read-books.club » Наука, Освіта » Грушевський, Скоропадський, Петлюра 📚 - Українською

Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Грушевський, Скоропадський, Петлюра" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 128 129 130 ... 207
Перейти на сторінку:
1862 р. в офіцерській родині козацького походження. Випускник Морського корпусу та Військово-морської академії (1882). У 1882—1910 рр. проходив службу на Балтійському флоті. З 1910 р. — командир лінкора «Ростислав», командувач Морських сил Чорного моря, начальник штабу Чорноморського флоту. В 1914 р. — командир бригади крейсерів. 17 березня 1916 р. — начальник штабу командувача ЧФ, автор плану десантної операції із захоплення турецьких фортець і військово-морських баз у Різе і Трапезунді. З 28 червня — начальник 2-ї бригади лінійних кораблів, яка станом на квітень 1918 р. була єдиною на ЧФ, що зуміла зберегти бойову готовність. Віце-адмірал (червень 1916 р.).

З 27 червня 1917 р. — начальник охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом у м. Одесі, з 24 квітня 1918 р. — командир портів Чорного й Азовського морів. 10 травня призначений головою комісії по реформуванню морського міністерства, «батько» української морської піхоти. 14—26 листопада — міністр морських справ. У листопаді 1920 р. разом з військами Врангеля емігрував із Севастополя у Стамбул. Мешкав у Болгарії та Бельгії, де до 1930 р. працював робочим-машиністом у Льєжі. 1938 р. переїхав до Каїра, де помер 1944 р.

А. Покровський. Суспільне надбання

Нагороди: Св. Анни II ст., Св. Володимира III ст., Св. Георгія IV і III ст., орден Почесного легіону (двічі), Великий офіцерський Хрест (Румунія)[255].

Ландсберг Еміль В’ячеславович

Народився в с. Кляришки Ковенської губернії. Випускник Петербурзького університету шляхів сполучення (1906 р.). Служив начальником служби руху Привислянської залізниці, помічником начальника управління залізниць Міністерства шляхів сполучень, головою Центрального комітету по регулюванню залізничних перевезень. У вересні 1917 р. — начальник експлуатаційного управління міністерства. Після більшовицького путчу переїхав до Харкова, служив керівником Лівобережної залізниці. З січня 1919 р. — на еміграції, служив керівником дирекції залізниць у Вільні. З 1946 р. — у Франції. Помер 1952 р. у Ніцці.

Автор багатьох статей та книг: Sprawę deficytów na kolejach żelaznych (Wil. 1923), Uwagi w sprawie kryzysu gospodarczego w Polsce (Przyczyny i drogi naprawy) (W. 1932), Uwagi w sprawie zachwiania się przemysłu polskiego w dobie kryzysu (W. 1926)[256].

Б. Шуцький. Суспільне надбанння

Шуцький Борис Йосипович

Борис Йосипович Шуцький (до 1906 р. — Плакса) народився 1870 р. в м. Олександрія Херсон­ської губернії. Випускник Нижегородського кадетського корпусу та Другого Костянтинівського училища, Миколаївської академії Генерального штабу (1899 р., по першому розряду). Учасник російсько-японської війни, по її завершенні — в запасі. Служив у Міністерстві фінансів. Учасник Першої світової війни, начальник 3-ї Кавказької стрілецької дивізії, генерал-майор. У 1918 р. служив у міністерстві фінансів УД, 23 листопада — 14 грудня — в. о. військового міністра, генеральний значковий. З початком націонал-соціалістичного повстання виїхав до Одеси. В 1919—1920 рр. у резерві Збройних сил Півдня Росії. З 1920 р. — на еміграції в Естонії, згодом у Франції. Помер 1964 р., похований в м. Бордо. Кавалер 9 бойових орденів та Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість». Автор оповідань «Рок», «Бой», роману «Суд», мемуарів «Быль».

Г. Глинка. Суспільне надбання

Глинка Григорий В’ячеславович

Народився 1862 р. Випускник юридичного факультету Московського університету. Служив помічником присяжного повіреного (адвоката). В 1905—1915 рр. — начальник управління Міністерства внутрішніх справ, дійсний статський радник. У 1915—1916 рр. — головноуповноважений з постачання продовольства для армії, сенатор. До обов’язків міністра УД не приступив. У 1919—1920 рр. — завідувач Державним майном Криму, міністр землеробства та землеупорядкування уряду Півдня Росії. Автор закону «Про землю». До 1921 р. — голова Російського товариства Червоного Хреста. З 1921 р. — на еміграції. Помер 1934 р. у Парижі. Кавалер 4 російських орденів та ордену Почесного легіону.

Уряд Півдня Росії. 1920 р. Суспільне надбання

Петров Сергій Миколайович (?—?). Служив в державних контрольних інституціях у Петербурзі, з 1914 р. — контролер Румунського фронту.

Створення масової армії

Стратегічний задум гетьманських генералів — фундаторів національних Збройних сил — розкрився в останні дні Першої світової (формально вона закінчилася 11 листопада).

У дні її фактичного завершення, у дні, коли командування німецького окупаційного корпусу переймалося хіба питаннями евакуації своїх частин на батьківщину, військове керівництво УД оголосило про формування масової армії. Протидіяти цьому німці вже не могли — ані політично, ані мілітарно, ані в будь-який інший спосіб. 5 листопада з’явився її офіційний головнокомандувач. Ним став генерал граф Келлер (26 листопада на цій посаді його замінив генерал князь Долгоруков).

Хто такий генерал Келлер?

Келлер Федір Артурович, граф. Народився 12 жовтня 1857 р. у Смоленській губернії, в дворянській лютеранській родині. Закінчив Підготовчий пансіон Миколаївського кавалерійського училища. Учасник Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. Склав офіцерський іспит при Тверському юнкерському кавалерійському училищі (1878). У 1878—1904 рр. служив на стройових посадах у кавалерійських частинах. Полковник (1901 р.). У 1906—1910 рр. — командир лейб-гвардії Драгунського полку. В 1905—1907 рр. — т. в. о. калиського генерал-губернатора, поранений та контужений внаслідок терористичного замаху. Генерал-майор (1907). У 1907—1913 рр. — флігель-ад’ютант із зарахуванням до свити Його Величності. В 1915—1917 рр. — командир 3-го кавалерійського корпусу. Генерал від кавалерії (1916 р.). У 1917 р. відмовився присягати Тимчасовому урядові, перебував у резерві штабу Київського військового округу. 5 листопада 1918 р. призначений Головнокомандуючим із підпорядкуванням йому цивільної влади. 13 листопада переведений на посаду генерала Долгорукова. Командувач оборони Києва, внаслідок неможливості захистити місто розпустив підпорядковані військові загони. 21 грудня розстріляний повстанцями на Софійській площі в Києві.

Ф. Келлер. Суспільне надбання

Нагороди: кавалер 13 бойових орденів та Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість».

Хто такий генерал Долгоруков?

Долгоруков Олександр Миколайович, князь. Народився 27 грудня 1872 р. Випускник Пажеського корпусу (1893). У 1893—1901 рр. — проходив службу в лейб-гвардії Кавалергардському полку. Випускник Миколаївської військової академії та офіцерських курсів східних мов цієї академії (1905 р.). Учасник Російсько-японської війни. В 1912—1914 рр. — командир Кавалергардського полку. Генерал-майор. Учасник Першої світової війни. Генерал-лейтенант, командир 1-го кавалерійського корпусу (1917 р.). У 1918 р. служив в армії УД, з 26 листопада — головнокомандувач Збройних сил УД. 14 грудня разом з німецькими військами евакуювався до Німеччини. У вересні 1919 р. прибув до «білої» Північно-Західної армії, командир 4-ї стрілецької дивізії 2-го стрілецького корпусу. Разом з армією в листопаді 1919 р. перейшов на територію Естонії, де армія була розпущена. 1921 р. емігрував до Франції. В 1924—1929 рр. працював у «Societe Internationale Forestiere et Miniere du Congo» в Бельгійському Конго. З 1929 р. жив і працював у Марокко. В 1932—1938 рр. керував місцевим відділком Російського загальновійськового союзу (РОВС). Помер 17 січня 1948 р. Похований в Рабаті (Марокко).

О. Долгоруков у 1914 р. Суспільне надбання

Нагороди: кавалер 9 бойових орденів та Золо­тої Георгієвської зброї «За хоробрість».

Створення масової армії — продовження

8 листопада побачив світ Закон «Про поповнення армії та флоту Української Держави, що мають формуватися», який оголосив «достроковий призов молодих людей, котрі народилися в 1899 р.», й «тих, що народилися пізніш од 1899 р., якщо вони скінчили курс середніх шкіл... і не вступили ще у вищі школи», а також тих, хто отримав раніше відстрочки від призову. Загальну кількість призовного контингенту встановили в 169 тис. новобранців.

Того ж дня постановою «Про тимчасове приєднання при запровадженні військової повинності повітів Таврії та

1 ... 128 129 130 ... 207
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грушевський, Скоропадський, Петлюра», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"