Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки)"

Саме такий барометр висів у одному з готелів в Оксфорді. Я зупинявся там минулої весни. Коли я дістався вітальні, він показував «ясно». А надворі лило як з відра. Не зупиняючись ні на мить, дощило цілісінький день. Я не міг нічого зрозуміти. Постукав по барометру, і стрілка підстрибнула, показавши «дуже сухо». Коридорний, який проходив повз саме цієї хвилини, зупинився і сказав, що, на його думку, барометр показує, що буде завтра. Я перепитав, чи не має він на увазі позаминулий тиждень, на що коридорний відповів однозначним сухим «ні».

Наступного ранку я знову постукав по барометру — стрілка підскочила ще вище, а дощ полив ще сильніше. У середу я підійшов і знову стукнув по ньому. Стрілка пройшла «ясно», перейшла через «дуже сухо», «дуже гаряче» і, зачепившись за кілочок, зупинилася, бо нікуди було рухатися далі. Вона всіляко намагалася це зробити, але прилад був налаштований так, що, не зламавшись, не міг передбачати погоду старанніше, ніж він це робив. Вочевидь, йому хотілося рухатись далі і спрогнозувати посуху, нестачу води, сонячний удар, самум чи щось подібне, але на заваді став кілок. Тому він вирішив задовольнитися, вказуючи на просте й незрозуміле «дуже сухо».

Навколо готелю без упину шуміла злива. Річка вийшла з берегів і вже залила нижню частину міста.

Коридорний сказав, що, цілком імовірно, потому надовго встановиться гарна погода, і прочитав вірша, яким починалося якесь пророцтво.

Передбачене задовго довго триватиме;

Щойно помічене миттю мине.

Того літа гарна погода так і не настала. Гадаю, той чудовий прилад мав на увазі наступну весну.

Але існують ще й інші барометри — такі довгі та прямі. Я ніколи не міг у них розібратися. З одного боку він показує, що було о десятій ранку вчора, а з іншого — о десятій ранку сьогодні. Але ж не завжди можна поглянути на нього так рано, ви ж розумієте. Він піднімається і падає: то на дощ, то на добру погоду, на більш чи менш вітряну. На одному кінці написано «Пн», на іншому «Сх». А якщо по ньому стукнути, він взагалі нічого не показує. Вам потрібно знати, на якій висоті над рівнем моря він перебуває, а потім перевести градуси у шкалу Фаренгейта. Але навіть після усіх цих кроків мені не вдавалося отримати відповіді.

Скажіть мені, кому, зрештою, потрібні ці прогнози? Коли настає негода, почуваєшся досить паскудно і без них, а знаючи це наперед, страждаєш ще більше. Яке пророцтво нам до вподоби — так це передчуття старенького дідуся, коли похмурого ранку саме того дня, коли нам хочеться сонця, він оглядає горизонт своїм досвідченим оком і каже:

— Та ні, сер, я думаю, ось-ось все зміниться на краще. Воно проясниться, і погода буде досить добра.

— Ну от, він знає напевне, — кажемо ми, бажаємо йому доброго ранку і вирушаємо у путь. — Цікаво, як дідуган може це знати!

Ми починаємо відчувати до нього прихильність, яку аж ніяк не применшує те, що небо і не думає прояснюватися, а дощ безперестану періщить цілий день.

— Ну, що ж, — співчуваємо ми, — він зробив усе, що міг.

До того ж, хто напророчив нам погану погоду, ми, навпаки, відчуваємо лише злість та бажаємо йому якось помститися.

— Ну що, проясниться, як ви гадаєте? — вигукуємо ми, сміючись, коли проїжджаємо повз нього.

— О ні, сер. Боюсь, що затягнуло на весь день, — відповідає він, похитуючи головою.

— Тупий старий дурень! — бурмочемо ми одне одному. — Що він може знати?

А коли прогноз збувається, ми повертаємося, сповнені ще більшої люті і якогось невловимого відчуття, що він щось-таки в тій клятій погоді розуміє.

Від повідомлень, які прочитав Джордж, від всіх цих слів про «барометр падає», «атмосферний фронт насувається з Південної Європи» і «тиск піднімається», в наших жилах холонула кров. Але першого ранку нашої подорожі було надто ясно й сонячно, щоб ми якось переймалися прогнозами. Тому, побачивши, що йому не вдалося нас засмутити і що він тільки згаяв час, Джордж крадькома потягнув цигарку, яку я так старанно крутив для себе, і вийшов.

Потім ми з Гаррісом, доївши те, що лишалось на столі, спустили на візочку весь наш багаж до дверей і стояли в очікуванні екіпажу.

Коли ми зібрали весь багаж разом, стало ясно, що його доволі багато. Одна велика валіза, одна трохи менша, два кошики, величезний вузол ковдр, чотири чи п’ять пальт та дощовиків, а також декілька парасольок… Немало. Крім того, в окремому мішку лежала диня, тому що вона була надто громіздкою, щоб її можна було куди-небудь запхати, до того ж кілька фунтів винограду — в іншому мішку, японська паперова парасолька та пательня — через те, що вона надто довга, ми її просто обгорнули папером.

Речей було справді багато. Ми з Гаррісом навіть трохи зніяковіли, хоча чого було соромитися, я зараз не розумію. На біду, не траплялося жодного екіпажу. Зате вдосталь вуличних хлопчаків: їх, гадаю, зацікавило це видовище, і вони почали зупинятися.

Першим до нас наблизився хлопець Біґґса. Біґґс — це наш торговець овочами. У Біґґса справжній талант: він бере на роботу розсильними найбільш безсоромних і нахабних хлопчиськ, яких будь-коли породжувала цивілізація. Коли на нашій вулиці стається щось надзвичайно мерзотне і це зробив якийсь хлопчисько, можна бути впевненим, що це хлопець від Біґґса. Мені розповідали, коли на Ґрейт-Корам-стрит сталося вбивство, на нашій вулиці одразу ж вирішили, що за всім цим стоїть один із тодішніх хлопців Біґґса. І коли б він під час прискіпливого перехресного допиту, який влаштував йому мешканець будинку № 19, зайшовши туди по замовлення наступного після дня злочину ранку (в допиті брав участь і мешканець будинку № 21, що випадково опинився поруч), не зміг довести свого алібі, йому було б непереливки. У той час я не знав хлопців Біґґса. Але з того, що побачив опісля, я б особисто не дуже покладався на те алібі.

Як я вже казав, хлопець Біґґса вийшов з-за рогу. Він, вочевидь, дуже поспішав, коли ми його помітили, але, поглянувши на мене з Гаррісом, на Монморансі і наші речі, хлопчина зупинився і став пильно розглядати нас. Гарріс і я своєю чергою грізно подивилися на нього. Більш вразливу натуру це могло б образити, але хлопці Біґґса зазвичай не з тих, хто близько бере щось до серця. Він зупинився на відстані одного ярда