read-books.club » Сучасна проза » Таємна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна історія"

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна історія" автора Донна Тартт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 180
Перейти на сторінку:
доки не вирвуться на свободу, несамовитіші з кожним днем затримки й навіть ладні притопити під собою волю людини. На знак застереження про те, що може статися в разі відсутності клапана, маємо приклад римлян. Імператорів. Подумайте, скажімо, про Тіберія, потворного пасерба, котрий у владі намагався наслідувати свого вітчима Авґуста. Подумайте про кошмарне, нестерпне напруження, від якого він, певно, страждав, ідучи нога в ногу по слідах рятівника, справжнього бога. Народ його ненавидів. Хай як він старався, а краще не виходило, він не міг позбутися свого ненависного «я», поки нарешті греблю не прорвало. Захлинувся у власних збоченнях і помер старим та божевільним, загубленим у садах задоволення на Капрі, навіть не щасливим, як можна було б сподіватися, а жалюгідним. Перед смертю він написав листа додому, в Сенат. «Нехай боги й богині нашлють на мене ще гіршу згубу, ніж та, яку я щодня відчуваю». І подумайте про його наступників. Каліґулу. Нерона.

Він на якусь мить замовк.

— Римським генієм і, напевне, римським дефектом, — правив Джуліан далі, — була одержимість порядком. Це видно з їхньої архітектури, літератури, законів — це знавісніле заперечення темряви, нездорового глузду, хаосу. — Він розсміявся. — Цілком зрозуміло, чому римляни, переважно такі терпимі до чужинських вірувань, нещадно переслідували християн. Адже це так безглуздо — вважати, що звичайнісінький зловмисник постав із мертвих, так жахливо вшановувати його, п’ючи його ж кров. Ця нелогічність страхала їх, і вони докладали всіх зусиль, щоб знищити її. Насправді, мені здається, вони вдалися до таких жорстокостей не тільки через власний переляк, а й тому, що їх страшенно все це вабило. Прагматичні люди часто виявляються напрочуд забобонними. Хто ж іще жив у граничному кошмарі від надприродного попри всю свою логічність, як не римляни? Греки — то інше. Пристрасть до порядку й симетрії в них така сама, як і в римлян, але вони знали, що марно заперечувати існування невидимого світу, старих богів. Емоції, темряву, варварство.

Чи не з бентежним виразом обличчя професор подивився на стелю.

— Пам’ятаєте, як раніше ми говорили з вами про те, що криваві, моторошні речі інколи є найпрекраснішими? Це дуже по-грецьки. Це дуже ґрунтовно. Краса — це жахіття. Нас проймає дрож від усього, що ми вважаємо прекрасним. А що може бути страшнішим та прекраснішим від абсолютної втрати самовладання для таких душ, як у греків чи нас? Від того, щоб на мить скинути кайдани буття, вщент розтрощити випадкове існування своїх смертних «я»? Евріпід говорить про менад: із закинутими головами, горлянкою до зір, «більше схожі на олениць, ніж людей»[30]. Цілковито вільні! Звісно, цим деструктивним пристрастям можна дати раду й у більш вульгарний та менш ефективний спосіб. Але ж наскільки дивовижно вивільнити їх в одному сполоху! Співати, верещати, танцювати глупої ночі босоніж у лісі, зважаючи на свою смертну природу не більше, ніж тварина! Це могутні містерії. Крик бугаїв. Медові джерела, що дзюркотять із-під землі. Якщо ми досить сильні в душі, то ладні зірвати серпанок і зазирнути тій оголеній, моторошній красі просто в обличчя; дозволити Богові спожити нас, поглинути, розібрати по кісточках. А потім виплюнути переродженими.

Ми всі аж подалися вперед, знерухомлені. Я роззявив рота, рахував свій кожен вдих.

— Саме в цьому, як на мене, полягає кошмарна принада діонісійського ритуалу. Її практично неможливо собі уявити. Вогонь чистого буття.

Я ніби причмелений спускався сходами після заняття, голова йшла обертом, але я дуже гостро, до болю відчував, що існую, що я молодий, що день надворі прекрасний; дуже-предуже синє небо, аж в очах різало, і вітер, що в закруті, ніби конфеті, ганяє червоне й жовте листя.

«Краса — це жахіття. Нас проймає дрож від усього, що ми вважаємо прекрасним».

Того вечора я занотував у щоденнику: «Дерева показились і втрачають самовладання, знавіснілі від несподіваних нових вогнистих кольорів. Хтось — здається, Ван Ґоґ? — колись заявив, що жовтогарячий — то колір безумства. Краса — це жахіття. Ми воліємо, щоб вона поглинула нас і ми могли сховатись у вогні, який очищує».

Я пішов на пошту (пересичене студентство, звичайний робочий день) і, все ще запаморочений, підписав матері фотолистівку з вогненними кленами та гірським потічком. Речення на звороті радило: «Сплануйте подорож до Вермонту в падолист між 25 вересня і 15 жовтня — його наймальовничішу пору».

Уже коли вкидав листівку в отвір для міжміських відправлень, я помітив Банні в протилежному кінці зали. Він стояв спиною до мене та вивчав ряд понумерованих поштових скриньок. Він зупинився чи не навпроти моєї власної й заходився щось у неї всовувати. Потім крадькома розпростався й хутко вийшов з абсолютно розпатланим волоссям, тримаючи руки в кишенях.

Я дочекався, доки він зник, і підійшов до своєї скриньки. Усередині знайшов кремовий конверт: цупкий, хрусткий папір, дуже офіційний — зате підпис олівцем і по-дитячому нерозбірливий, ніби його надряпав п’ятикласник. Цидулка всередині також виявилася написаною олівцем, дрібними нерівними літерками:

Річарде старий

а шо як нам піти пообідать у Субботу, десь біля 1-ї? Я знаю одне кльове містечко. Коктейлі там, ділові зустрічі. Я пригощаю. Приходь будь-ласка.

твій Бан

р. s. візьми краватку. Знаю, ти б і так її взяв, але бідахам без неї (s. р.) начеплять свою, кошмарну, яку офіціянти мають про запас.

Я ретельно вивчив записку, поклав до кишені й на порозі мало не збив із ніг доктора Роланда. Спершу він мене начебто не впізнав. Та коли я вже розмріявся, що він просто візьме й піде, рипуча машинерія, що рухала мімікою його обличчя, начебто запрацювала й зі скреготінням картонна парсуна явилась із сутіні курного проскеніуму.

— Добридень, докторе Роланд, — привітався я, майже збавившись усілякої надії[31].

— Ну і як вона бігає, хлопче?

Він говорив про мою

1 ... 12 13 14 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна історія"