Читати книгу - "Бот"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тимур змовчав. Він неуважно ковзав поглядом по машинах, що, наче великі блискучі жуки, ув’язнені в сірниковій коробці, штовхалися у пробці.
— Друге: в угоді є пункт про нерозголошення. Ти мусиш мовчати до скону про те, над чим працюватимеш, а також про все побачене чи почуте у лабораторії.
— Не думаю, що з цим будуть проблеми.
— А я думаю, ти помиляєшся, — відчеканив Пузатий. — Перечитай контракт. У випадку розголосу будь-якої виробничої, наукової чи організаційної таємниці тобі світить штраф від 2 до 10 мільйонів доларів.
— Ого…
— Круто, правда? Дозволь спитати, Тимуре: ти маєш два-тире-десять мільйонів баксів?
— Е… ні.
— Я так і думав. Я трохи більше за тебе кручуся в бізнесі, а тому мушу застерегти: неформально така нереальна сума штрафних санкцій дещо означає.
— Що?
— З тобою ніхто не судитиметься, хлопче. Якщо бовкнеш лишнього, тебе ліквідують.
Тимур сильно лупонув по гальмах. «Lacetti», вискнувши, клюнув носом і застиг. Ззаду каскадом донеслось обурене скигління цілої низки клаксонів.
— І третє: я просто не хочу, щоб ти їхав.
— Погане передчуття?
Директор презирливо форкнув:
— Я схожий на того, хто покладається на передчуття?
— Та ні…
— Хлопче, ти, звісно, першокласний спец, але — при всій повазі — ти не коштуєш двісті тисяч баксів. Якщо тобі пропонують такі гроші, і ці гроші не за роботу, яку ти можеш виконати, значить, ними покривають дещо інше. Раджу дізнатися, що саме, причому дізнатися до того, як тебе висадять у якійсь дірі серед чилійської пустелі. Подумай про це…
XI
— Кохана, я вдома! — гукнув Тимур з порога. Голос звучав, як у столітнього папуги.
Аліна, прикриваючись махровим рушником, визирнула з ванни. Засмагла спина та мокре волосся зблискували і парували.
— Так рано! — вона посміхнулась, підскочила і цьомкнула хлопця в губи. — Це мені причулось чи ти справді назвав мене коханою?
Тимур придуркувато скривив губи.
— Я… е… тут… ну… тут така підстава нарисувалася…
— Підстава? — Аліна хіхікнула. — Ото вже ці твої програмістські словечка…
— Це не…
— Роздягайся, — дівчина, притримуючи ліктями рушник, розстібала ґудзики на його сорочці. — Лізь у душ, — рушник опустився, оголивши гладенькі груди. — Вечеря скоро буде готова.
Зазвичай у такі моменти Тимур відчував збудження. З часом його потяг до Аліни тільки зміцнів. Проте цього разу не було нічого, крім тоскного щему під серцем. Хлопець роззувся, обійняв дівчину і, акуратно відсторонившись, прослизнув до кімнати.
— Я мушу тобі дещо розказати, — якщо чесно, то говорити він не хотів, хоч і розумів, що розмови не уникнути.
Попри загостреність голосу, дівчина не сприйняла слова всерйоз.
— Мені запропонували роботу, — сказав Тимур.
— Круто. Підвищення? Ти покидаєш «TTP»?
— Не зовсім. Озвався один з колишніх замовників. Зараз він хоче, щоби я попрацював безпосередньо на них. Тимчасово.
— Без відриву від основної роботи?
Тимур відчув, як жар піднімається з грудей на шию та щоки.
— З відривом.
— Тобто тобі доведеться брати відпустку за власний рахунок?
— Ага.
— І що ти вирішив?
— Погодився.
— У-у, — похитала голівкою дівчина, — добре. Така гарна пропозиція?
«Бляха, як же їй розповісти?» — хлопець спромігся викласти все, крім головного.
— Так. Хоча є дві особливості, які ти мусиш знати, — Тимур потер пальцями очі, — які ти мусиш зрозуміти.
— Що саме? — дерев’яною лопаткою Аліна перемішувала м’ясо на сковорідці.
— По-перше, я досі не розумію, над чим доведеться працювати. Замовник якийсь дивний. При цьому вони обіцяють заплатити… двісті тисяч… доларів. Це у випадку вдалого завершення проекту.
— А якщо завершення оцінять як невдале?
— Тоді всього лиш сто шістдесят тисяч.
Аліна відірвалась від сковорідки і подивилась на Тимура. Вона була безтурботною, але аж ніяк не дурною. Бували моменти, коли Тимур поряд з нею сам почувався телепнем. Ось як зараз, наприклад.
— Тоді яка друга особливість, яку я мушу знати і зрозуміти? — сині очі слідкували за кожним м’язом Тимурового обличчя.
Язик у хлопця задерев’янів.
— Контракт розрахований на два місяці, але… компанія розташовується у Чилі… і тому… на роботу… я повинен поїхати туди.
Чорнявка стиснула губи. М’ясо потроху пересмажувалось, заповнюючи тісну кухню характерним гірким запахом.
— Це те Чилі, про яке я подумала? — крижаним голосом уточнила дівчина.
— Мабуть, так.
— Я правильно зрозуміла: ти вже прийняв пропозицію і їдеш у Південну Америку?
— Так.
Вона зробила паузу, а тоді перепитала наостанок:
— На два місяці?
Тимур прикусив губу:
— Угу. Вилітаю завтра зранку.
— Ти що, блядь, їбанувся? — Аліну наче підмінили. З її очей стріляли блискавки.
— Це лише два місяці…
— Які, на хуй, два місяці? У нас же весілля у вересні!!
Червоні плями поповзли тонкою шиєю на щічки дівчини.
— Я розумію… — спробував оборонятися Тимур.
— Що ти розумієш?! Як ти міг не порадитися зі мною?! — несподівано вона зблідла. — Ти кидаєш мене?
— О, почалося… Не кажи дурного! — махнув рукою Тимур. — Спочатку я не хотів їхати. Та подумай сама: це ж двісті тисяч баксів! Ми зможемо купити квартиру.
— Подумати? А чим думав ти?! Що я скажу батькам? Що я скажу всім, кого ми запросили? Вибачте, весілля відміняється, бо ти поїхав на заробітки до Чилі?!! — дівчина люто стиснула кулачки. — Я знала, що так буде! Я… я…
— Перестань. Перенесемо весілля на кінець жовтня.
— Я не вірю тобі! Ти… ти… Як ти можеш?!!
Тимур розвів руками:
— Ти знов за своє…
— Я не вірю! Не вірю тобі! У жовтні у тебе знов виявиться робота, контракт якийсь. Цього разу на півмільйона. І ти знову завієшся з вітром!!!
Аліна більше не могла стримуватися. Пожбуривши лопатку в умивальник, вискочила з кухні. Хлопець не пішов за нею. Вирішив дати трохи часу. Нехай заспокоїться, переварить усе. Через годину він знову спробує поговорити з нею.
Їсти не хотілося, м’ясо лишилось неторканим. Тимур забрав з кімнати свій ноутбук і вмостився на кухні. Хлопець мав звичку щовечора читати новини, передивлятись приколи та шукати демотиватори в інтернеті. Відпочивав з комп’ютером від роботи на комп’ютері.
Та щойно він відкрив лептоп, в усьому будинку, мигнувши, зникло світло. Ноутбук міг протриматись ще дві-три години, зате домашній роутер без живлення здох. Доступу до мережі не було. Подумки ремствуючи через таку підлість, Тимур прикрив кришку «Hewlett-Packard’а», вперся спиною об стіну і, склавши руки на грудях, мовчки сидів у темряві.
XII
Все могло бути інакше… Тимур ніколи б не погодився на це відрядження, якби того вечора у будинку за номером 24/9 на вулиці Вадима Гетьмана не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот», після закриття браузера.