Читати книгу - "Американська пастораль"

про зірку околиць оповивало його — й невже воно перетворило Шведа на мумію вічного хлопчика? Здавалося, що він зі свого внутрішнього світу викинув усе, що йому не пасувало, не тільки обман, насильство, знущання та безпринципність, а й усе навіть віддалено шорстке і незручне, найменшу ймовірність випадковості — страшного провісника безпорадності. Ані на мить не полишав він своїх спроб зобразити наші стосунки такими самими простими й щирими, якими могли видатися збоку його стосунки із самим собою.

Хоча, хоча… може, він просто зрілий чоловік, у міру відлюдькуватий, собі на умі — як і багато хто з нас. Можливо, відчуття, пробуджені онкологічною операцією, на якийсь короткий час захмарили спокійне, безтурботне ставлення до світу, яке було його супутником усе життя, але стовідсоткове одужання розігнало їх. Може, він — не знеособлена особа, а особа, якій просто нічого показати, тверезомисляча людина, яка розуміє, що коли ти високо шануєш свою приватну територію і добробут своїх близьких, ти зовсім не схочеш відкриватися романісту, який ліпить книжку за книжкою. Подаруй романісту не історію свого життя, а бронзово-сяйливу усмішку-відмову, обдай його зливою своєї всміхненої царственої ласки, потім доїж свій дзабальйоне та забирайся до дідькової матері у свій Олд-Римрок, що в штаті Нью-Джерсі, де романіст не має жодного стосунку до твого життя.

— Джеррі вже вчетверте одружений, — усміхнувшись, повідомив Швед. — Сімейний рекорд.

— А ти?

Я вже прикинув, що, висновуючи з віку трьох його хлопців, білявка з ключкою для гольфу, якій трохи за сорок, із високою вірогідністю друга, а може, й третя Шведова дружина. І все ж розлучення не вписувалося в моє уявлення про чоловіка, котрий так уперто заперечував наявність у житті ірраціонального складника. Якщо в них дійшло до розлучення, то статися воно мало з подачі Міс Нью-Джерсі. Або вона померла. Або життя з чоловіком, котрий поставив собі за мету зберегти позірну непогрішність цього досягнення, з чоловіком, який усім своїм серцем відданий ілюзії стабільності, довело її до самогубства. Можливо, це й був той удар, якого зазнав… Мої не вельми зграбні спроби знайти відсутній фрагмент, який допоміг би побачити Шведа в усій його цілості та послідовності, примушували мене приміряти на нього то одну, то іншу прикрість, жодна з яких не залишила слідів на його старіючому взірцевому обличчі. Я не міг зрозуміти, чи була його прилизаність чимось на кшталт снігу, який щось ховає, чи просто сніговим покровом, під яким — повна ніщота.

— Я? Дві дружини — ось моя межа. Тут проти брата я слабак. Його новій дружині лише тридцять із хвостиком. Удвоє молодша за нього. Джеррі — він із тих лікарів, які одружуються на медсестрах. Четверо — і всі медсестри. Вони обожнювали навіть землю, по якій ступав доктор Левов. Чотири дружини, шестеро дітей. Татові було від чого заціпеніти. Але Джеррі — видатний чоловік, і не з тих, що дуже церемоняться. До того ж він світило хірургії, плюс його владність — перед ним уся клініка ходить навшпиньки, — і тут навіть батько махнув рукою. А що було робити? Інакше він би просто втратив сина. Мій менший брат не любить панькатися. Тато при кожному його розлученні лютився і кричав, сотню разів погрожував, що застрелить його, та щойно Джеррі знов одружувався, як він одразу ж починав розповідати, що нова обраниця — ще більша принцеса, ніж її попередниця. «Вона лялечка, вона серденько, вона моя дівчинка…» І хай би хтось рота роззявив на половинку Джеррі — батько дав би йому прочухана! А його дітей він просто обожнював. П’ятеро дівчат, один хлопчисько. Батько любив малого, але дівчата — вони були найбільшою розрадою його очей. На світі не було нічого, чого б він не зробив для них. Та й для будь-кого з наших дітей! Коли ми збиралися в нього — і дорослі, і діти, геть усі, — то батько був на сьомому небі від щастя. Дев’яносто шість років, і хоч би день тобі відхворів! Час після серцевого нападу, за півроку до смерті, був найважчим. Але він молодець, гідно пройшов відміряну йому путь. Гарно прожив життя. Справжній боєць. Ходяче втілення природних сил. Ні перед чим не пасував.

Легке, летке звучання слів, коли він розповідає про батька, його голос, де ви вчуваєте шанобу люблячого сина, яка безсоромно виказує, що саме бажання виправдати сподівання батька і було найбільшим стрижнем, який пронизував усе його життя.

— А страждання?

— Могло бути значно гірше, — сказав Швед. — А так тільки шість місяців, та й з тих він половину вже не розумів, що коїться. Одної ночі взяв і відійшов… і ми залишилися без нього.

Кажучи «страждання», я мав на увазі ті страждання, на які він посилався у листі й від яких потерпав його батько, приймаючи до серця всі ті біди, «що випадали на долю близьких йому людей». Та навіть якби я додумався прихопити з собою цей лист і взявся б трусити ним перед Шведом, він одмахнувся б від своєї писанини так сам легко, без зусиль, як однієї суботи п’ятдесят років тому на міському стадіоні обтрусив із себе півзахисників «Саут-сайду», найслабкішого нашого супротивника, і встановив рекорд штату, забивши чотири рази поспіль із чотирьох прийнятих передач. Авжеж, подумав я, авжеж, моє прагнення докопатися до основи, моя вічна підозра, що за позірним має бути щось іще, здійняло в ньому острах, що я на цьому можу не спинитися й розповісти йому, що він — не той, ким здається… Відтак я замислився: навіщо думати про нього стільки часу? Звідки таке бажання зрозуміти цього хлопця? Невже все через те, що колись він сказав персонально мені: «Атож, Конику, тут тобі не баскетбол»? Чому ти так вчепився в нього? Що це з тобою? Таж нема там нічого, крім того, що бачиш. Він є таким, яким він є. І завжди ним був. Невинність його аж ніяк не удавана. Ти намагаєшся розкопати глибини, яких не існує. Цей чоловік — ходяче втілення ніщоти.

Але я помилявся. Як ще ні з ким ніколи в житті.

  2

Пам’ятаєте тогочасне піднесення? Американці примудрялися давати раду не лише собі, а й ще двомстам мільйонам людей в Італії, Австрії, Німеччині та Японії. Процеси над військовими злочинцями раз і назавжди звільнили землю від дияволів, що її населяли. Сила атома була підвладна тільки нам. Життя, коли всього без лишку і все треба лічити,