Читати книгу - "Розкажи все"

Проковтнувши джин за одним разом, вона каже:

— Я така стара дурепа. — Вона крутить лід на дні стакана, кажучи: — Чому я завжди відчуваю себе в такому занепаді?

Її серце спустошене. Мій план спрацював ідеально.

Обідок стакана заплямований червоним від її помади, кривий обідок залишив червоні відбитки на її обличчі, підняв кутики її рота догори, створивши посмішку зловісного клоуна. Її підводка для очей крапає і створює чорну лінію, яка йде вниз із центра кожного ока. Міс Кеті підіймає руку, перевертає зап’ястя, щоб подивитися на годинник, — жахлива правда оточена рубінами та рожевими сапфірами. Ось вони, погані новини, піднесені у витонченому оформленні. Десь у нутрощах таунхауса годинник починає відбивати північ. Після дванадцятого удару приходить тринадцятий, чотирнадцятий. Зараз пізніше, ніж взагалі може бути. На п’ятнадцятому ударі моя міс Кетрін підіймає погляд — її захмарені очі тьмяні від алкоголю.

Це неможливо. Годинник відбиває шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять — це дзвонять у двері. А на ґанку, коли я відкриваю вхідні двері, чекає пара яскраво-карих очей за оберемком троянді лілій.

АКТ ПЕРШИЙ, сцена восьма

Ми починаємо з панорамного кадру полички на каміні в будуарі міс Кетрін, зі строю шлюбних фотокарток і нагород. Потім ми переходимо до наступного панорамного кадру, пересуваючись упоперек поверхні столика на консолях у її вітальні, також переповненого трофеями. Потім настає черга ще одного панорамного кадру — камера рухається вздовж поличок вітрини в її їдальні. Кожен кадр демонструє хаотичне багатство нагород і трофеїв. Почесні значки та медалі лежать у виставних коробках, які вистелені білим атласом, наче крихітні колиски, кожна медаль висить на широкій смужці, коробка відкрита. Наче крихітні труни. Полички обтяжені круговими чашами з тьмяного срібла, на них гравірування: «Кетрін Кентон на честь усіх її досягнень; дарує Об’єднання критиків Балтимора». Статуетки, вкриті золотом, від Асоціації власників театрів у Клівленді. Мініатюрні статуї богів і богинь, крихітні, завбільшки з немовля. За Її видатний внесок. За Роки, які вона присвятила. Ми рухаємося крізь цей хаос гравірованих дрібничок, цих дипломів з відзнакою коледжів на Середньому заході. Така собі вдячність 375-ї проби від Клубу театральних акторів Фінікса. Гільдії журналістів Сіетла. Об’єднаної спільноти трагіків Мемфіса. Великої громади драматичних акторів Мізули. Крижані, спалахуючі, тихі, наче після оплесків. Останній панорамний кадр закінчується, коли брудна ганчірка падає і закриває одну з позолочених статуй, потім камера від’їжджає, щоб показати мене, котра витирає нагороду від пилу, полірує її та ставить назад на поличку. Беру іншу, полірую її та ставлю на місце. Підіймаю іншу.

Все це демонструє нескінченну природу моєї роботи. До того часу як я з ними покінчу, перші нагороди вже треба буде знову витирати від пилу й полірувати. Ось так я пересуваюсь зі своєю брудною бавовняною серветкою, насправді найніжнішою ганчіркою для пилу.

Кожного місяця якесь об’єднання спокушає міс Кеті удостоїти їх своєю присутністю, нагороджуючи її ще однією посрібленою урною чи тарілкою, із гравіруванням «Жінка року», щоб вона теж збирала пил. Уявіть собі, що кожен комплімент, який вам доводилося отримувати, став явним, втілився в металі чи камені, і вони тепер наповнюють ваш дім. Цей жахливий тягар, який зростає, тягар вашої Відданості й Таланту, ваших Внесків та Досягнень, забутий усіма, окрім вас. Кетрін Кентон, Велика Гуманістка.

Упродовж цього епізоду, завжди за кадром, ми чуємо сміх чоловіка й жінки. Міс Кеті та якогось знаменитого актора. Ґреґорі Пека чи Дена Дюрея. Її дзвінкий сміх змінюється його басовитим реготом. Пізніше, коли я прибираю пил із нагород у бібліотеці таунхауса, сміх проникає до мене з вітальні. Одначе, коли я йду за звуком, кожна наступна кімната виявляється порожньою. Сміх завжди лунає десь за новим рогом чи за наступними дверима. Знаходжу я тільки нагороди, які темнішають від плям. Такі знаки відзнаки — масивні, з нікчемного свинцю чи чавуну, вкритого тонким шаром позолоти. З кожним прибиранням — ще тьмяніші, витерті та брудні.

В її будуарі, по телевізору, моя міс Кеті їде у відкритому кінному екіпажі через Центральний парк, сидячи поряд із Робертом Стеком[98]. За ними волочиться гігантська маса білих повітряних кульок. Скрипка йде на крещендо, Стек опиняється зверху на міс Кеті, її кулак розкривається, вона випускає божевільні кульки, і ті розсипаються й пливуть угору, б’ючи довгими хвостами з білої мотузки.

На декількох поличках балансують ножиці, достатньо великі для Веселого Зеленого Гіганта[99], мідь, яку полірували, доки вона не змогла зійти за щось коштовне, гострі леза довгі, як ноги міс Кеті. Вона використала одну пару, щоб перерізати стрічку на церемонії відкриття шестирядної автомагістралі «Очоа-Кі». Ще одна пара ножиць перерізала стрічку на відкритті Регіонального торговельного пасажу Спрінґ-Вотер. Інша пара, велика, як золота дитина, яка грає паяца, — ці перерізали стрічку перед супермаркетом. На меморіальному мосту Льюїса Дж. Редслоупа. В Теннессі на складальному заводі «Скайлайн Майкроцелюлар, Інкорпорейтед».

По телевізору на кухні міс Кеті лежить на ковдрі біля Корнела Вайлда[100]. Коли Вайлд лягає на неї, камера дає великий план бівачного вогнища поблизу них — воно плюється вогнем і потріскує.

Полички заповнені відмичками, такими важкими, що підняти їх можна тільки обома руками. Олово обробили так, щоб воно блищало яскраво, наче платина. їх подарували «Омаха бізнес фазерз» і торговельна палата Топеки. Ключі до Спокейн, штат Вашингтон, які міс Кеті подарував його честь, справедливо шанований мер Нельсон Редінґ. Гравіровані ключі до Джексон Гоул, штат Вайомінґ, і Джексонвіля, штат Флорида. Ключі до Айова-Сіті та Су-Фолз.

По телевізору в їдальні моя міс Кеті їде потягом в одному купе із Найджелом Брюсом[101]. Коли він лягає на неї, потяг заходить у тунель.

У вітальні Берт Ланкастер[102] повільно лягає на міс Кеті, а океанські хвилі накочуються на піщаний пляж. По телевізору в комірчині Річард Тодд[103] накидається на міс Кеті, а в нічному небі спалахують вогні феєрверків на честь Четвертого липня.

На протязі всього цього монтажу справжня міс Кеті відсутня. То тут, то там камера може затриматися на залишеній сторінці газети, на фотокартці у півтонах, на якій міс Кеті виходить із лімузина, спираючись на руку Вебстера Карлтона Вестворда III. Її ім’я, надруковане жирним шрифтом, стоїть поряд із його іменем у відділі світської хроніки Шейли Ґрехем чи Ельзи Максвелл. Інша фотокартка — вони разом танцюють у нічному клубі. А так, таунхаус порожній.

Моя рука підіймає ще один трофей — статуетку якогось героя, мускули рук