read-books.club » Сучасна проза » Кава з кардамоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Кава з кардамоном"

336
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кава з кардамоном" автора Іоанна Ягелло. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 56
Перейти на сторінку:
неї з овальної фотографії. Ворушила вустами, тож або розмовляла з ним, або молилася. Лінка теж ненадовго замислювалася, чи сумує вона за татом, якого, власне, не пам’ятала. Мабуть, ні. Зате вона сумувала за такою родиною, як у її подружок. Звичайною родиною, з мамою, татом, братами й сестрами. Сумувала за мамою, котра була бозна-де, і ніхто не хотів сказати Лінці, куди й навіщо вона поїхала. Адам якось викручувався. Кілька разів дівчина спитала в нього, куди поїхала мама. «Ну, за кордон, вона ж тобі казала». — «Так, але куди саме, невже ти не можеш мені сказати, куди й навіщо вона поїхала?» Після цього наставала мовчанка. Адам не вмів брехати, вона знала його досить добре. Єдине, що він їй сказав, це те, що помилявся щодо того, що мама в когось закохалася. Він напевне знає, що нічого такого не було. І знай повторював, що мамі треба було поїхати й залагодити якусь важливу справу. Лінка вже й сама не знала, що гірше. Слова «якась справа» могли означати будь-що. Дівчина не лише перелякано думала про те, що це за таємниця, але й страшенно сумувала. Раніше Лінка навіть не припускала, що їй так бракуватиме мами. Їй здавалося, що батьки потрібні лише маленьким дітям. Проте найгіршими були сни, які почали переслідувати Лінку потому, як мама сіла до таксі, що відвезло її до аеропорту, сни, у яких з’являлися химерні, похмурі постаті, а вона сама була маленькою дівчинкою, котра кликала маму. Ці сни викликали в Лінки здогад, що її покинули не вперше в житті. Наразі мамина відсутність не була тривалою, але вже дуже дошкуляла.

— Бабцю, — запитала Лінка, коли вони поверталися автобусом додому, — а в Сероцьку я ніколи не знаходила мертву пташку?

— Пташку? Авжеж, колись ти знайшла галку й думала, що вона спить і їй просто холодно, але вона була мертва. Ти поховала її в садочку. Довелося допомогти тобі копати, земля ще не відтанула після зими.

— А скільки мені було років?

— Не пригадую… чотири чи, може, п’ять. А що?

— Нічого. Просто мені здається, що я це пам’ятаю.

Лінка дивилася крізь мокру шибку на темну вулицю.

Якщо те, що їй снилося, було лише спогадом, то може, сни — це зовсім не сни, а спомини з минулого?

II

Якби Лінка не знала розкладу, їй важко було би сказати, що нині за день тижня. Першого листопада цього року швидше дощило, аніж падав сніг, проте цей день був уже провісником зими, і кожний наступний здавався коротшим і минав швидше. Лінка вставала рано вранці й начебто робила все, що треба, швидко й без зайвого галасу, завчено, машинально. Прокидалася о шостій, приймала душ, одягала Кая. Вона перестала щодня мити голову, як робила це досі, коли мама була вдома. Натягала на себе якісь лахи, досить, аби вони були більш-менш чисті. І це було неабиякою проблемою. Бо речі самі не пралися, тож найчастіше вранішні пошуки чистого одягу закінчувалися тим, що Лінка витягала з кошика для брудної білизни не зовсім свіжу футболку. Їй було байдуже. Тоді машинально робила собі бутерброди. Відводила братика до садочка, завжди тією самою дорогою, мовчки. На уроках сиділа тихенько. Робила конспекти. Якщо її викликали до дошки, іноді навіть непогано відповідала. Наталія дедалі рідше запитувала, що з нею діється, бо Лінка ніколи не відповідала. З Адамом вона теж майже не говорила. Знала, що він їй бреше, адже мусить знати, куди поділася мама. Зрештою, Лінка перестала його розпитувати. Мама жодного разу не подзвонила й не написала. Дівчині кортіло послати їй есемеску, та щоразу, коли вона збиралася це зробити, не знала, як в одному реченні вмістити все, про що хотілося, не вмовкаючи, кричати принаймні протягом години. Час від часу Лінка зиркала на свою мобілку. Сподівалася, що мама нарешті зателефонує. Але мама не дзвонила, зрештою, ніхто більше до неї не дзвонив, дівчина вже й сама не знала, нащо продовжує носити телефон.

Вийшла зі школи й побачила Каську, яка прямувала додому. «Ми ж збиралися зустрітися», — майнуло в голові. Але тепер, навіть якби вона й хотіла, на це не було часу. Та й сил теж. Гімназія, Кай, якісь хатні обов’язки висотували з неї всю енергію. Лінка щільніше застібнула куртку. Було холодно. З парку віяв неприємний різкий вітер, який ніс із собою запах мокрого листя. Дійшла додому. Нарешті. Можна ненадовго прилягти, доки бабця Ружа не привела Кая. Спершу відчує, як у голові кружляють думки, картини, уривки розмов… А потім вона засне, і коли пощастить, то їй нічого не насниться. Ключ, який вона встромила в шпарину, натрапив на опір. Удома хтось був.

На кухні стояла баба Стефа й мішала міксером тісто.

— Що ти тут робиш? Хто тебе впустив?

— То це ти отак зі мною вітаєшся? — бабця підійшла й розцілувала здивовану онуку в обидві щоки.

— Пробач. Я злякалася.

— Не переживай, виламувати двері не довелося. Адам відчинив мені й повернувся на роботу.

— Ти надовго приїхала?

— Там видно буде. Узагалі, Адам казав, що ти чудово даєш собі раду, але бачу, ти схудла, — бабця уважно глянула на Лінку.

— А твоя робота?

— Пенсія. Я тобі вже казала.

— А… тобі на ній не…

— Важко? Чи сумно? Я однаково працюватиму. Журналіст може працювати все життя. Просто тепер я не мушу бути прив’язана до одного місця.

Бабуся задоволено глянула на тісто в каструлі, вилила все до форми й поставила її до духовки.

III

Халіна відсиділа сім уроків, вийшла зі школи й попрямувала в бік галереї «Центр». Вона не збиралася нічого купувати, зрештою, навіть, якби й хотіла, то не мала грошей, проте ходіння по крамницях її заспокоювало. До того ж, тепер у неї був на це час. Величезним плюсом приїзду бабці Стефи було те, що дім знову став затишним. Перестало тхнути із пральки й раковини, кудись позникали купи одягу, порожні коробки, старі газети. Бабуся сприймала хатню роботу як священний обов’язок, готування їжі — як можливість продемонструвати власний хист, тож удома завжди був гарячий суп і друга страва, не кажучи вже про пироги, які бабця пекла зі справжньою пристрастю. Її страшенно хвилювало очікування того, що вийде з маси незрозумілого кольору й дивної консистенції. До того ж, бабця займалася Каєм. Лише за тиждень нормального життя Лінка зрозуміла, як вона насправді втомилася. Тепер уранці вже не треба було так поспішати, а після школи вона була вільна. Після тижня такої ейфорії дівчина усвідомила, що

1 ... 12 13 14 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кава з кардамоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кава з кардамоном"