Читати книгу - "Кава з кардамоном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Бабцю, — запитала Лінка, коли вони поверталися автобусом додому, — а в Сероцьку я ніколи не знаходила мертву пташку?
— Пташку? Авжеж, колись ти знайшла галку й думала, що вона спить і їй просто холодно, але вона була мертва. Ти поховала її в садочку. Довелося допомогти тобі копати, земля ще не відтанула після зими.
— А скільки мені було років?
— Не пригадую… чотири чи, може, п’ять. А що?
— Нічого. Просто мені здається, що я це пам’ятаю.
Лінка дивилася крізь мокру шибку на темну вулицю.
Якщо те, що їй снилося, було лише спогадом, то може, сни — це зовсім не сни, а спомини з минулого?
II
Якби Лінка не знала розкладу, їй важко було би сказати, що нині за день тижня. Першого листопада цього року швидше дощило, аніж падав сніг, проте цей день був уже провісником зими, і кожний наступний здавався коротшим і минав швидше. Лінка вставала рано вранці й начебто робила все, що треба, швидко й без зайвого галасу, завчено, машинально. Прокидалася о шостій, приймала душ, одягала Кая. Вона перестала щодня мити голову, як робила це досі, коли мама була вдома. Натягала на себе якісь лахи, досить, аби вони були більш-менш чисті. І це було неабиякою проблемою. Бо речі самі не пралися, тож найчастіше вранішні пошуки чистого одягу закінчувалися тим, що Лінка витягала з кошика для брудної білизни не зовсім свіжу футболку. Їй було байдуже. Тоді машинально робила собі бутерброди. Відводила братика до садочка, завжди тією самою дорогою, мовчки. На уроках сиділа тихенько. Робила конспекти. Якщо її викликали до дошки, іноді навіть непогано відповідала. Наталія дедалі рідше запитувала, що з нею діється, бо Лінка ніколи не відповідала. З Адамом вона теж майже не говорила. Знала, що він їй бреше, адже мусить знати, куди поділася мама. Зрештою, Лінка перестала його розпитувати. Мама жодного разу не подзвонила й не написала. Дівчині кортіло послати їй есемеску, та щоразу, коли вона збиралася це зробити, не знала, як в одному реченні вмістити все, про що хотілося, не вмовкаючи, кричати принаймні протягом години. Час від часу Лінка зиркала на свою мобілку. Сподівалася, що мама нарешті зателефонує. Але мама не дзвонила, зрештою, ніхто більше до неї не дзвонив, дівчина вже й сама не знала, нащо продовжує носити телефон.
Вийшла зі школи й побачила Каську, яка прямувала додому. «Ми ж збиралися зустрітися», — майнуло в голові. Але тепер, навіть якби вона й хотіла, на це не було часу. Та й сил теж. Гімназія, Кай, якісь хатні обов’язки висотували з неї всю енергію. Лінка щільніше застібнула куртку. Було холодно. З парку віяв неприємний різкий вітер, який ніс із собою запах мокрого листя. Дійшла додому. Нарешті. Можна ненадовго прилягти, доки бабця Ружа не привела Кая. Спершу відчує, як у голові кружляють думки, картини, уривки розмов… А потім вона засне, і коли пощастить, то їй нічого не насниться. Ключ, який вона встромила в шпарину, натрапив на опір. Удома хтось був.
На кухні стояла баба Стефа й мішала міксером тісто.
— Що ти тут робиш? Хто тебе впустив?
— То це ти отак зі мною вітаєшся? — бабця підійшла й розцілувала здивовану онуку в обидві щоки.
— Пробач. Я злякалася.
— Не переживай, виламувати двері не довелося. Адам відчинив мені й повернувся на роботу.
— Ти надовго приїхала?
— Там видно буде. Узагалі, Адам казав, що ти чудово даєш собі раду, але бачу, ти схудла, — бабця уважно глянула на Лінку.
— А твоя робота?
— Пенсія. Я тобі вже казала.
— А… тобі на ній не…
— Важко? Чи сумно? Я однаково працюватиму. Журналіст може працювати все життя. Просто тепер я не мушу бути прив’язана до одного місця.
Бабуся задоволено глянула на тісто в каструлі, вилила все до форми й поставила її до духовки.
III
Халіна відсиділа сім уроків, вийшла зі школи й попрямувала в бік галереї «Центр». Вона не збиралася нічого купувати, зрештою, навіть, якби й хотіла, то не мала грошей, проте ходіння по крамницях її заспокоювало. До того ж, тепер у неї був на це час. Величезним плюсом приїзду бабці Стефи було те, що дім знову став затишним. Перестало тхнути із пральки й раковини, кудись позникали купи одягу, порожні коробки, старі газети. Бабуся сприймала хатню роботу як священний обов’язок, готування їжі — як можливість продемонструвати власний хист, тож удома завжди був гарячий суп і друга страва, не кажучи вже про пироги, які бабця пекла зі справжньою пристрастю. Її страшенно хвилювало очікування того, що вийде з маси незрозумілого кольору й дивної консистенції. До того ж, бабця займалася Каєм. Лише за тиждень нормального життя Лінка зрозуміла, як вона насправді втомилася. Тепер уранці вже не треба було так поспішати, а після школи вона була вільна. Після тижня такої ейфорії дівчина усвідомила, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кава з кардамоном», після закриття браузера.