read-books.club » Наука, Освіта » Київська Русь 📚 - Українською

Читати книгу - "Київська Русь"

102
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Київська Русь" автора Петро Петрович Толочко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 129
Перейти на сторінку:
міста чи країни, з яких вона була вихідцем. Писемні джерела дають немало прикладів цього. Ім’я короля Бірки — Берка походить від назви острова Берко (Bjorko)[112].

Під 862 р. київськими князями у “Повісті минулих літ” названі Аскольд і Дір, які нібито спочатку були боярами Рюрика, але відпросились у нього в похід на Константинополь і попутно заволоділи Києвом. Ця версія, поширена в зарубіжній літературі, була переконливо спростована іще О.О. Шахматовим. Аналіз літописних повідомлень привів його до висновку, що ці князі IX ст. були нащадками Кия, останніми представниками місцевої київської династії[113]. Пізніше аналогічних висновків дійшли Б.О. Рибаков, М.М. Тихомиров та інші дослідники. Вони підтвердили свої пошуки свідченням польського хроніста Яна Длугуша, який писав, що після смерті Кия, Щека і Хорива, успадковуючи по прямій лінії, їх сини і племінники багато років панували у руських, поки спадкоємність не перейшла до двох рідних братів Аскольда і Діра[114].

Князювали брати, очевидно, у різний час. Діра згадує ал Масуді, але його відомості засновуються на більш ранніх джерелах. Згідно з Масуді, Дір був найвидатнішим із слов’янських князів, володів багатьма містами і великими територіями, до його столиці приїжджали мусульманські купці. Значно більше відомостей збереглося про Аскольда. Уривчасті записи Никонівського літопису, запозичені з якихось давніх, що не дійшли до нашого часу, джерел, представляють його видатним державним діячем, який займався не лише внутрішніми справами країни, а й міжнародними. Про це свідчать його походи на Константинополь, на печенігів, волзьких булгар.

Палац князя Олега в Києві. Реконструкція В.О. Харламова

У 882 р. на київському столі відбулася зміна династій. Убивши Аскольда, владу захопив родич Рюрика Олег[115]. Висвітлення цієї події “Повістю минулих літ” суперечливе і малозрозуміле. Якщо Аскольд і Дір належали до оточення Рюрика, то чому тоді факт їх князювання в Києві був таким несподіваним для Олега? Як могло статися, що в Києві залишилось непоміченим проходження по Дніпру великої флотилії? Навіщо був потрібний маскарад з укриттям воїнів і чому київські князі пішли до Олега, а не він до них, що виглядало б логічнішим?

Треба думати, що в реальному житті події розвивались інакше. Ідея захопити Київ виникла в Олега не тоді, коли він підпливав до нього, а значно раніше і, думається, не без співучасті оточення Аскольда. Надто вже гладко у Олега все вийшло. Він не мав шансів заволодіти Києвом силою. Що могла зробити порівняно невелика північна дружина (хай навіть і доповнена загоном кривичів) з добре укріпленим містом, у якому, до того ж, знаходився значний військовий гарнізон? Навряд чи допомогла б і хитрість з укриттям воїнів, про яку так наївно пише літописець. Адже підступне вбивство Аскольда в Угорському (мабуть, тут уже в IX ст. був заміський княжий палац) зовсім не гарантувало Олегу безперешкодного вступу до столиці Русі. Тим часом він заволодів нею без найменших зусиль. Літопис спокійно підсумовує події 882 р. словами: “И сѣде Олегъ княжа въ Киевѣ”[116]. Усе це, природно, наводить на думку, що Аскольд став жертвою не стільки Олега і його воїнства, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика. Саме таке пояснення запропонував В.М. Татищев: “Убийство Оскольдово. Довольно вероятно, что крещение тому причиною было, может, киевляне, не хотя крещение принять, Олега позвали”[117].

Ні про яке норманське завоювання Киева, отже, не може йти мова. Стався, по суті, політичний переворот, в результаті якого на київському престолі сіла нова людина. Олег і його оточення фактично стали на службу до середньодніпровської ранньофеодальної держави Русь, яка на цей час пройшла вже тривалий шлях розвитку. Не випадково в Києві варяги приймають і назву цієї держави: “И седе Олегъ княжа Киеве; и быша у него мужи Варязи, и отътоле прозъвашася Русию”[118].

Часи княжіння Олега в Києві характеризувались активізацією консолідаційних процесів. Влада Києва поширилась не тільки на полян, древлян і сіверян, а й на новгородських словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, на неслов’янські племена чудь і мерю. Значних успіхів досягла Русь в кінці IX — на початку X ст. і на міжнародній арені. Одним із важливих заходів Олега як київського князя була спроба захистити свою державу від неспокійних сусідів, у тому числі і варягів. Цій меті, очевидно, служила щорічна данина в 300 гривен, яку Русь сплачувала варягам, “мира деля”. Дослідники справедливо вважають, що між сторонами була укладена звичайна для тих часів угода “миру і дружби”[119]. Свідчення літопису про регулярне залучення київськими князями для воєнних походів варязьких дружин вказують, очевидно, на договірну обумовленість цієї допомоги.

Отже, щодо варягів на Русі, то правильним, очевидно, буде вбачати в них не тільки датчан чи шведів, а також і західних слов’ян, балтів, фіно-угрів. На ранніх етапах вони прибували на береги Волхова і Дніпра переважно як купці: згодом київський уряд використовував їх як найману військову силу. Некоректні посилання на літописні повідомлення про варягів, чим часто грішать деякі вітчизняні і зарубіжні дослідники, створюють ілюзорне враження мало не рівної їх участі у східнослов’янському державному будівництві. Але навіть і у виправленому вигляді “Повість минулих літ” не дає підстав для таких висновків. Після приходу на Русь Рюрик, згідно з статтею 862 р., сів у Новгороді, Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів “прия власть Рюрикъ, и раздая мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, другому Бѣлоозеро”. Ніби передбачаючи майбутні претензії норманістів, літописець пояснив: “А перьвии насельници в Новѣгородѣ словѣне, въ Полотьсѣ кривичи”[120]. У 882 р. Олег, спускаючись униз по Дніпру, посадив своїх посадників у Смоленську і Любечі. У Києві він сів сам.

Де ж тут рівна участь? Рюрик, а пізніше і Олег не засновують своїх міст, а оволодівають уже існуючими, не стверджують у них політичну владу, а лише міняють стару адміністрацію на нову — “свою”, як уточнює літописець.

Звичайно, нова князівська династія Русі, за походженням північна, на перших порах сприяла залученню варягів до процесів державного життя країни. Це природно. Але залучення це ніколи не набувало форм панування, засилля чужинців. Процес їх притоку на Русь строго контролювався, а проживання у слов’янському середовищі мало свою регламентацію, що виражалася в екстериторіальності варязьких дружин відносно великих давньоруських міст[121].

Писемні джерела свідчать, що кожного разу, як тільки завдання, у вирішенні яких потрібна була допомога варягів, були виконані, київські князі намагалися позбутися їх. При цьому не тільки не обдаровували варягів

1 ... 12 13 14 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київська Русь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Київська Русь"