Читати книгу - "Лексикон таємних знань"

ультразвуками лиликів і комарів, поза переливами в капі лярах, аплікацією радіоперешкод (все це пояснюється хіба що впливом постійного магнітного поля від співрозміщення потужних антен) відразу за садом виникали уривки наговоре них Винником верлібрів. Синхронний підрядковий переклад вибудовував безсумнівний «Некрополь». Виявляється, що голос копіювався лиш генотекстами нашого буття, бо пов торне прослуховування дало протривати лиш пустці затер тості, відкритості, чистоти, чекання.

ДОВКОЛА ОЗЕРА

Як і для більшості рослин, структура цьому будинкові була потрібна лиш для того, щоб утримувати властивості, що непомірно перевищують можливості самої структури. Властивості ж будинку мали свої властивості. Найсуттєвіша та, що їх справді треба було втримати. Властивості зсиха лися, гасли, ховалися і чаїлися на всіх поверхах, стрихах, у пивницях, на сходах, підвіконнях, балконах, дахах і піддаш шях. Вздовж ринв і слідом за паркетними дощечками. Потрібне зусилля, щоб оживити ту чи іншу, потрібне зусилля, щоб навіть встежити за ними, втримати у голові їхні топографію, періодичність і циклічність.

Кімнати нав’язували повади. Полин ріс довкола дому і терся об стіни, стираючи стіни, натираючись стінами. Виноград поменшував балкони, ґрона самі себе чавили, па даючи з висоти на кам’яний настил, фарбуючи його нафіо летово.

Будинок з’єднувався наскрізь послідовністю внутрішніх вікон; при сприятливому сходові чи заходові сонця і мудрому розміщенні дзеркал крізь нього можна проглядати, як крізь бурштин. А за будинком починалися горби. Стежка повз будинок вела у виноградники, зіпсуті ожиною. За ними були гори. Але їх не видно ні з вікон, ні з моста. Вітер завжди дув звідти. Між вікнами мусили лежати коци, під дверима на балкон - старі плащі. Вранці в їхніх кишенях, складках, за коміром набиралося досить найдрібнішого снігу, з якого власне і складається вітер і який проникає навіть у тріщини на склі. Щоб не вистудити будинку остаточно, треба почи нати палити в печах ще затемна, починати з найхолодніших порожніх кімнат.

До моста треба було виходити сходами, котрі починалися недалеко від дверей, сходами в бік горбів. Тоді вертатися мостом до будинку, минати його на рівні вікон другого поверху і йти далі. Яр з коліями на дні відділяв будинок від кінця міста, міст сполучав кінець міста з будинком, горбами, виноградниками і коротшою дорогою в гори. Колія прова дила до кар’єру. Колись можна було просунутись між пере хрестями металевих конструкцій і зістрибнути з моста просто в пісок на платформі, коли поїзд їхав звідти: поїзди їхали до вокзалу скоріше, ніж трамваї через ціле місто. Тепер пісок перестали копати, там вже було озеро, колією не корис тувалися від літа. Але різні залізничні ліхтарі, переважно сині, на дуже низьких стовпчиках, щовечора засвічувалися вздовж колії. У їхнє світло потрапляло розгойдане протягом бадилля - рештки останнього покоління висіяних поїздами нетутешніх рослин, випадкових ефемерів одного сезону, позбавлених спроможності розмножитися, втрачених видом на цьому насипі. Побільшені їхні тіні рухалися на схилах яру, і здавалося, що самі стебла і порожні плоди коробочки поспиняли поїзди.

Дорога до будинку дивовижним чином співпадала з послідовністю переліку умовних позначень у леґенді топо графічної мапи міста:…одноповерхові будинки з садами, залізничні колії, яри, поодинокі будівлі, виноградники, поодинокі дерева… Поодиноким деревом була араукарія. Вона росла у кошику посеред кімнати Северина у будинку на горбах (поодинокі будівлі, виноградники) кількадесят років і ніяк не могла бути врахованою топографами.

Сніг падав, але затримувався лише у холодніших місцях - на згинах дерев, на мості, на пуделочках маку. Сніг зробив територію кімнатною. Руці в такому снігові навіть не відразу холодно. Сліди на мості протискалися аж до мокрих дощок, попіл не лежав, не міг влежати на нерівній поверхні снігу, так багато вологи, надлишкової у снігові, проривалося у попелові структури, розмивало їх і затягувало, вже розчи нених, у пори снігу сірими пасмами. Сніг робить зиму невід чутною, вона минає, не надаючись до запам’ятовування, пригадування, відтворення в уяві. Це ознака пір року. Тому вони не нудні. А досвід попередніх зим лиш натякає на те, в чому треба переконатися ще раз.

Всередині грубого плаща Маркуса ще трималося повітря, захоплене у помешканні Северина, плащ переносив повітря з місця на місце, Християн відчув його запахи, коли Маркус розщепив верхні ґудзики, витягуючи з кишені дві сиґарети. Брати Млинарські завжди викурювали по сиґареті, зупи няючись на мості, коли верталися від Северина. Християн губами зрозумів ґалуаз у поданій сиґареті. Дорогою до гір проїхав тягач, освітливши Маркуса нажовто; Северин зміг би бачити тіні на клаптях снігу, якби стояв за ними; вітер розривав цілість кругообігу, вихоплюючи порції диму з рота; світло у Севериновому вікні згасло якраз тоді, коли тягач заїхав за горб, ніби вікно було однією з фар, стало темно, араукарія при вікні у Северина втратила колір і виділялася дуже детальним чорним галуженням, було зрозуміло, що у кімнаті ясніше, ніж тут, можливо, місяць світив понад горбами.

Млинарські відвідали Северина перед операцією. Вони залишили йому томограму мозку, на якій пухлина була безсумнівною. Северинові томограма нагадувала мапу наплутаного рельєфу, а пухлина виглядала на ній як пляма озера. То могла бути також не мапа, а аерознімок: з висоти видно, що озеро напирає - досить широка смуга попри берег була зовсім мілкою, ледь затопленою, а найближча до води вже осунулася, мало не простувала до озера. Християн детально показав, як дістанеться до пухлини, де пройдуть розтини, а Маркус мав остаточно переконати Северина у конечності завтрашньої операції. Хоч сам він не погодився би позбутися доступу до додаткового світу, уможливленого Севериновою хворобою, - час від часу новоутвір натискав на окульомоторний нерв, око не могло виконувати тих безперервних мінімальних рухівпереходів, рухівдоторків до всіх точок баченого у даний момент (а саме ця властивість є здатністю бачити бачене), око завмирало на довший час в непорушності, фіксуючись на елементарних ультраструкту рах візії, і все, крім цієї ультраструктури, ставало стертою плямою, потім око переповзало на іншу мікроструктуру; таким чином Северин цілими годинами чи днями - скільки тривали напади - не бачив нічого, крім найменших складових, не більших від фактично одноразових точок зору; це нагадувало принцип використання бінокулярного мікроскопа для розглядання будови квітки чи зрізів у морфології рослин - ультраструктури не так побільшуються, як стають самовартіснішими, вирізняються з подібності, займаючи все поле зору, відокремлені від аналогічних, через визначені і означені. До того ж додавався ефект розірваної генези - більшість поступових кадрів пропущено. «Птаха»,

- сказав Християн, коли зображення араукарії на фіранці дістало червонаве тло, з’їхало трохи вбік, потім зупинилося, вернулося на місце і не