Читати книгу - "Наші дракони вбивають нас"

перемогти не могла. Але якою прекрасною, якою неземною була її поразка…! Вона танцювала тим, чого нема у Драконів і у більшості людей — Душею. Вона обіймалась зі Всесвітом! Вона цілувалась зі Всесвітом! Вона кохалась зі Всесвітом! У цю мить вона сама була Всесвітом! ГЛАВА 10

Коли Уляна вперше відвідала Анему їй було вісімнадцять. Зовсім ще юна, вона тоді навчалась в Одесі. Наукою вона особливо не цікавилась, проте через природні здібності, по наполяганню батьків легко вступила на економічний факультет. Навчання її часто-густо завершувалося тим, що дівчина, утікаючи з лекцій, одиноко блукала берегом Чорного моря. Вишукувала найкращі ракушки і з ненавистю кидала їх у темну глибінь. Хіба чесно, що вони, такі безпечні, розляглися тут. Невже їх не хвилює потреба у самореалізацій!? Хіба їм не хочеться назад, у море!? Проте, що це вона, Уляна так само, як і ракушки, жила сьогодні, вдихала кожну мить на повні груди. Вона складала вірші. Насправді дуже красиві, проте їй вони не подобались. Вона постійно прагла кращого, але не виходило. Іноді, щоб утекти від цієї розпуки, вона йшла до моря. Годинами вдивлялася у його безмежжі.

Одного такого ранку, вона зустріла рибалку. Здивувавшись, адже незвикла, що хтось ще має право, усамітнюватися у цьому місці, вона підійшла. Очікування побачити старого, мудрого рибалку не справдились, перед нею, хоча насправді дуже далеко, десь у тих шарах атмосфери, яких юна поетеса ще не торкалась, сидів зовсім молодий юнак, років двадцяти трьох.

— Можна? — поцікавилась Уляна, просячи дозволу присісти поряд. Юнак кивнув.

— Вибач, що потривожила, ввірвалась у твій світ… Якщо я заважаю — можу піти…

— Не варто, я завжди радий доброму співрозмовнику.

— Ти часто тут рибачиш? Я тебе раніше ніколи не помічала.

— Мене звати Роман, якщо тобі цікаво, а тобі цікаво. Усім цікаво знати ім’я, того у чиєму товаристві він приречений нудьгувати. Хоча я не впевнений, що це зближає людей. Скоріше навпаки. Зникає та анонімність, яка дозволяє безперешкодно відкритись новому знайомому. Людина з іменем може стати тобі другом, непомітно в’їстися у твій простір, ввірватися у побут, виникають грані. Незнайомцю ж все одно на твої гріхи, на твої мрії. Лише він зрозуміє твоїх монстрів, адже йому все одно, він не ратуватиме за збереження твоєї душі. Звільнить тебе від тягаря думок і зникне. Він як анонімна служба підтримки, але більш душевна. Іноді корисно зустрічатися з незнайомцями.

— Коли ти в останнє плакав? — раптово запитала Уляна, що ніскілечки не збентежило рибалку.

— Не знаю. Дай подумати. Ні, не згадаю. Як дивно. Невже я ніколи не давав вволю емоціям…? Мабуть, що так. Та й драм у моєму житті не так вже й багато. Завжди у справах, у справах… Буває жити часу не вистачає. Ось і приходжу іноді до моря, аби звільнити думки. А ні, згадав. Плакав, коли мені десятилітньому відмовились купити машинку моєї мрії. Це був не егоїзм. Просто, я вже уявляв як бавитимусь з нею. Будував плани. Знаєш, іноді тобі обіцяють усі скарби світу за якоїсь умови. У цьому випадку ти, певне, маєш право розраховувати хоч би на невелику їх часточку. А бува ти знаєш, що є ті скарби, і сподіваєшся, що й тобі перепаде, вже малюєш повітряні замки щодо них… Але забуваєш, що ніхто тобі не зобов’язувався їх віддавати. Ти сам годував себе мрією, часто-густо не роблячи нічого для її досягнення. Так і з машинкою було.

— Хочеш прочитаю вірш?

— Не хочу, але цього хочеш ти, тому я з радістю вислухаю.

— Який красивий світ о третій ранку! Вагітний світ народжує дочку — день, І ти сідаєш в порожнісіньку альтанку, Де зорі заберуть твою мігрень. Лиш місяць свідком є твоїх ілюзій, Лиш вітер може втрутитись в думки. На серці в кожного є тисячі дифузій, Але лиш кроки досвіду вони. Який красивий світ о третій ранку! На вулицях пустинних ні душі… А ти сідаєш в порожнісіньку альтанку, Спокійно дістаєш альбом й карандаші…

— Ти хочеш знати мою думку?

— Мабуть, що ні. Я більше не писатиму.

— Писатимеш. Маєш писати.

— Писатиму, — чомусь засміялась Уляна.

— Доки тут сиджу поряд, жодного разу не бачила, аби ти щось зловив.

— Тут сильна течія, тому риби не затримуються. Лише дурень сподіватиметься зловити тут щось окрім