Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Удень Мартін не насмілювався ходити там, де жила Рут, але зате вночі, немов злодій, снував коло дому Морзів, крадькома поглядаючи на освітлені вікна, і навіть стіни, що оточували її, були йому любі. Кілька разів він мало не наскочив на її братів, а то якось пішов по вулиці слідом за містером Морзом і при світлі ліхтарів вивчав його обличчя, ревно бажаючи, щоб виникла яка смертельна небезпека, коли б він міг вихопитися і порятувати її батька. Одного вечора його було нагороджено — у вікні другого поверху промайнула тінь Рут. Він бачив тільки її голову, плечі й підняті вгору руки, бо вона поправляла перед дзеркалом зачіску. Це тривало одну мить, але й цього було досить, щоб уся кров, наче вино, заграла йому в жилах. Дівчина опустила штору. Але тепер він знав, де її кімната, і відтоді цілі години простоював у затінку дерева по той бік вулиці, випалюючи безліч цигарок. Раз удень він побачив, як її мати вийшла з банку, і ще раз упевнився, яка величезна безодня відділяла Рут від нього. Вона належала до того класу, що мав справи з банками. Він же й разу в житті не був у банку і думав, що такі установи відвідують тільки дуже багаті й могутні люди.
В певному розумінні він зазнавав цілої моральної революції. її чистота, тілесна й духовна, викликала в ньому переможну жагу до охайності. Він повинен це осягти, якщо хоче бути гідним дихати ОДНИМ з нею повітрям. Він чистин зуби, а руки шкріб кухонною щіткою, аж поки побачив в аптечній вітрині щіточку на нігті і здогадався, для чого вона. Коли він купував її, продавець, глянувши на Ного нігті, запропонував і пилочку; отже, він придбав ще одно туалетне приладдя. У бібліотеці він переглянув про гігієну тіла і невдовзі дуже вподобав облипатися щоранку холодною водою. Це страшенно здивувало Джіма і завдало мороки містерові Хігінботему, який не співчував таким великопанським витівкам і серйозно почав подумувати, чи не стягувати йому з Мартіна ще в платню за воду. Далі Мартін звернув увагу на свої зім'яті штани. Набивши око в цьому ділі, він тепер одразу ж помітив, що в робітників на колінах завжди мішки набігають, а в людей з вищих кіл зверху донизу йде пряма складка. Зміркувавши, що тут і до чого, він пішов до сестри на кухню і розшукав праску та дошку до прасування. Попервах йому не пощастило, бо він спалив свої штани і мусив купити нові, чим ще більше наблизив день відплиття.
Однак у ньому відбувалося глибше перетворення, аніж прості зміни в зовнішньому вигляді. Він ще курив, але пити кинув. Досі він вважав, що кожному чоловікові годиться випивати, і пишався тим, що не здавався навіть, коли інші вже падають під стіл. Спобігаючи принагідно товаришів-матросів, що їх у Сан-Франціско було чималенько, він, як і раніш, частував їх, але собі просив лише кухоль неміцного пива або імбирного елю і добродушно зносив їхнє глузування. Коли вони вповні набиралися, Мартін стежив, як прокидався в них звір, і дякував богові, що він уже інакший, ніж вони. У вині вони шукали забутій, а коли впивалися, тупі й каламутні душі їхні ставали наче боги, і кожна вільно раювала в світі п’яних марень. Мартінові ж не потрібні вже були міцні напої. Він пізнав нове, глибше сп’яніння. Його сп’янила Рут, яка запалила в ньому любов і прагнення до кращого, несмертельного життя, книжки, що повнили душу міріадами незнаних бажань, почуття власної чистоти, від якого здоров’я його розквітло ще пишніше, і все тіло аж бриніло радістю існування.
Одного разу Мартін пішов до театру, сподіваючись випадково побачити там Рут, і з балкона другого яруса справді таки її побачив. Вона проходила в партері з Артуром і ще з якимось юнаком в окулярах, з кучмою кучерявого волосся. Незнайомець одразу збудив у ньому тривогу й ревнощі. Вона сіла в перших рядах, і мало що він бачив того вечора, крім струнких плечей та золотавого волосся, яке здалеку здавалося тьмяним. Зате інші в театрі бачили більше, і, розглядаючись час від часу, Мартін завважив у передньому ряді, крісел за десять убік, двох дівчат, які пускали йому бісики очима. Раніше він легко дивився на такі зальоти, і не в його вдачі було відкидатися знайомств. Ще не так давно він би відповів дівчатам теж усмішкою, підохочуючи до дальшого знайомства. А тепер усе змінилося. Правда, він усміхнувся, але одразу ж відвів очі і навмисне більше на дівчат не дивився. Але кілька разів, забувши вже про них, випадково ловив очима їхні погляди. Не міг він за один день відмінитися повністю, не міг притлумити в собі й природної добродушності,— тож у такі моменти відповідав дівчатам теплою дружньою усмішкою. Для нього тут не було нічого нового. Він знав, що вони ведуть з ним звичайну жіночу гру. Але тепер йому було не до них. Там унизу, в перших рядах партеру, сиділа едина в світі жінка, така відмінна від дівчат його класу, для яких у його серці лишився тільки жаль і смуток. Він щиро хотів, щоб вони мали бодай крихту її добрості й краси, і нізащо не образив би їх за їхнє загравання. Воно не тішило його, а навпаки, сповнювало якимось соромом. Він знав, що якби належав до кола Рут, ці дівчата не наважилися б загравати з ним. При кожному їхньому погляді він відчував, як його хапають чіпкі пазури його класу і тягнуть униз.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06», після закриття браузера.