Читати книгу - "Світла і тіні ОУН"

Одначе ці проблеми заважили поважніше на житті організації щойно значно пізніше, починаючи від 1940 р. До того часу кризи і неполадки в проводі ОУН за кордоном, в наслідок яких полк. Є. Коновалець перебрав керму всіх справ безпосередньо у свої руки (це заявив він авторові цих рядків у 1935 р.), не мали ніякого впливу на життя організації на рідних землях.

Вона, як згадано, по суті цілком автономно вела політику і боротьбу, отримуючи кожночасно апробату свого номінального закордонного Проводу. В краю серед студентської молоді, що витиснула була з провідних постів «увістів», витворилося окреме провідне середовище, а в ньому — ієрархія впливу окремих людей.

Найпомітнішою постаттю серед них був, безперечно, Степан Охримович, вихованець стрийської гімназії, великий ідеаліст і людина з високим уже тоді громадським стажем. Він кінчив якраз філософічний факультет і мав, попри інтерес до наукової роботи, великі дані відограти визначну ролю в цьому поколінні західньоукраїнської молоді. На жаль, передчасна смерть цієї шляхетної людини (1931 р.), викликана знущаннями в слідчій тюрмі (його тримали довгий час у льоху з водою по кісточки, що спричинило скомпліковану перестуду), позбавила ОУН його доброчинного впливу на розвиток подій в ній, які, якщо б він жив, уклалися б, мабуть, дещо інакше.

Його наступником щодо значення став його ж особистий приятель, Іван Ґабрусевич, що своїм важким, хоч логічним, стилем говорення викликав спеціяльну пошану у своїх молодших товаришів. Він одначе (може, передчасно) виїхав за кордон на те, щоб скріпити, як казалося тоді, впливи краєвого середовища ОУН у закордонному проводі. Цього завдання він, на жаль, не виконав. З одного боку, оточення полк. Коновальця не давало йому змоги до цього, з другого боку, затаєна хвороба, що остаточно таки подолала його в нацистському концентраційному таборі, спаралізувала його сили так, що він уже не зміг відограти помітнішої ролі в ОУН.

Не вдалося відограти її як слід типованому Ґабрусевичем перед його виїздом за кордон на голову КЕ ОУН д-ру Б. Кордюкові, який теж виїхав незабаром слідом за Ґабрусевичем за кордон і зміг там зайнятися тільки студіями та науковою роботою. Заарештований ґестапом у 1941 р. у Львові і звільнений після розгрому Німеччини з надірваним здоров'ям, він тільки через кілька років по закінченні війни зміг видатніше зайнятися політичними справами.

З великими перервами відограв свою ролю в організації Степан Бандера. Заарештований 1934 р., він більше ніколи не повертався на Україну і поза коротким періодом 1940 і 1941 років не мав безпосереднього стосунку до організаційного апарату, перебуваючи то в тюрмі чи концентраційному таборі, то на еміграції. Одначе в наслідок цілого ряду умов його ім'я (головно після розколу в ОУН в 1940 р., що створив два відлами ОУН, популярно названі від імен осіб, які ці відлами очолили, «бандерівцями» та «мельниківцями») сильніше пов'язалося з історією організації, багато сильніше, ніж його вклад праці міг це оправдати. Ст. Бандера — також вихованець стрийської гімназії і шкільний товариш Ст. Охримовича — був керівником референтури пропаганди в КЕ, коли І. Ґабрусевич, виїжджаючи за кордон, брав під увагу його особу як можливого кандидата на голову КЕ. Одначе звільнення з тюрми Б. Кордюка, який мав тоді більший організаційний стаж, відсунуло кандидатуру Ст. Бандери на задній плян. Щойно після виїзду Б. Кордюка за кордон, що наступив після короткого головування його в КЕ ОУН, керівництво ОУН в Західній Україні перебрав Ст. Бандера.

Його організаційний сприт і реалістичний підхід до справ, що особливо корисно виділявся на тлі загального молодечого романтизму середовища ОУН, спричинили те, що (хоч він порівняно короткий час очолював організацію в Західний Україні і не вклав у її роботу нічого особливо питоменного та основоположного) серед оточення «Академічного Дому» він зумів здобути тривкіше місце. Він попросту став символом піднесення цього середовища, а посередньо всієї молоді того часу, і цю позицію не змогли захитати ні пізніший великий провал апарату, за який він формально відповідав, ні довгі роки його неприявности в роботі ОУН.

Ніхто ніколи не ставив питання відповідальности Ст. Бандери за заламання середовища КЕ і розкриття поліцією всього апарату ОУН в Західній Україні в 1934 році. Важко приписати йому суб'єктивну вину за не зовсім відповідний добір людей на окремі провідні становища, бо ці люди були, як і він сам, уже витиповані на ці становища всім середовищем, головно згаданими попередніми керівними постатями в ОУН на батьківщині. Також не відповідає суб'єктивно Ст. Бандера за недостатню конспірацію, бо цей недолік був загальним явищем і він виникав з браку належного досвіду, за який довелося дорого платити. Може, найбільшу відповідальність несе Ст. Бандера за форсування масових пропаґандивних виступів ОУН і за велике перетяження організаційної мережі, що далеко не всюди була достатньо сильною, щоб завжди подолати ставлені перед нею завдання. Це форсування великою мірою спричинилося до пізнішого цілковитого розкриття апарату і малощо не до тотального знищення організації. Одначе, як згадано, Ст. Бандера суверенно не керував настроями середовища «Академічного Дому». Він був радше його ставлеником і речником.

Як там не було б, а з виарештуванням усього середовища «Академічного Дому» в Західній Україні не було ні однієї людини, що мала б силу, право і обов'язок з власної ініціятиви наладнати та втримати зв'язки з існуючими ще клітинами та членами ОУН. Наступна (після арешту КЕ ОУН під головуванням Ст. Бандери) КЕ попала разом з усім середовищем «АД» до тюрми. Львів, краєвий центр ОУН, зостався цілком без провідного членства.

В той час з-за кордону нелегально приїхала Анна Чемеринська (хоч за нею також уже від довшого часу шукала поліція) з дорученням від полк. Є. Коновальця знайти між особами, які ще були на волі, людину, що була б авторизована взяти керму організації. Випадково вона натрапила серед молодших членів ОУН, які заціліли у Львові, на одного, також вихованця стрийської гімназії (він попав згодом до тюрми на Волині, де був польською військовою контррозвідкою скатований і, мавши кишки, спалені терпентиною, якою його заливали, помер у 1940 році в Сяноку), якому від імени полк. Коновальця вона доручила ловити зв'язки до організаційних клітин. Водночас Чемеринська звернулася до стрийської Окружної Екзекутиви ОУН, серед якої вона мала знайомих, щоб хтось із неї перейняв тимчасове керівництво КЕ і виїхав до полк. Коновальця порозумітися щодо дальшої роботи ОУН на батьківщині. Недовго перед