Читати книгу - "Історія УПА"

В боях з відділами УПА, порушуючи будь-які міжнародні закони, чекісти вживали розривні набої.

Масове і цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих ударів Українській Повстанській Армії. Її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, а шукає і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення про розчленування загонів армії на оперативно самостійні одиниці кількістю 11-15 чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпілля, головним завданням якого стає організаторська і широка політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.

РОЗДІЛ IV

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ НА ЗАКЕРЗОННІ. РЕЙДИ УПА.

Окрему сторінку історії УПА становить боротьба її бійців на захист українського населення так званого Закерзоння. Що таке Закерзоння? Як народився цей термін. В грудні 1919 р. Верховна Рада Антанти рекомендувала Польщі як її східний кордон умовну лінію, що проходила через Гродно - Ялівку - Немирів - Брест-Литовський - Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів і далі західніше Рави Руської, на схід від Перемишля до Карпат. З 1920 р. цю лінію стали іменувати лінією Керзона - тодішнього міністра закордонних справ Англії, який під час радянсько-польської війни 1920 р. звернувся із вимогою до Леніна припинити наступ Червоної Армії саме на цій лінії. Давні українські землі Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, які опинилися на польській частині лінії Керзона, з того часу отримали назву Закерзоння.

Взимку 1943-1944 рр. польське підпілля, головним чином Армія Крайова, захоплює ці території. Всіх свідомих українських патріотів польські бойовики знищують фізично, вбиваючи при тому їхніх дружин і дітей, а від решти українського населення вимагають заяв про лояльність і підтримку польського повстанського руху.

Радянський Союз відносно Закерзоння не мав спочатку чітко визначеної політичної позиції. На рубежі 1943-1944 рр. тодішній нарком закордонних справ УРСР О. Корнійчук публічно висунув домагання приєднати до України історичні українські землі - Підляшшя, Холмщину, Надсяння. Однак, після створення у Любліні у липні 1944 р. польськими комуністами ПКНВ (Польського Комітету Національного Визволення) Сталін вирішив піддобритися до поляків.

У вересні 1944 р. між Радянським Союзом і урядом Польщі було досягнуто домовленості про прийняття лінії Керзона як польсько-українського кордону, отже, про узаконення окупації поляками українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння. Лемківщини. Більше того, було прийнято постанову про «добровільне» виселення з цих територій всього українською населення. Така позиція Москви зустріла схвалення на Ялтинській конференції керівників урядів СРСР, США та Великобританії у лютому 1945 р. Після цього 16 серпня 1945 р. СРСР підписав і офіційно опублікував договір з Польщею про встановлення лінії Керзона українсько-польським кордоном та про передбачуване виселення українців.

Таким чином, на польському боці залишалася територія загальною площею 19500 кв.км, на якій з прадавніх часів проживали українці. У 1945 р. кількість українського населення становила 1061920 чоловік. Звістка про цей договір, фактично укладений ще в 1944 р., додала польським шовіністам ще більшої наснаги та ентузіазму до протиукраїнських акцій.

Від рук польських злочинних і військово-міліцейських формувань гинули цілі села. У селі Пісковичі загинуло 720 осіб, у селах Сочина та Березці 250 осіб, Любилиця - 200 осіб, Рахові - 130, Горянці - 135, Малковичах - 150. У церкві села Повлокома було закатовано 365 чоловік. Безумовно, в такій ситуації УПА повинна була стати на захист свого рідного народу. До кривавих польських розправ її діяльність на Закерзонні, особливо на Лемківщині, не мала великої популярності. Тепер місцеве населення, вбачаючи в особі українських повстанців своїх єдиних захисників, надає їм всебічну допомогу. Найбільш уславленими керівниками УПА на Закерзонні були «Рен» (В. Мізерський),»Бродич«(Р. Грубельський), «Хрін» (С. Стебельський), «Бурлака» (В. Щигельський), «Орест» (М. Онишкевич). Незважаючи на свою нечисленність, українські партизани діяли дуже активно і рішуче.

Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р., відділи УПА розгромили понад 20 дільниць польської міліції (Грозьова, Роботичі, Тисова, Вільшани, Жапалів, Старе село, Брусно, Тирява, Сальва), спалили польські села Борівницю та В'язовницю та покарали мешканців тих сіл за неодноразову участь у мордуванні українців, обстріляли гарнізони у містах Конюші, Берендьовичах.

Внаслідок цих акцій польський терор вдалося припинити; з польською антикомуністичною підпільною організацією «Воля і незалежність» було навіть укладено договір про спільні дії. УПА настільки контролювала ситуацію, що від середини травня до серпня 1945 р. існувала на Закерзонні Українська Повстанська Республіка.

В цей же час закінчилась добровільна «репатріація». Взимку 1944 р. до СРСР виїжджали справді бажаючі. Це, насамперед, мешканці знищених війною сіл Дуклянського поясу, жителі холмських сіл, оточених польською етнічною більшістю та члени і симпатики Компартії, московофіли. УПА вела пропагандистську кампанію проти масового виїзду, роз'яснюючи, що репатріацію польського населення із західноукраїнських земель не можна аж ніяк порівнювати із виселенням мешканців Закерзоння - з їхньої споконвічної батьківщини. Керівники Москви і Варшави, зустрівшись з відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду, вирішили перейти до примусового виселення всіх українців. Для підготовки цієї акції польський уряд висилає восени 1945 р. на Закерзоння військові частини, завдання яких було очистити територію від УПА.

Примусове виселення починається 1 вересня 1945 р. Польські війська оточували села, силоміць виштовхували людей з помешкань, і під дулами кулеметів конвоювали їх до кордону, або до залізничних станцій. За інструкцією селянам давалось не більше двох годин на збір. Та, як свідчать численні очевидці, і ця умова не виконувалася. Збір, як правило, тривав півгодини. Голих, босих людей вивозили з їхніх насиджених місць, туди, де чекав голод, холод, бездомність. На територію УРСР було вивезено близько 500 тисяч українців. УПА всілякими засобами чинить опір насильникам. Її дії були спрямовані на знищення і пошкодження шляхів сполучення - підрив мостів, залізничних колій, залізничних станцій та ліквідацію переселенських комісій. Знову наведемо факти.

1-го вересня 1945 р. на шосе Белз-Варяж вбито 19 польських міліціонерів. 15 вересня 1945 р. знищено міст на шосе Кропиця-Будомир, того ж дня розгромлено міліцейську дільницю в Новій Греблі. 18 вересня 1945 р. пошкоджено міст на шосе Любачів-Рава. 19 вересня 1945 р. знищено міст біля села Верхрати. 20 вересня 1945 р. висаджено в повітря мости на шосе Чесанів-Брусно і Горнець - Брусно, залізничний міст на шляху Олешни-Суховоля і два мости біля с. Тимці. 22 вересня 1945 р. зруйновано залізничну колію на дільниці Любачів-Ярослав та Олещичі-Нова Гребля. 25 вересня 1945 р. в с. Млинах розстріляно трьох членів переселенської комісії. 5 жовтня 1945 р. відділи УПА захопили залізничні станції Кристинопіль і Сокаль-Забужжя. Станції та всі вагони, призначені для вивозу населення, знищено, а