Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

розпитувати у чекістів було не заведено. Він знав, що Івана Бисагу залучали до розробляння операції викрадення Ребета, але Бисага тепер був у СРСР. Між тим Сташинському дали нове завдання – стежити за видавцем газети «Український самостійник», у якій працював Ребет. Здавалося, що на цьому, принаймні для Сташинського, справа Ребета завершилася[47].

6. Секретна зброя

Шпигунське життя Богдана Сташинського потроху увійшло у звичну колію. Воно було цілком спокійне, навіть комфортабельне, хоч і не позбавлене стресів. Він їздив у Мюнхен стежити за еміграційними діячами, закладав тайники з грошима й інструкціями для агентури, спостерігав за військовими об’єктами. Але так тривало не довго. У вересні 1957-го Деймон запросив Сташинського в контору КДБ у Карлсхорсті, попередивши, що вони зустрінуться з важливим гостем із Москви. І додав, що час настав. Що це означає, Сташинський зрозумів, тільки коли гість – його ім’я лишилося в секреті – показав йому видовжений циліндр із запобіжником і курком.

Московський гість сказав, що це зброя, і показав, як вона працює. Циліндр містить ампулу з рідиною. Коли натискаєш курок, бойок запускає в дію пороховий заряд, ампула з отрутою розбивається і розбризкується з циліндра. Рідина майже одразу випаровується. Циліндр слід наставляти майже впритул, щоб жертва могла вдихнути отруту після вистрілу. Відтак вона знепритомніє. Ефект, додав Деймон, схожий на придушення. Смерть від серцевого нападу, продовжив московський гість, настає впродовж двох-трьох хвилин. «Після випаровування рідина не лишає слідів; через хвилину після смерті вени повертаються до попереднього стану, і насильницьку смерть констатувати неможливо». Деймон додав, що для стрілка зброя абсолютно безпечна[48].

Такий поворот заскочив Сташинського зненацька. Він не мав часу отямитися. Єдине, що він зрозумів, – вони хочуть, щоб він став убивцею; якщо ні, то вони ніколи б не показували йому ніякої секретної зброї і нічого б не пояснювали. З розмови стало зрозуміло, що це не перше використання пістолета-спрея. Такий уже використовували раніше. Судячи з усього, це був удосконалений варіант німецької моделі часів Другої світової.

Московський гість хотів показати, як він працює, зарядив ампулу з водою, зняв із запобіжника і вистрелив. Пістолет виплюнув порцію води в рушник, що висів на стіні на відстані метра. Звук пострілу нагадував сплеск у долоні. Вода лишила пляму на рушнику діаметром сантиметрів двадцять. Москвич пояснив, що ампула з отрутою стріляє на півметра далі і пляма буде більшою, бо отрута легша за воду. Він дістав із валізки інструмент, викрутив гвинти з циліндра, почистив зброю й перезарядив. Вистрелив ще кілька разів. Потім віником змів з підлоги крихітні уламки скла, розміром не більше міліметра – більшість скляних бусинок лишилися на рушнику.

Експеримент закінчився, інструкції – ні. Московський гість пояснив, що стрілок теж ризикує вдихнути отруйні випари, але є два способи цьому запобігти. По-перше, треба прийняти пігулку за годину-півтори до пострілу. Вона перешкоджає звуженню кровоносних судин і діє чотири-п’ять годин. По-друге, вжити спеціальну ампулу з протиотрутою одразу після пострілу. Слід роздушити ампулу, завернувши її в тканину, і вдихнути газ, який з неї піде. Протиотрута настільки сильна, пояснював інструктор, що, коли її дати жертві через хвилину після пострілу, людина виживе. Найбезпечніше вжити пігулку до стрільби і протиотруту після. Московський гість запропонував показати Сташинському, як пістолет-спрей стріляє справжньою отрутою, а не водою. Той не заперечував. Вони вирішили випробувати зброю на собаці і домовилися зустрітися, коли все буде готове. На цьому розмова закінчилася[49].

Деймон зголосився відвезти Сташинського в місто і привітав його з таким почесним завданням. Той емоцій не виказував і сидів мовчки. Деймон спитав, чи розуміє він, яку велику довіру виказала йому держава. Сташинський потім згадував, що Деймон поводився, ніби вони були рятівниками країни. Сташинський натомість був збентежений. Що б він не робив свого часу у лісі видаючи повстанців, вбивати, тим більше неозброєну людину йому не хотілося. Богдан виріс у родині, яка шанувала християнські заповіді і не сприймала подібних учинків. Але й від завдання відмовитися не міг. Перевірка пістолета-спрея на собаці ніяк не полегшила душевних мук агента, радше навпаки – загострила їх. Деймон і московський гість купили маленького дворнягу на місцевому ринку. Забрали Сташинського у місті й поїхали в ліс на озері Мугельзеє за Східним Берліном. Москвич дав Богданові пігулку. Вони прив’язали собаку до дерева і почекали, заки подіє пігулка – якогось помітного впливу на організм не відчувалося. Москвич дав агенту заряджений циліндр. Сташинський не міг дивитися на собаку, йому було шкода безневинне створіння. Коли він підійшов до собаки, той узявся лизати йому руку. Сташинський відвернувся і натиснув на курок. Рідина вкрила морду. Собака впав і засмикав лапами. За кілька хвилин він був мертвий. «Моя перша жертва», – подумав Сташинський. Він розумів, що будуть інші. Хтось роздушив ампулу з протиотрутою – всі троє вдихнули з неї газ. Потім сіли в машину й повернулися у Східний Берлін. Експеримент було визнано вдалим[50].

Сташинський здогадався, хто стане його наступною жертвою. Ще на першій зустрічі з москвичем Деймон дав зрозуміти, що мова йде про його давнього «знайомого». Ім’я в присутності москвича не називали, але агент не сумнівався, що це Ребет. Бисаги не було, своїх людей в оточенні Ребета чекісти не мали, тож вирішили його убити, а не викрасти. Попри те, що цю таємну зброю нібито використовували й раніше, у чекістів не було певності, що убивство не виявлять. Вони припускали, що факт насильницької смерті буде одразу встановлено, але підозри впадуть на ворогів Ребета – бандерівців. Наступники Сталіна сподівалися, що вбивство Ребета, як і вбивство Коновальця, загострить усобиці в таборі націоналістів.

«Ліквідація» вождів української еміграції, які нібито не дозволяли своїм послідовникам йти на компроміс з радянським режимом і повертатися на батьківщину, була звичайною темою розмов в еміграційному відділі КДБ у Карлсхорсті. Але Сташинський не думав, чи то пак не хотів думати, що це означає на практиці. Тепер він повертався подумки до слів Деймона, які доти здавалися порожнім звуком. Коли він розповідав Деймону, наскільки близько стояв до Ребета у трамваї, коли стежив за ним уперше, той сказав, що проблему може розв’язати простий укол. Сумнівів не лишалося – він мав на увазі укол отрути. Стало також зрозуміло, чому Деймон хотів знати, де в коридорі Ребетового будинку стоять поштові скриньки. Ймовірно, КДБ розглядав ще один варіант розправитися з українським журналістом – бомба в посилці. Але поштових скриньок у будинку не виявилося, і це, можливо, визначило долю і Ребета, і Сташинського[51].

Сташинського роздирала дилема. Він не хотів і не міг уявити себе в