Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

Найважчим виявилось запам’ятати десятки команд із рубрикатора операцій. Пела кілька разів помилилась, що спричинило завчасні трансформації контейнерів та зіткнення її «елефанта» із сусіднім, оператором якого був (була) дигендер з темно-червоною шкірою і чорним волоссям, заплетеним у три товсті скрутні. Йун несхвально хитав головою, а Ясмін щоразу терпляче підказувала Пелі правильні команди. Дівчина при цьому намагалась перехопити погляд флаг-марінера, але та не відривала очей від тривимірної монтажної мапи, що жовтуватою пірамідкою мерехтіла над її комунікатором. З четвертої спроби Пела таки змусила летючого «слоника» закріпити керамічний відбивач на стику кільцевих секцій ангара.

«Джу-у-джай!» — подумки вигукнула вона бойове гасло шкільної збірної з баскетболу. Що саме означала ця кричалка, ніхто точно не знав, але у змаганнях вона реально допомагала. На спортивних майданчиках і в навчальних аудиторіях Пела Махоніко завжди і у всьому була або першою, або ж однією з перших. Й тут, у скаженому вирі велетенських механізмів, вона теж не збиралась пасти задніх. Тим більше що поряд була Ясмін. Пела відчувала, що флаг-марінер також із породи тих сонячно-позитивних перфекціоністів, котрі з дитинства прагнуть бути найкращими, мріють про найкраще й не розмінюються на компроміси. Саме про таку вдачу свідчили точні економні рухи заступниці командира, її сконцентрованість під час виконання виробничих завдань, її бездоганно припасований комбінезон та мистецьки накладена на обличчя елегантна косметика, яка лише підкреслювала яскраву красу праправнуки смаглявих та чорнооких мешканців земного півдня.

Тим часом на третій майданчик кіборги доправили нову партію керамічних і металопластикових елементів облицювання. Пела за кілька хвилин дала собі раду з новим набором монтажних позицій і відповідних команд. Вона відчула, що отримує контроль над процесами, які ще годину тому уявлялись їй нездоланними за складністю ребусами. Робота мало-помалу захопила дівчину. З кожною новою монтажною операцією її «слоник» ставав слухнянішим і моторнішим. Відчуття влади над розумною машиною виявилось несподівано приємним. Пелі подобалось вибудовувати для «елефанта» бездоганні траєкторії, подобалось звужувати до оптимального мінімуму рухи його хоботоподібного маніпулятора. Ті операції, які на початку зміни займали в неї до шести-семи стандартних хвилин часу, вона врешті-решт навчилась скорочувати до чотирьох. Й відчувала, що це не межа.

Тепер Пела зрозуміла брата, що його — як вона пам’ятала від найперших років дитинства — було не відтягнути від побутових роботів, скелетонів та навчальних кібернетичних модифікаторів. Якоїсь миті вона припинила зважати на присутність Ясмін. Майстер Йун уже не кидав на неї тривожних поглядів, зосередившись на тих курсантах «восьмої монтажної», яким усе ще не вдавалось приборкати своїх «елефантів».

Від монтажу плит-відбивачів Пела, з дозволу майстра, перейшла до складніших операцій. Дівчина якраз закінчувала закріплення на стелі ангара силової ферми, коли її нарукавний дисплей спалахнув червоним. Пролунав різкий акустичний сигнал тривоги.

— Прорив! — попередив Йун. Одночасно у комунікаторі пролунав наказ усім залишатись на своїх робочих місцях до особливих розпоряджень.

Слово «прорив» було з дитинства знайоме кожному мешканцеві Аврелії. Воно означало, що представникам місцевої фауни вдалось прорватись крізь захисні бар’єри, якими оточували поселення землян, технічні та агрономічні об’єкти. Хоча спеціальні команди біологів і мисливців регулярно винищували усіх потенційно небезпечних істот у зонах розселення колоністів, прориви і вірусні зараження все ж траплялись. Особливо докучливими для колоністів були різноманітні підземні створіння, підкопи яких знаходили у найнесподіваніших місцях. Хижа фауна кисневої планети невтомно прокладала підземні ходи і лази навіть під великими містами землян, незважаючи ані на чутливі детектори, ані на силові бар’єри й спеціальні відлякуючі репеленти. Цивільним колоністам інструкції рекомендували під час проривів ховатись у спеціальних приміщеннях високого рівня захисту. В школі такі приміщення, неофіційно обізвані «панікернями», були у кожному житловому і навчальному блоці. На їхніх броньованих дверях вдень і вночі світились червоні кола евакуаційних позначок. Але на території старого космодрому ще не встигли відбудувати систему захищених сховів. Тому новоспечені курсанти розгублено роззирались навсібіч.

Раптом виявилось, що майстер Йун і Ясмін мають особисту зброю. Пела вперше в житті побачила променеві пістолети. Щоправда, зброя в руках командирів «восьмої монтажної» не додала дівчині впевненості. Вона на «відмінно» вивчила шкільний предмет «Тубільна фауна» і знала, що зупинити авреліанських хижаків променевиками вдається далеко не завжди. Радше, ніколи не вдається.

За кілька секунд Пела почула крики. Хтось смертельно нажаханий волав про допомогу. Кричали на сусідньому майданчику, де працювала Оса. Піраміда зі щойно привезених контейнерів і плит не давала роздивитись, що саме там відбувається.

«Бідна Оса!» — майже байдужо констатувала Пела.

Ясмін запитально подивилась на Йуна.

— Ні, — сказав той. — Маємо наказ. Стоїмо тут.

Раптом Пела побачила щось таке, що змусило все її тіло ущерть вкритись холодним потом. Над монументальним згромадженням плит з боку четвертого майданчика з’явились мацаки. Два рухливі сегментовані щупальця, вкриті яскраво-жовтими і червоними плямами.

«Adelma polaria» — визначила Пела вид істоти і згадала, що повідомляли файли «Тубільної фауни» про цього мешканця спекотних авреліанських рівнин. Адельма — великий хижак-автохтон, за морфологією дещо нагадує земних скорпіонів, але у сотні разів перевищує їх розмірами. Живе невеликими колоніями, полює у зграї собі подібних. Швидко бігає, феноменально стрибає. Вражає своїх жертв плазмово-електричним розрядом, сформованим у вигляді кульової блискавки, рухом якої адельма керує на відстанях до тридцяти метрів. Біофізичний механізм маніпулювання кульовою блискавкою не вивчений. Процес травлення поділено на кілька етапів. Спочатку адельма обробляє уражену жертву шлунковою секрецією і лише після кількох годин починає трапезу. Хижак добре захищений, надзвичайно цілеспрямований і не припиняє атакувати навіть після втрати третини хапальних та несучих кінцівок. У перші десятиліття колонізації Аврелії адельми поступались кількістю вбитих та скалічених ними землян лише гіперотруйним екваторіальним поліподам. У навчальних файлах містились згадки про цілі поселення першопрохідців планети, випалені плазмовою зброєю адельм, а в історичних та пригодницьких серіалах суворі рейнджери героїчно відбивали атаки лютих скорпіоноподібних монстрів.

Саме завдяки рейнджерським серіалам Пела згадала, що очі в адельми розміщені на кінцевих сегментах хапальних щупалець. «Тварюка на мене дивиться!» — майнуло в її голові. Дівчина розвернула свого «слоника» в напрямку мацаків, закріпила їхнє зображення у пам’яті робота командою «новий об’єкт для монтажної операції» і віддала наказ зафіксувати «об’єкт» у наявній позиції. Робот підлетів до краю четвертого майданчика, розгортаючи маніпулятор. Щупальця сховались за стосом відбивачів, але наступної миті адельма вистрибнула на ребро поставленої сторчма плити і випустила блискавку. Сліпучо-яскрава кулька розміром із горіх крутнулась, затріщала і вдарила в лобовий сегмент «слоника». Корпусом агрегата побігли іскри і синюваті сполохи. «Слоник» зійшов з траєкторії й безпорадно махнув хоботом, збивши адельму з її позиції. Хижак упав на розчепірені шматки арматури. Пелі почулось, як