Читати книгу - "Ода до радості (збірник)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хвилини збігали. Пілот прайват-джета виявився надміру дисциплінованим: зайняв місце на краєчку смуги і диспетчера не турбував, терпляче чекаючи дозволу почати розбіг. Бідолаха обісрався і ледь не посивів, коли побачив, як позаду нього, розчепіривши шасі й висолопивши закрилки, вивалюється з неба 250-тонний «Boeing». Капітан Веймор посивів і ледь не обісрався, коли за кілька секунд до приземлення помітив крихітний літачок просто під носом у свого гіганта. Скасовувати посадку було пізно – 777-й летів надто повільно і надто низько. Відтак Дункан ушкварив повний газ, дивом перемахнув через «Cessna» і буквально вмолотив свій літак у бетон на п’ятсот метрів далі від запланованого місця торкання. Гума злетіла з коліс на бокових стійках шасі. Передня стійка взагалі не витримала – підкосилася. Літак дзьобнув носом землю і, ллючи навсібіч іскрами (наче велетенський бенгальський вогник), понісся вперед. Веймору вдалося зупинити лайнер за півкорпусу від місця, де обривалося бетонне полотно. Ніхто не постраждав, хоча «Boeing» довелося капітально ремонтувати.
Зазвичай після подібних інцидентів пілотів відправляють на розмову з психологом із метою перевірити, чи не зачаїлися в їхній підсвідомості які-небудь ментальні зсуви й чи здатні вони (пілоти, не зсуви) і надалі безпечно керувати повітряним судном. Співбесіда з капітаном Веймором була короткою й емоційною. Після неї психолог дійшов висновку, що проблем у містера Веймора немає. Проблеми можуть бути у чеського диспетчера, якщо раптом пан Веймор перестріне цього бідолаху в аеропорту Праги.
Дункан пішов із «Delta» і найнявся пілотом у бюджетну авіакомпанію «Ryanair», але прокляття східноєвропейських аеропортів не відпускало його. Через два з половиною тижні після того, як Веймор почав працювати на «Ryanair», його літак під час зльоту з аеропорту Варшави схопив турбіною дворнягу, котра невідь-звідки взялася на злітній смузі. Починалось усе справно й по-хорошому – руління до злітної смуги, дозвіл на зліт, розгін. Був звичайний літній день – безвітряний, сонячний. А потім, приблизно на середині смуги, коли лайнер розігнався до 140 км/год, другий пілот (то був хтось інший, не Дженкінс) крикнув:
– Кеп, дивіться – барбос!
І дійсно – справа по полю, навперейми «Боїнгу», заходячись гавкотом, скакав кошлатий собацюра. Дункан встиг краєм ока запримітити пса, а вже за мить правий двигун захлинувся утробним кашлем. Стрілка потужності смикнулась і сповзла до нуля.
– Помпаж!!![3] – заверещав другий пілот.
– Гальмуємо! – Швидкість була недостатньою для відриву, і капітану Веймору не лишалося нічого, крім як скасувати зліт.
Цього разу загальмувати до кінця полотна не вдалося. Літак винісся за межі злітної смуги і спалахнув. Щастя, що стюардеси не розгубилися і грамотно провели евакуацію, завдяки чому ніхто з пасажирів не постраждав. Зате «Boeing» після авіаційної пригоди спопелів дотла.
Капітан Веймор іще на місці аварії ліз битися з пожежниками і рвався до дирекції варшавського аеропорту з закликами лінчувати їх на місці, проте його не пустили. Відтоді минуло півроку, Дункан Веймор перейшов на роботу в «British Airways», але так і не зміг позбавитися лячних спогадів, які накочували на нього перед кожною посадкою в слов’янських аеропортах…
Несподівано капітан Веймор помічає попереду і трохи зліва від літака дивну цятку. Щось висить поміж хмар. Щось таке, чому в повітрі не місце. Дункан підводиться над кріслом і нахиляється до скла. Цятка наближається, розростається, набираючи обрисів…
– Срань Господня!
– Що таке, капітане? – буркає Дженкінс, не відриваючись від бланків із передпосадковими інструкціями.
Наступної миті Веймор починає лементувати, наче діваха, що побачила павука-птахоїда в себе на грудях:
– А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!
Якби не рефлекторна спритність капітана, у цьому місці історія Стьопи, а заразом і 150 пасажирів рейсу BA 840, урвалася б. Дункан блискавично відключає автопілот, втоплює праву педаль униз і відхиляє штурвал від себе, одночасно кренячи його вправо. «Airbus» кидає вбік, і він зісковзує на сотню метрів донизу, уникнувши зіткнення. Непристебнуті пасажири в салоні прилипають до стелі. Веймор між тим верещить:
– А-а-а-а-а!
– Кеп, що ви робите?! – кричить Дженкінс. – Працюйте над заходом на посадку. Ми…
– Ти бачив?! Ти це бачив, матері моїй ковінька?!!
– Що там? – Літак вирівнюється; другий пілот зиркає вперед і спостерігає чисте небо, де-не-де поплямоване хмарами.
– Якийсь мудак на табуретці з… з кульками! Шіт! Фак! Ми ледь не засмоктали його лівою турбіною!
– Е-е… А що він там робить?
– Я звідки знаю?! У нього спитай!
Тед Дженкінс стискає губи, усвідомивши, що попереду його чекає найважче приземлення в житті. Погано перед посадкою лишитися самому в кабіні. Проте ще гірше саджати літак, коли поруч із тобою пересіпується в істериці психічно хворий.
– Кеп, ви не проти, якщо я переберу на себе керування? – обережно, стараючись не викликати новий напад буйства, мовить Тед.
– Пішов у дупу, молокососе! – бризкаючи слиною, вищить капітан. – Трикляті українці хочуть звести мене у могилу! Покручі! Виродки! Я їм цього не подарую!
– Капітане Веймор, я наполягаю.
– Заткнись і підтримуй висоту!
– Диспетчер наказав займати 110-й ешелон.
– Який, в сраку, 110-й ешелон, Теде?! Може, їх там штук двадцять таких пиряє над аеропортом? – Сірі очі капітана вирячені, мов у жаби, здається, ще трохи – і вони почнуть обертатися незалежно одне від одного, точно як у психів. – Зараз іще нахапаємо повні турбіни цього добра і звалимося, на хрін, у штопор. Тримай висоту!
Не попіклувавшись про те, щоб угамувати емоції, Дункан зв’язується з диспетчером у Борисполі і горлає в мікрофон, нехтуючи всіма приписами й інструкціями:
– Це що за собача какашка у вас на ешелоні?!
– Бі-ей вісім-чотири-нуль, говорить диспетчерська Борисполя, повторіть запит.
– Ви там за трафіком дивитесь, довбодзьоби?! Чи вже повпивалися до чортиків? У вас же аеропорт, а не свиноферма!
– BA 840, вас не розумію. В чому ваша проблема?
– Проблема не В МЕНЕ, а У ВАС, гівноїди, і полягає вона в тому, що якийсь педераст у даний момент літає на табуретці по ешелону!
Диспетчер нишком перетравлює почуте. Йому не вистачає знань англійської, щоб повною мірою оцінити красу капітанських лінгвістичних вивертів, але про педераста на табуретці він розуміє.
– BA 840, у вас усе в порядку на борту?
– Це ви у мене питаєте, диспетчерська?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ода до радості (збірник)», після закриття браузера.
