читалося умиротворення та спокій.

Хімік бігав по кімнаті, як електровіник, намагаючись хоч трохи прибирати. Він гидливо змахнув зі столу крихти та кинув разом з газетою в бак з вогнем. Сухий деякий час з посмішкою спостерігав, потів дістав з-під столу нову пляшку горілки та зірвав кришечку.

— Так, давай сідай, вип’ємо. На, ось. Ти чом не п’єш? Якісь проблеми?

— Нагидили.

Хімік презирливо глянув на Сухого, та почав кидати в багаття картонні коробки з-під тушонки, порожні пластикові пляшки та целофанові пакети з недоїдками.

— Відігратися не хочеш? Я візьму американця, а ти тітку? Зіграємо на них. Можемо подвоїти. Чи ти не хочеш? Раніше хотів, а тепер не хочеш. Не розумію я тебе. Щось ти мені не подобаєшся!

— Я тобі не дівка, щоб подобатися, — з погрозливими нотками в голосі відповів Хімік.

— Чого ти мутиш? Адже я тебе розумію!

— Як ти можеш мене зрозуміти?

— Ти щось не те кажеш...

Хімік підійшов до столу та погрозливо глянув у вічі Сухому, нахилившись до його обличчя майже впритул:

— Ти ось мені скажи, ти в житті читав що-небудь більш масштабне, аніж етикетки освіжувачів повітря в туалеті?

— Нічого я не читав. Які взагалі освіжувачі повітря в селі? І взагалі, якого біса ти випендрюєшся? Ну, нехай ти академік, я не академік, і що? То що — ти тепер кращий, аніж я, так? І взагалі, мені насрати, що ти там читав. Все одно ми зараз з тобою в одній дупі стирчимо!

Хімік узяв зі столу чайник та пішов ставити його на вогонь:

— Нудно. Смерть, як нудно.

— Нудно? Так подрочи, якщо тобі нудно!

Після цих слів Хімік вихопив з багаття палаюче поліно та прицільно жбурнув його в Сухого. Той ледве встиг відхилитися. Поліно впало на солому, тому Сухий підхопився та залляв вогонь недопитим чаєм.

— Агов, ти чого?

— Не люблю, коли лізуть попереду мене!

— Це ти про що?

Хімік впритул наблизився до Сухого. Той зважив шанси миттєво вхопити автомат, бо відчував запах смаленого в буквальному сенсі. Проте автомат висів занадто далеко на гачку.

— Ти ту дівку п’ялив?

— Ну, так, — з посмішкою примирення відповів Сухий.

— А нащо ти на неї поліз?

— А що — ти хотів?

— Яке твоє собаче діло, хотів чи не хотів?

Хімік відштовхнув Сухого і, не обертаючись, пішов прибирати на лежаках.

— Та ти чого, земляче? Я ж тобі пропонував.

— Щоб я дивився, як ти її пораєш? Я естет щодо цього.

— Гидуєш після мене?

Хімік нічого не відповів. Проте його звірячий погляд примусив Сухого прикусити язика.

Дівчина не молилася з дитинства. До церкви її привчала бабуся, але то була для Дівчини радше кара, ніж духовне зростання. Стоячи з бабцею на служінні, вона геть не розуміла слів, які протяжно співав священик, а замість підспівування займалася розгляданням ікон та нехитрого розпису на стінах старого сільського храму. Потім бабця померла, її відспівали, і Дівчина поринула у звичайне життя міської студентки. Робила крашанки до Паски, готувала пісну вечерю до Різдва. Утім, все це було для неї приємними ритуалами, що просто ідентифікували освічену та не забобонну людину, яка поважає традиції власного народу.

Початок війни виявився для неї шоком. Інформаційні стрічки соціальних мереж наповнилися жахливими подробицями перестрілок, фотографіями загиблих цивільних і військових. Реакція Дівчини на подібні новини була тривожною. Попервах усе її тіло спаралізовував страх, а потім вона заходилася збирати рюкзак, проказуючи, що їде рятувати світ, що не повинна бути і не буде осторонь.

— Там же люди, там діти, — щовечора повторювала вона йому.

— Держава розбереться, вони не зостануться без допомоги, їх евакуюють, — заспокоював її він.

І вона, шукаючи захисту, сідала до нього на коліна і плакала. А він гладив її по голові, як маленьку дівчинку, і відчував себе сильним, впевненим, великодушним покровителем. Вони завзято збирали гуманітарну допомогу, Хлопець навіть загітував співробітників віддавати частину зарплатні на добродійність. Він завжди казав, що в захваті від її активності, сили, самостійності та громадянської позиції. Коли вона збирала гроші на чергові смаколики діткам або теплу білизну для солдат, завжди переймалася кожною долею. Його підтримка була для неї само собою зрозумілою. Проте іноді їй