Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"

Отже, треба добре подумати, перш ніж на щось зважитися в цьому місті, де вже котре десятиліття остаточну перемогу святкують японські брокери й перські емігранти, радості тут мало і її ретельно дозує якийсь апостол, відповідальний за культмасовий сектор в об’єднаній Європі. Я потім неодноразово намагався пригадати собі, чим саме ми займалися в той час, де були, з ким бачилися й що нас захоплювало в ті кілька місяців активного спілкування.

Пригадувалося мені важко, усі враження зводилися до кількох сортів місцевого пива, до двох-трьох цілодобових ганделиків зі спиртним, до фізій кількох чуваків, які продавали нам гашиш, словом, не так уже й багато. Берні, наскільки я розумію, живе так останні років тридцять, але йому це, мабуть, не подобається, інакше він таких дурниць не робив би, люди, задоволені власним життям, навряд чи так вийобуються, вони не б’ють, напившись, вітрини на вулицях, не заводяться з поліцаями після вечорів поезії, не сплять на лавках у парку, засидівшись у кав’ярні з якими-небудь пришелепкуватими книговидавцями, а саме це й характеризує мого старшого друга та колегу, саме так він і відтягується зазвичай, починаючи свої химерні загули, як правило, у п’ятницю-суботу й завершуючи їх, коли Бог пошле.

На вулиці кінець травня, чудесна погода, дощу немає, і в студентському містечку, де живуть мої хороші знайомі, студенти-богослови, відбувається велика тусня, таке просто дуже величезне щорічне збіговисько, яке починається вночі з суботи на неділю, ну й уже не закінчується, схоже, ніколи. Себто, звісно, закінчується, але принаймні кілька днів поспіль на цьому місці в повітрі стоїть густий сивушний дух, дух блювоти й легалайзу, що його несвідома місцева молодь помилково сприймає за дух непокори. Організатори вечірки, представники студентських профспілок і кількох молодіжних ліворадикальних партій, цілий день напередодні звозять бочки з пивом, монтують військово-польові екологічні сортири, розвішують на навколишніх деревах різнокольорові прапорці та гірлянди, уже години до десятої-одинадцятої вечора бочки порожні, забиті недопалками сортири протікають, прапорці скалічено звисають із гілок, мов китайська локшина. Звісно, що ми з Берні потрапляємо сюди саме в такий час, це вже після калінки-малінки й ірландських партизанських пісень, у нього тут хороші знайомі, у мене тут хороші знайомі, одним словом, нам тут раді, можна навіть сказати, що в цій країні це, мабуть, єдине місце, де нам раді, тож уперед, уперед і не зупинятися, нас і так позбавили найнеобхіднішого. Що нам залишили? Такі-сякі громадянські права, купу виродків, котрі хочуть нами опікуватися, масу вилупків у пресі й на телебаченні, продажні вибори, смердючі політичні рухи, якщо ти не цікавишся шоу-бізнесом і макроекономікою, тебе просто вважають за симулянта й дезертира, який становить пряму та безпосередню загрозу суспільству, так що найкращий і найдешевший спосіб розв’язати всі твої проблеми – це запхати тебе в яку-небудь контору або дати тобі в кредит який-небудь нафіг тобі не потрібний будинок із великою клумбою, за який ти будеш півжиття повертати кредити, щоби в голову не лізла різна хуйня, богослови добре розуміють такі штуки, мабуть, тому так гірко й заливаються демпінговим пивом і місцевого розливу текілою, усвідомлюють, що насправді вибирати їм майже немає з чого: або лишатися все своє доросле життя богословом, або піти хибним шляхом таких ось чуваків, як Берні, та до кінця днів своїх тягатися від супермаркету до супермаркету в пошуках дешевого бухла й богословської правди. Якщо я не загрузну в цій щільній і липкій богословській масі, що купчиться довкола вцілілих бочок із пивом, і якщо мене не втопчуть у гівно й траву брудні богословські кросівки, я виберуся-таки на сухе і подивлюся на все це збоку, зможу заспокоїтися й щось випити, а там і Берні знайдеться, – так я собі говорив у ту ніч, виповзаючи на маленький горбочок обіч богословської вакханалії, урешті-решт, і справді дістаюся горбочка й знаходжу там приятеля Яніса, знайомого литовця, який пише роботу про містиків та збирається захищатися. Яніс веде мене за собою до сусіднього корпусу в студентський клуб, де готується виступати місцевий гурт «Серп і молот», такі австрійські панки, які обдивилися в дитинстві голлівудських блокбастерів про КГБ і Горбачова й схибилися на цій темі, тому всю їхню, сказати б, творчість присвячено пам’яті колишньої імперії зла, для них це, так би мовити, романтика, як у совку існують, приміром, ковбойські кантрі-групи, так і вони співають руський рок із віденським акцентом, носять якісь власноруч зшиті боброві шапки й придбані у військових магазинах кирзові чоботи, романтика, мать його за ногу, забули чуваки маршала Жукова, він би їм показав руський рок і прощання слов’янки. Приготування до виступу полягає в щедрій роздачі водяри на вході всім охочим, охочих дедалі більшає, ми потрапили дуже вчасно, музиканти врешті вибираються на сцену, спроквола беруть до рук інструменти, їхній вокаліст (хе-хе, вокаліст) вмикає мікрофон і, зробивши злісну міну, вигукує: «Горбачов! Смірнов! Хуй!», тут його словниковий запас благополучно вичерпується й починається музика.

Водки більше не наливають.

…могло бути потому. Потому могли бути дві години найогидніших звуків, геть спотворених електричною апаратурою, усілякими там динаміками й примочками, як це буває, по тому могли початися справжні стосунки, коли безкоштовні напої закінчуються, а спинитися вже ніхто не може, а головне – не хоче, ось у цьому місці й у цей момент хитрий підступний змій-диявол і вповзає попід барну стійку за шинквас між пузатих тьмяних пляшок зі скотчем та водярою й звідти хитро підморгує всім присутнім, ніби нашіптує: «Ну ж бо, чуваки, відтягніться, хулі там, богослови, не зупиняйтеся, у жодному разі не зупиняйтеся, інакше це для вас дуже погано закінчиться, чуєте, як лажають ці придурки в кирзових чоботах? Ці довбані австрійські панки, які вважають, що схопили свого довбаного господа бога за бороду, чуєте, як хриплять їхні колонки? Якщо ви зараз зупинитеся, це хрипіння буде тривати вічно, воно залишиться у ваших головах і з вас уже не вийде ніяких богословів, із вас навіть економістів не вийде, будете плазувати, як слимаки, від супермаркету до супермаркету, купуючи тепле пиво в бляшанках», – шепоче підступним голосом цей чортів демон, і всі його слухають, і набираються, і все це триває аж доти, доки той самий вокаліст (хе-хе) не витримує і, перечепившись через якісь дроти, летить просто в залу під ноги богословам і макроекономістам, і це сприймається як заклик до братання на цьому германському фронті побутового алкоголізму, я підходжу до музикантів, і ми швидко знайомимося, і говоримо про погоду, шоу-бізнес і студентську