Читати книгу - "Чарівник Країни Оз"

— Горіхи та фрукти мені вже трохи набридли. Я б із задоволенням з'їла щось інше, — зізналася Дороті. — А Тото зовсім виголоднів. Зупинімося біля наступного будинку й поговорімо з господарями.

Незабаром вони побачили великий фермерський будинок. Дороті хоробро підійшла до дверей і постукала, їм відчинила жінка й запитала:

— Яка справа тебе сюди привела, дівчинко, і чому поряд із тобою цей Лев?

— Ми хотіли попроситися до вас переночувати, — сказала Дороті. — А Лев — мій вірний друг, і він нікого не образить.

— Він приручений? — перепитала жінка, при цьому відчинивши двері трошки ширше.

— Так, — запевнила Дороті. — До того ж це Лякливий Лев, і він боїться вас значно більше, ніж ви його.

— Ну добре, — змилостивилася жінка, але перед цим трохи подумала й ще раз кинула косий погляд на Лева. — Якщо це й справді так, то заходьте. Я нагодую вас вечерею і залишу переночувати.

Товариство зайшло в будинок, де, крім господині, було ще троє дітей і чоловік. У нього боліла нога, і він лежав на ліжку в кутку. Доки господиня накривала на стіл, господар запитав:

— Куди ви прямуєте?

— До Смарагдового Міста, — сказала Дороті. — Ми йдемо до могутнього Оза.

— Справді? — вигукнув фермер. — А ви впевнені, що Оз вас прийме?

— Чому ж він може нас не прийняти? — здивувалася Дороті.

— Бо, якщо вірити людям, він нікого й ніколи не приймає. Я не раз бував у Смарагдовому Місті, й мені там дуже подобається, але я ніколи не бачив могутнього Оза й не знаю жодної людини, яка би бодай один раз із ним зустрічалася.

— Він ніколи не виходить до людей? — запитала Дороті.

— Ніколи. Цілісінькими днями сидить у своєму палаці в тронному залі, й навіть слуги його не бачать.

— На кого він схожий? — поцікавилася Дороті.

— Важко сказати, — задумався фермер. — Оз — могутній чарівник. Подейкують, він може перекидатися на кого тільки забажає. Одні кажуть, що він схожий на птаха, інші кажуть — що на слона, ще хтось — що на кота. Він може перетворитися на фею, а може й на домовика. Ніхто не знає, ким насправді є Оз, ніхто не бачив його істинної подоби.

— Усе це дуже дивно, — промовила Дороті, — але нам усе одно треба обов'язково з ним побачитися, інакше наша подорож буде марною.

— Чому ж ви так прагнете побачити могутнього Оза? — взявся розпитувати фермер.

— Я хочу попросити в нього трошечки мізків, — сказав Страшило, і в його голосі чулася надія.

— Озу це заввиграшки, — запевнив фермер. — Кажуть, мізків у нього, хоч греблю гати.

— А я хочу попросити в нього серце, — долучився до розмови Лісоруб.

— І це для нього дрібничка, — сказав фермер. — Оз має велику колекцію сердець на будь-який смак.

— А я хочу попросити в нього хоробрості, — повідомив Лякливий Лев.

— Розповідають, що в нього в тронній залі стоїть на вогні великий горщик із хоробрістю, накритий золотою кришкою, щоб не википав. Оз із радістю вділить тобі порцію.

— А я хочу попрохати його, щоб він відправив мене додому, в Канзас, — сказала дівчинка.

— А де цей Канзас? — здивувався фермер.

— Не знаю, — зізналася Дороті, — але там мій дім, і я впевнена, що він десь повинен бути.

— Гадаю, могутній Оз може все і, звісно, відшукає для тебе твій Канзас. Тільки треба пробитися до нього на прийом, а це нелегко. Могутній Чарівник не любить непроханих гостей, а його слово — закон. А ти чого хочеш? — звернувся господар до Тото, але песик нічого не сказав, лише заметляв хвостиком.

Господиня покликала всіх до вечері. Гості сіли за стіл; Дороті з'їла тарілку вівсянки та яєчню з білим хлібом і відчула неабияке задоволення. Лев теж скуштував кашу, але вона йому не сподобалася, бо була зроблена з вівса, а овес, на його переконання, годиться тільки для коней, але аж ніяк не для левів. Страшило і Залізний Лісоруб за своїм звичаєм обійшлися без їжі, а Тото з'їв усього потрошку й також лишився задоволений.

Потім жінка показала Дороті її ліжко. Тото влігся біля дівчинки в ногах, а Лев розташувався біля дверей, щоб ніхто не потурбував сон Дороті. Страшило й Лісоруб розійшлися по кутках, де мовчки простояли до ранку.

Щойно зійшло сонце, мандрівники знову рушили дорогою із жовтої цегли. Незабаром крайнебо осяяло зеленуватим відблиском. Вони йшли, а сяйво ставало потужнішим. Усе свідчило про те, що їхня мандрівка наближається до кінця. Проте лише опівдні вони дісталися до великої міської стіни, — високої, товстої й зеленої.

Дорога із жовтої цегли закінчувалася біля міської брами, прикрашеної смарагдами. Вони так сяяли на сонці, що навіть намальованим очам Страшили було боляче на них дивитися.

Біля воріт висів дзвіночок. Дороті дзенькнула в нього, і пролунав мелодійний срібний передзвін. Потім велетенські ворота повільно відчинилися, і мандрівники зайшли. Вони опинилися в невеликій залі зі склепінчастою стелею і стінами, прикрашеними великими смарагдами.

Перед ними стояв вартовий заввишки із жувача. З ніг до голови він був одягнутий у зелене, тому навіть його щоки здавалися зеленуватими. На боці в нього висіла чимала скринька.

Коли він побачив Дороті та її друзів, то запитав:

— Навіщо ви прибули у Смарагдове Місто?

— Для того, щоб зустрітися з могутнім Озом, — сказала Дороті.

Її слова так ошелешили зеленого коротуна, що він сів і заходився напружено обмірковувати почуте.

— Востаннє я чув таке бажання дуже давно, — промовив він, недовірливо хитаючи головою. — Оз — великий і могутній чарівник, і якщо ви хочете потурбувати роздуми мудреця дурним або мізерним проханням, зважайте: він страшний, коли розгнівається, і може знищити вас, ви й оком змигнути не встигнете.

— Наші прохання не дурні й не мізерні, — заперечив Страшило. — Це дуже важливо для нас. До того ж нам розповідали, що Оз — добрий чарівник.

— Це так, — погодився вартовий. — Він править Смарагдовим Містом мудро і справедливо. Але з тими, хто вирішить поглянути на нього зі звичайної цікавості, або з людьми нечесними він нещадний. Дуже мало в кого стане сміливості прохати зустрічі з ним. Я вартовий міської брами, і, оскільки ви виявили бажання зустрітися з Озом, я зобов'язаний відвести