Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звісно, то був прикрий день для містера Кутзее. Він сподівався справити на мене добре враження, можливо, ще й хотів показати батькові трьох привабливих бразильських леді, що є його друзями, а натомість має тільки повну машину мокрих людей, які їдуть крізь дощ. Але для мене було добре, що Марія Реґіна побачила свого героя в реальному житті, побачила, що цей поет не вміє навіть розпалити багаття.
Тож отакою є розповідь про наш похід у гори з містером Кутзее. Коли ми нарешті повернулися до Вінберґа, я сказала йому, і то перед батьком, перед дівчатами, слова, які збиралася сказати йому цілісінький день:
— Містере Кутзее, дуже мило з вашого боку, що ви запросили нас, це дуже по-джентльменському, — мовила я, — але, можливо, це не добра ідея для вчителя — виявляти прихильність лише до однієї дівчини в класі, і то тільки тому, що вона гарненька. Я не вичитую вам, а просто прошу подумати.
Саме такі слова я і вжила: «Тільки тому, що вона гарненька». Марія Реґіна розсердилася на мене, що я говорила отак, але сама я не дбала про це, головне — щоб мене зрозуміли.
Пізніше того вечора, коли Марія Реґіна вже пішла спати, до мене в кімнату прийшла Жоана.
— Mamãe, навіщо ти така сувора до Марії? — запитала вона. — Адже нічого поганого не відбувається.
— Нічого поганого? — перепитала я. — Що ти знаєш про світ? Що ти знаєш про погане? Що ти знаєш про те, що роблять чоловіки?
— Mamãe, він не поганий чоловік, — наполягала донька. — Ти, певне, й сама це бачиш.
— Він слабкий чоловік, — мовила я. — А слабкий чоловік ще гірший від поганого чоловіка. Слабкий чоловік не знає, де зупинитися. Слабкий чоловік безпорадний перед своїми поривами, йде за ними, куди вони ведуть.
— Mamãe, ми всі слабкі, — мовила Жоана.
— Ні, ти помиляєшся, — відказала я. — Я не слабка. Де б ми були — ти, Марія Реґіна і я, якби я дозволила собі бути слабкою? А тепер іди спати. І не кажи про нашу розмову Марії Реґіні. Ані слова. Вона не зрозуміє.
Я сподівалася, що на цьому буде кінець містера Кутзее. Але ні, за день або два прийшов лист від нього, цього разу не через Марію Реґіну, а поштою, справжній лист, надрукований на машинці, адреса на конверті теж надрукована. Передусім він вибачився за пікнік, що скінчився провалом. Він сподівався поговорити зі мною сам-на-сам, але не мав шансу. Чи може він прийти й побачити мене? Чи може він прийти на квартиру, а чи я хочу зустрітися з ним десь в іншому місці, можливо, пообідати з ним? Він хоче наголосити, що питання, яке він хоче обговорити, не пов’язане з Марією Реґіною. Марія — розумна дівчина з добрим серцем, учити таку ученицю — привілей для вчителя; він може запевнити мене, що ніколи, ніколи не зрадить довіри, яку я покладаю на нього. Розумна та ще й гарна — він сподівається, я не заперечую, якщо він скаже таке. Адже краса, справжня краса — це більше, ніж гарна шкіра, це душа, яка виявляється через плоть, і від кого б Марія Реґіна могла отримати свою красу, як не від мене?
[Тиша.]
— Ну?
— Оце й усе. Це й становило суть. Чи може він зустрітися зі мною наодинці.
Звичайно, я запитала себе, як він утовкмачив собі в голову, що я захочу зустрітися з ним, ба навіть захочу отримати листа від нього. Адже я ніколи й словом не заохотила його.
— То що ви зробили? Ви зустрілися з ним?
— Що я зробила? Нічого, і сподівалася, що він дасть мені спокій. Я була жінка в жалобі, хоча мій чоловік ще не помер, я не шукала уваги з боку інших чоловіків, надто чоловіка, що був учителем моєї доньки.
— У вас ще зберігся цей лист?
— Я не маю жодного листа Кутзее. Я не зберігала їх. Коли ми покидали Південну Африку, я прибрала квартиру й викинула всі старі листи та рахунки.
— І ви не відповіли?
— Ні.
— Ви не відповіли й не дозволили стосункам — вашим стосункам із Кутзее — розвинутися трохи далі?
— Що це? Навіщо такі запитання? Ви приїхали з самої Англії розмовляти зі мною, запевняєте, що пишете біографію чоловіка, який багато років тому викладав англійську мову моїй доньці, а тепер раптом відчули, ніби вам дозволено запитувати мене про мої «стосунки»? Тож яку біографію ви пишете? На кшталт голлівудських пліток, таємниць багатих і знаменитих? А якщо я відмовляюся обговорювати мої так звані стосунки з цим чоловіком, то ви напишете, що я тримаю їх у таємниці? Ні, я не мала, якщо скористатися вашим словом, «стосунків» із містером Кутзее. Я скажу більше. Для мене було неприродним мати якісь почуття до такого чоловіка, як цей, до чоловіка, що був таким м’яким. Атож, м’яким.
— Ви припускаєте, що він гомосексуаліст?
— Я нічого не припускаю. Але йому бракувало однієї риси, якої жінка шукає в чоловікові, а саме: сили, мужності. Мій чоловік мав цю рису. Він завжди мав її, але під час ув’язнення тут, у Бразилії, за militares, за військового режиму, вона проступила виразно, дарма що він просидів у в’язниці недовго, лише півроку. Після цих шести місяців, казав він, ніщо з того, що люди заподіюють іншим людям, уже не здивує його. Кутзее не мав за собою такого досвіду, який випробував би його мужність і навчив би його життя. Ось чому я кажу, що він м’який. Він був не чоловік, а ще хлопчик.
[Тиша.]
— Щодо гомосексуаліста — ні, я не кажу, що він гомосексуаліст, але він був, як я вже казала вам, célibataire, я не знаю англійського відповідника цього слова.
— Старий парубок? Безстатевий? Асексуальний?
— Ні, не безстатевий. Самотній. Не створений для подружнього життя. Не створений для жіночого товариства.
[Тиша.]
— Ви згадували, що були й дальші листи.
— Так, коли я не відповіла, він написав знову. Він писав багато разів. Можливо, гадав, що коли він напише досить слів, вони зрештою зітруть мене, як-от море розмиває скелі. Я складала ті листи в бюро, деякі навіть не читала. Але я думала собі: «До багатьох речей, яких бракує цьому чоловікові, дуже багатьох речей, належить і вчитель, що дав би йому науку любові». Адже, закохавшись у жінку, ви не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.