Читати книгу - "Рушниці Авалона"

— Я тобі вірю. Але я залишуся.

— Ти просто уперта дурепа.

— Дозволь мені залишитися.

— Як хочеш… Послухай, я можу відвезти тебе на Кабріо…

— Ні.

— Ти вперта дурепа.

— Я люблю тебе.

— Дурниці. Я тобі подобаюся. Забула?

— У тебе все буде добре, — сказала вона.

— Іди до чорта.

Вона тихо заплакала, а я взявся її втішати.

Тепер ви знаєте, яка була Лорен.

3

Того ранку я став згадувати своє минуле. Я згадав своїх братів і сестер і став тасувати їх в думці, як колоду карт, які лежать упереміш. Я згадав госпіталь, в якому прокинувся, битву за Амбер, Лабіринт в Рембо, Мойру, з якою мені було так добре і яка, можливо, належить зараз Еріку. Я згадав Блейза і Рендома, Дейдру, Каїна і Жерара. Я багато що згадав цим ранком. Як ви, напевно, здогадалися, це був ранок перед битвою. Ми марширували кілька днів, успішно відбиваючи атаки невеликих загонів супротивника, а коли підійшли до Чорного Круга, розбили табір на пагорбах, виставили вартових і лягли спати. Наш сон ніхто не потривожив. Вранці я відкрив очі, дивуючись спросоння, чому мої брати і сестри не думають про мене так, як я про них. Це була дуже сумна думка.

У невеликому ярку, де ніхто не міг мене бачити, я зняв шолом, налив в нього мильну воду і поголився. Потім надів свою стару драну одежу — чорну з срібною окантовкою. Я знову був твердий, як камінь, чорний, як земля, і жорстокий, як диявол. Сьогоднішній день буде моїм днем. Я опустив забрало, обсмикнув кольчугу, затягнув пояс і пристебнув Грейсвандір. Свій плащ я заколов при шиї застібкою у формі срібної троянди, і тут мене знайшов посильний, який повідомив, що приготування закінчені.

Я поцілував Лорен, яка наполягла на тому, що буде мене проводжати, скочив на коня — мерина на кличку Чемпіон — і вирушив до табору.

Побачивши мене, Ганелон і Ланс в один голос сказали: «Ми готові».

Я покликав офіцерів, віддав останні розпорядження. Відсалютувавши, вони поскакали.

— Тепер скоро, — сказав Ланс, запалюючи люльку.

— Як ваша рука?

— У повному порядку. Після тренувального бою, який ми вчора провели, я відчуваю себе абсолютно здоровим.

Я підняв забрало і теж закурив.

— Та ви збрили бороду! — Вигукнув Ланс. — Чесно кажучи, ніколи не міг уявити вас без бороди.

— Так зручніше носити шолом.

— Бажаю успіху всім нам, — урочисто вимовив Ганелон. — Не знаю, чи існують на світі боги, але якщо вони є, нехай виявляться сьогодні на нашому боці.

— Бог один, — сказав Ланс. — І я молюся, щоб він не не залишив нас.

— Амінь. — Ганелон запихкав трубкою.

— Ми переможемо! — Переконано заявив Ланс.

— Так, — погодився я, дивлячись на схід сонця, яке вже позолотило горизонт, і слухаючи безтурботний спів птахів. — Все віщує нам перемогу.

Докуривши, ми вибили люльки, і кожен сховав свою за пояс. Потім ми в останній раз перевірили обладунки, підтягнули де треба ремені, і Ганелон проголосив:

— Пора!

Офіцери повернулися з донесеннями. Загони були готові.

Ми під'їхали до кордону Круга. Усередині нього панувала мертва тиша.

— Я все ще думаю про Корвіна, — сказав Ганелон. — Десь він зараз?

— Корвін з нами, — відповів я, і Ганелон якось дивно на мене подивився, побачив срібну троянду і різко кивнув.

— Ланс, — звернувся він до свого друга і помічника, — віддавай наказ.

І Ланс вихопив шпагу з піхов.

— Вперед! — Вигукнув він.

Йому відповіло гучне відлуння.

Наш авангард складав загін з п'ятисот вершників. Ми заглибилися в Круг на півмилі, перш ніж побачили чорну кавалерію, яка мчала нам назустріч. Ми зламали їх стрій за п'ять хвилин і продовжили скакати вперед щодуху.

Потім ми почули грім.

Заблищали блискавки, пішов дощ.

Розігралася буря.

Нерівна тонка лінія списоносців, стоїчно очікуючих нападу, загородила нам шлях. Ми відчули пастку, але не зупинилися.

І чорна кавалерія ударила по нашому фланзі.

Закипіла битва.

Минуло хвилин двадцять…

Ми стримували їхній натиск, чекаючи підходу основних військ.

Потім двісті наших воїнів продовжили свій шлях…

Люди. Ми вбивали людей, а вони вбивали нас, істоти з сірими лицями, що рухалися, немов автомати. Маріонетки. Мені ж необхідно було знищити їх командира…

Цікаво, яка пропускна здатність шляху, який я їм відкрив? Я цього не знав. Скоро…

Скажена гонка привела нас на вершину пагорба, і далеко внизу я побачив темну цитадель.

Я підняв шпагу.

Ми почали спускатися, і тут на нас напали.

Вони шипіли, гарчали і били крилами. Значить людей у нього не залишилося. Грейсвандір стала схожа на язик полум'я, блискавку, портативний електричний розрядник. Я знищував мерзенних тварюк у міру їх наближення, і, вмираючи, вони згорали. Праворуч від мене Ланс прорубував дорогу, творячи хаос і щось бурмочучи собі під ніс. Не інакше як молився за тих, кого вбивав. По ліву мою руку скакав Ганелон, і за хвостом його коня струмувала вогненна річка. Блискали блискавки, цитадель росла прямо на очах.

У нашому авангарді залишилося не більше ста чоловік.

Коли ми під'їхали до воріт, нас зустрів загін з людей і звірів. Ми атакували.

Вони перевершували нас чисельністю, але я не шкодував, що ми так далеко відірвалися від своєї піхоти. Я знав, що час не чекає.

— Я повинен пробитися! — Закричав я. — Рогатий в цитаделі!

— Він мій! — Прокричав мені у відповідь Ланс.

— Особисто я вам не конкурент! — Вигукнув Ганелон, рубаючи мечем направо і наліво. — Але я з вами! Прорвіться, коли зможете!

Ми вбивали, вбивали і ще раз вбивали, але незабаром вони стали брати верх. Звірі, схожі на людей, і люди, схожі на звірів, оточували нас з усіх боків. Ми відчайдушно захищалися, і в цей час підтяглася наша вже грунтовно пошарпана піхота. Бій закипів з новою силою. Ми знову кинулися в атаку (в нашому авангарді залишилося чоловік сорок-п'ятдесят), увірвалися в ворота й опинилися у дворі, де на нас напав ще один загін супротивника.

Дванадцять вершників, яким вдалося пробитися до входу в високу чорну вежу, були зустрінуті її вартовими і стражниками.

— Вперед! — Вигукнув Ганелон, спішившись і кидаючись у бій.

— Вперед! — Вигукнув Ланс, і я подумав, що вони мають на увазі або мене, або один одного.

Я вирішив віднести цей заклик на свій рахунок, відокремився від бою і побіг вгору по сходах.

Я не сумнівався, що знайду рогатого у верхньому приміщенні вежі. Мені доведеться викликати його на дуель і перемогти, тому що саме я був винний в