read-books.club » Пригодницькі книги » Артур і помста жахливого У 📚 - Українською

Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

138
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Артур і помста жахливого У" автора Люк Бессон. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 44
Перейти на сторінку:
хвилин за комахою, пес доходить висновку, що павук веде персональну гру, бо пересувається в тому самому напрямку, що й Артур. Він ніби стежить за хлопчиком, а може, навіть переслідує його… Альфред постукує хвостом — так він робить завжди, коли хоче поділитися своїми спостереженнями із господарем. Одначе занурений в свої думки хлопчик не звертає на пса уваги. «Ох, — зітхає Альфред, — ніколи й не здогадаєшся, що може придумати цей маленький шибеник!» Якщо це — чергова забава, то він згоден узяти в ній участь.

— Чекаю на тебе внизу, — звернувся до внука Арчибальд, знаючи з досвіду, що на самоті негаразди побороти легше…

Пройшовши через кабінет, Арчибальд побачив, що на порозі сидить пес Альфред і зовсім не збирається поступитися. Завжди чемний, він, напевно, має на це причину. І дідусь обережно просовується в коридор, намагаючись не стривожити пса, хоча той і не помітив його. Погляд Альфреда скерований угору, але куди саме — дідусь не зрозумів. Вирішивши, що Артур з Альфредом усьому дадуть лад, дідусь прямує донизу — проводити гостей. Альфред же зі свого поста не припиняє стежити за павуком.

Позапихавши речі в маленький заплічний, Артур розігнувся. Тепер павук висить просто над ним. Ще трішки подовжить павутинку — і опиниться на голові у хлопчика. Якщо це гра в квача — то комаха виграє… Щоб попередити Артура, Альфред загавкав. Артур підійшов до нього, уникнувши, таким чином, зіткнення з павуком.

— Я незабаром повернуся, Альфреде! Не хвилюйся! Знаєш, це й для тебе нелегке випробування, але ти через це подорослішаєш! — переконує він пса, чухаючи йому за вухом.

Альфредові невтямки, про що каже господар. Єдина річ, корисна йому для зросту і змужніння, — це мозкова кісточка. Та яке випробування треба розгризти, щоб її отримати? Втім, була би кісточка, а випробування він уже перегризе!

Здається, Альфред зарано покинув своє спостереження — павук знову завис над Артуровою головою. Він таки намітив собі ціль, та йому, як на зло, не щастить: Артур устав і повернувся до заплічника, щоб тугіше затягти лямки. Павук заплющує очі і безвольно зависає на павутинці. Він уже стомився від цих пересувань! Альфред вдивляється у дрібне волохате створіння і бачить, як йому важко дихати. На жорстких волосинках, що вкривають ноги павука, тремтять крихітні крапельки поту. Нема чого дивуватися, адже передніми лапами павук тримає вантаж, величина якого перевищує половину його тулуба.

«Цікаво, що там у нього в лапах? І що він збирається робити з тією штукою?» — питає сам себе Альфред. Примружившись, він встановив, що в лапах павук тримає рисове зеренце. Пес подивований. Звичайно, він не має знайомих павуків, та десь чув, що серед них бракує вегетаріянців. Невже він сидить не просто на порозі, а на порозі важливого відкриття?

Не сходячи зі зручного місця, Альфред знову примружує очі, щоб ліпше роздивитися рисове зеренце. І помічає на ньому літери! Ну, тоді все зрозуміло! Павук розгадує кросворд. І тягає в лапах підказку. Пес бував свідком, як перед сном Артур з дідусем розгадували кросворди, запекло сперечаючись і зазираючи до якихось книг. Альфреда такі ігри заколисують. Одначе тепер він має попередити Артура! А що як хлопчик очікує на ту підказку? Й Альфред голосно загавкав — покликав хлопчика.

— Та вже йду! — відповів Артур; він поки що не зрозумів Альфредового повідомлення.

Зігнувшись під вагою рисового зеренця, павук крекче, та біжить за Артуром. Якби він передбачав, як намордується з тим дорученням, то нізащо не погодився б його виконати!

Артур защіпає заплічник і закидає його на спину. Лаючись своєю мовою, павук з усією можливою для нього швидкістю, ковзаючись по тоненькій ниточці-павутинці, мчить за Артуром, сподіваючись таки впасти йому на голову і вручити листа. І знову промахнувся — хлопчик уже рухається до дверей. Від злості й досади павук зарепетував, потім пронизливо заверещав. Ніякої реакції. Навіть якщо б від цього залежало життя павука, Артур все одно б нічого не почув. Для людського вуха крики павуків і крики їхньої душі занадто слабкі. Якби навіть Артур щось і піймав своїм вухом, то подумав би, що це поскрипує розсохлий зужитий паркет. Але на, павукове щастя, його почув Альфред! Звісно, пес не розмовляє павучою мовою, але відчайдушне волання зрозуміле кожному… І пес, щоб допомогти павукові, перепиняє хлопчика: він стає на дверях, як воротар, розчепіривши лапи і опустивши вуха.

— Що сталося, Альфреде? Ти не хочеш, щоб я їхав? — сумно усміхаючись, спитав Артур. — На жаль, я не маю вибору. І ти це знаєш. Отож пропусти мене.

Артур спробував обійти пса, але той уперто загородив прохід ще й глухо вуркає. Нарешті до хлопчика дійшло, що пес хоче повідомити йому щось важливе. Він ставить на підлогу заплічник і уважно дивиться на Альфреда, намагаючись розгадати його послання. Альфред гавкає все гучніш і гучніш, а хлопчик тямить все менше й менше. Йому лише зрозуміло, що новина дуже важлива, інакше б пес так не наполягав.

Розгублений Артур озирається навсібіч. Ні, в кімнаті все на місці. Приречено зітхнувши, він позирає на стелю і бачить утомленого павука з рисовим зеренцем у лапках. Артур дивується, потім інстинктивно підставляє долоню, щоб підхопити павука, якщо павутинка, не дай Боже, обірветься. Про таке щастя павук і не мріяв! Він обережно опускає рисове зеренце на Артурову долоню. Все, доручення виконано, тепер можна й додому бігти…

Хлопчик подивовано оглядає зеренце. Він хотів розпитати павука, так того і слід захолов. Значить, доведеться самому розгадувати цю головоломку.

«І що ж мене вдіяти із зеренцем?» — питається сам себе Артур. Він ще не помітив літер, вирізаних з боків. Та довго думати йому не довелося. Покрутивши зеренце в пальцях, він відчув, що один бік його покритий якимись борозенками. Підбігши до дідусевого столу, хлопчик схопив лупу і поклав під неї зеренце. Воно зразу ж збільшилося і зробилося схожим на мармурову брилу. А на боці тої брили — всього одне слово: «Допоможіть!»

Роззявивши від здивування рота, Артур застиг, не маючи сил ні поворухнутися, ні стулити щелепи. Павук зумисне розшукував його, щоб передати цього короткого листа! Але хто може кликати на допомогу хлопчика, якому тільки десять років? Мініпути! Більше нікому! А коли мініпути спорядили до нього гінця, значить, справи в них настільки серйозні, що, не знайшовши рятівника у своєму світі, вони змушені кликати Артура.

— Не можна гаяти ні секунди! — вигукнув Артур і полетів до виходу. Але кімната захаращена речами, тому шлях до дверей нагадує подорож по місцевості з перешкодами. Рухаючись

1 ... 12 13 14 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і помста жахливого У», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артур і помста жахливого У"