Читати книгу - "Королева пустелі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як громадські лідери й місцеві доброчинці Белли будували танцювальні зали, бібліотеки, школи й контори. Флоренс розуміла, що Мідлсбро потрібне місце для масового відпочинку, де робітники могли б перепочити після виснажливої зміни, де б їм на вухо не плакали маленькі діти. Вона хотіла знайти альтернативу пабу, де чоловіки насамперед витрачали свої тяжко зароблені гроші і де вечір часто закінчувався бійкою. У 1907 році вона відкрила «Зимовий сад», великий сучасний опалюваний павільйон, «світле, привітне приміщення... відкрите для кожного, хто не пошкодує одного пенні». Ще за один пенні ви отримували чашку чаю з печивом. Спиртне не подавали. На відкритті Г’ю виступив з як завжди проникливою промовою. Нема такої посади, заявив він, яку він обіймав би з більшою радістю, ніж посада «колеги по цеху, капітана індустрії, командира цієї великої армії», і висловив надію, що «Зимовий сад» зробить життя його «армії» кращим і легшим. У «Зимовий сад» були запрошені й жінки, хоча Флоренс усвідомлювала, що більшості з них не буде на кого залишити дітей; але в перший же день вона радісно зазначила, що «жінок було багато!».
Г’ю за свої кошти очистив земельну ділянку й збудував павільйон; решту — 2070 фунтів — зібрала громада. Інтер’єр прикрашали квіти у підвісних кашпо, скрізь стояли більярдні столи, ряди стільців і столи з газетами та журналами. І в робочі, і у вихідні дні там проходили змагання духових оркестрів, виступали актори й співаки. По закінченні робочого дня завжди було повно народу, і коли туди заходила Флоренс, її постійно просили пограти на роялі й заспівати. «Зимовий сад», пізніше перейменований у «Сад шляхетної Флоренс Белл», одразу ж став популярним і надовго. На одну з річниць весілля Г’ю вручив Флоренс документи про право власності на павільйон.
Ґертруда була одночасно й причетна, і непричетна до цього. Вона на власні очі бачила, чого варта самовідданість на ниві поліпшення життя ближнього, скільки потрібно доброзичливості, душевних сил і витримки, щоб працювати з року в рік, не розраховуючи на визнання в оглядному майбутньому. І зрештою, Ґертруда зрозуміла, що така робота — не для неї. Цю нішу цілком зайняла Флоренс. Мовчки визнаючи безперечні досягнення мачухи, Ґертруда почала звертати свою увагу за межі місцевої громади. Її амбіції простягалися далеко за кордони країни, її заслуги були визнані на міжнародному рівні.
Ґертрудині погляди були виточені у довгих дискусіях з батьком. Вона мала тверду обґрунтовану позицію щодо багатьох актуальних проблем. Дівчина жадала дебатів і сподівалася на продуктивну розмову на численних «ленчах» та «обідах», куди її тепер запрошували. Однак зіткнувшись із «пересічними» поглядами «пересічних» людей, вона часто була обурена їхнім небажанням зрозуміти й прийняти її точку зору. Вона писала з Лондона додому: «Годі з мене цих обідів, де люди тільки й роблять, що кажуть „Я так думаю”». Ґертруда хотіла розмовляти з тими, хто оперував фактами або був готовий відкрити їх для себе. Неважко уявити один із таких обідів: Ґертруда (за столом), йорзає на стільці, сидячи між двома доброзичливими дорослими, і вперто намагається вибити громіздку дискусію з колії, що веде до звичних висновків. Припустімо, що предметом є безмитна торгівля, тоді розмова могла б відбутися приблизно так:
Співрозмовник: «Якщо ми знизимо ввізні мита, це спровокує сплеск безробіття, бо ми не зможемо конкурувати з дешевою робочою силою за кордоном».
Ґертруда: «Нонсенс. Звідки ви знаєте?»
Співрозмовник: «Тому що, мій любий юний друже, наші підприємства закриються».
Ґертруда: «Підприємства, може, і закриються, але масове безробіття зовсім не обов’язкове».
Співрозмовник: «І як ви дійшли такого висновку?»
Ґертруда: «А так: якщо Британія зможе закуповувати дешевшу бавовну з Індії, населення матиме більше грошей на товари, вироблені в Британії».
Співрозмовник: «А як же бідний ремісник, що втратить єдине джерело заробітку?».
Ґертруда: «Він переїде в Мідлсбро, навчиться лити чавун на заводі в Кларенсі й отримуватиме більшу платню за більш кваліфіковану працю».
Ґертруда була донькою Флоренс не менше, ніж донькою Г’ю, а тому, ясна річ, встрявала в дискусії про робітничий клас. Вона була прихильницею Ліберальної партії й особисто Вільяма Ґладстона, а у своїх поглядах на тогочасні політичні суперечності спиралася на логіку й раціональну історичну перспективу. На момент вступу до університету вона стала «світською бомбою».
Оксфорд, 1886 рік. Студенти катаються на легких возиках, запряжених собаками; легендарний Бенджамін Джовітт очолює Бейліел коледж; а квадратне зелене подвір’я Крайст-Чьорч коледжу час від часу перетинає Льюїс Керролл. Попри те що в Університеті було вже два коледжі для жінок, тодішній Оксфорд лишався бастіоном чоловічого шовінізму. У вісімнадцять років Ґертруда потрапила в майже ексклюзивний чоловічий клуб, хоча й під крилом декана коледжу Леді-Марґарет-Голлу міс Елізабет Вордсворт, внучатої небоги поета. Та навіть тут, де емансипація мала б квітнути пишним цвітом, студентки могли заходити в будівлі чоловічих коледжів лише у супроводі дорослих наставниць. Те саме стосувалося будь-яких заходів, де жінки опинялись у чоловічому
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева пустелі», після закриття браузера.