Читати книгу - "Поза часом і простором"

атмосферу. Святослав до краю посилив потужність розрядів. Зашуміло в голові. Мимо блискавично пронеслися білі волокна хмар і зникли. В перископі з’явилася поверхня таємничої планети — темні гори на горизонті, затока недалекого моря, темнозелені луки, прибережні червоні піски…

Апарат зі свистом опустився над широкою лукою і важко сів на березі річки, погрузнувши в густу блакитнувату траву…

НОВИЙ СВІТ

Електронний вичислювач дав аналіз повітря планети. Воно було таке ж, як на Землі — тільки трохи більше вуглекислоти. Можна було виходити з апарата.

Барвицький задумався. Що він зустріне тут? Чого власне він опустився на невідому планету?

Мрія, божевільна гарячкова мрія кликала його сюди! А де ж гарантія того, що саме тут вона — його мрія, що приходила до нього в галюцинації… В цьому пориві нема вже ні наукового розрахунку, ні логіки! Є тільки фантастичні химери!..

Відкрилися люки. Хвиля свіжого повітря з ароматом дивних квітів і трав вдарила в отвір. Барвицький вийшов і ступив на перший східець спіралі. Оглянувся навколо.

Апарат лежав на луці, біля широкої ріки. На другому боці тягнулися ліси. Виднілося пасмо гір. Небо було, як і на землі — синім — тільки темнішого кольору. Маленьке біле сонце золотило на обрії гряду хмарок. Жовтого сонця не було Ще видно. Дивні птахи, подібні до летючих мишей, з волохатими крилами, пролітали над апаратом.

Швидко наставала ніч. Маленьке сонце ніби провалилося за обрій, і на небі засяяв дивний візерунок зірок…

«Чи ж є тут люди?» подумав Барвицький і в той же момент здригнувся…

Якісь дивні звуки раптово рознеслися в повітрі. Вони чулися з того боку, де темнів лісок, за півкілометра від космольота. Здавалося, ніби хтось бив в барабан, чулися звуки, подібні до звуків волинки і криків людської юрби.

Барвицький пильно вдивлявся в пітьму. Через кілька хвилин з боку ліска запалахкотіли маленькі вогники. Здавалося, що йде якась маніфестація з смолоскипами…

Так воно й було. Скоро Святослав розрізнив біля вогнів обличчя, подібні до людських, почув звуки людської незрозумілої мови…

Можна було подумати, що все це твориться десь на Землі, якби на небі не сяяли незнайомі сузір’я…

Ось юрба з тріском і криками наблизилася до апарата, оточила його кільцем. Що можна було ждати від тутешніх господарів? Святослав очікував, що буде далі. Наперед вийшов один з юрби. Його обличчя було погано видно в світлі смолоскипів. Голови у всіх були без уборів, до плечей спадало довге біляве волосся…

Головний щось прокричав високим протяжним голосом, довго тягнучи верхню ноту. Потім, приклавши руки до грудей, упав на землю. За ним припали на коліна всі. Ґвалт піднявся навколо… Святослав здивовано дивився на це видовище. Це був, очевидно, якийсь ритуал поклоніння божеству. Безперечно, його прийняли за бога, що зійшов з небес. Значить, ці люди в інтелектуальному відношенні ще мало розвинуті…

Юрба то припадала до землі, то, піднявшись, щось проголошувала дикими голосами, простягаючи руки до апарата. Напевне, вони прохали Святослава, вважаючи його божеством, зійти до них… Святослав засміявся і рушив униз по спіральних східцях.

«Хай буде так! — подумав він. — Подивлюся на новий світ… їх боятися нічого. Безумовно, зброї в них нема, крім якихось стріл чи списів. Проти атомного, розрядника вони будуть безсильні. Крім того, вони поклоняються мені, то навряд, чи посміють зробити зле!..»

З хвилюванням Барвицький ступив на траву чужої планети. Юрба ще дужче залементувала. Святослав привітно усміхнувся головному, тоді всі зірвалися з землі і з радісними криками підняли догори смолоскипи. Барвицький почав роздивлятися обличчя і одежу тутешніх розумних істот.

Це були справжні люди. Напівпрозорі лиця з рожевим відтінком були звернені до небесного жителя, збуджено горіли їхні очі під густими бровами. Вони були одягнені в довгі, світлих кольорів, накидки. Широка стрічка перев’язувала в кожного з них біле волосся. Між натовпом утворився прохід, і головний показав Святославу вперед, до ліска, звідки вони прийшли, шанобливо запрошуючи йти…

Святослав рушив уперед, а навколо нього біснувалася велика юрба з високо піднятими смолоскипами, заглядала йому в очі, танцювала дивний танок.

Ішли по вибитому шляху над річкою. В чужому небі, як і на Землі, сяяв туманний молочний шлях, але сузір’я змінили свій вигляд. Зірки були якісь волохаті, великі і безперервно тремтіли, переливаючись живими вогниками. Напевне, атмосфера тут була густішою від земної…

З шумом і криком пройшли лісок. Над Святославом нависали віти дивних дерев, деякі ч них були подібні до соснових порід, інші до гігантських папоротей. Відчувався дуже приємний задушливий квітковий запах…

Ліс закінчився. Вони вийшли до затоки моря. — Над самим берегом на стрімкій скелі піднімався чудесної архітектури будинок з колонами навкруг, а далі в примарному сяйві зірок виднілися будинки невеликого міста. У водах моря колихалися відбитки зір…

Процесія попрямувала до будинку. Багряне полум’я Смолоскипів осяяло високі колони, широкі сходи і білу фігуру, яка стояла вгорі, біля входу в будинок…

ЗУСТРІЧ З МРІЄЮ

…Святослав затремтів. Юрба заніміла. Всі, простягнувши руки, впали на коліна. Наступила повна тиша, тільки потріскували смолоскипи…

Захвилювалося серце, стисло груди. Що це? Сон чи мара? Фігура, така як і в галюцинаціях!.. Невже його примарні сни втілюються тепер в життя!..

Святослава охопило передчуття чогось незвичайного, але давно відомого, баченого. Він тихо рушив по сходах до фігури, яка стояла непорушно…

Ось вони поряд. Ось під білим