Читати книгу - "Пастка"

Проте з майстерні не показувалося ані собаки. Нарешті вийшов один робітник, за ним ще двоє, потім троє, але всі вони, безперечно, були славними хлопцями, що завжди приносили заробіток додому, бо, побачивши тіні, що блукали перед майстернею, вони захитали головами. Рослява шкапа ще дужче притиснулася до стіни біля воріт, а потім прожогом накинулася на маленького блідого чоловічка, що саме обережно висовував голову. Ба! Хутко впоралась! Вона облапала його й загребла всі дрібняки. Попався, пропала грошва — ні за що й чарку випить! І маленький чоловічок, сердитий і похнюплений, поплентався за своїм жандармом, заливаючись рясними слізьми, немов дитина. Робітники все виходили, а коли до воріт підступила дебела жінка з двома дітлахами, якийсь високий брюнет з хитрим обличчям, помітивши її, кинувся притьмом назад, щоб попередити її чоловіка. Коли той перевальцем вийшов на вулицю, два срібники, дві новенькі монети по сто су, вже лежали нарізно в його черевиках. Він узяв одного малого на руки й пішов, розповідаючи якісь нісенітниці своїй дружині, яка його шпетила. Були там і веселуни, що одним скоком вистрибували на вулицю, кваплячись боржій пропити двотижневий заробіток разом із приятелями. Траплялись і похмурі, зі збідованими лицями, що стискали у зсудомлених кулаках платню за три-чотири дні, яку заробили за півмісяця, лаяли себе неробами й присягалися більше не пити. Та найсумнішим у цьому видовищі було страждання маленької чорнявої жіночки, скромної й тендітної: її чоловік, вродливий парубок, прошмигнув у неї під носом так рвійно, що мало не звалив її на землю, і вона пішла додому сама, хитаючись попід крамницями, ридма ридаючи з горя.

Нарешті вервечка робітників урвалася. А Жервеза так і стояла посеред вулиці й дивилася на ворота. Починало пахнути чимось недобрим. З’явилося ще двоє спізнілих робітників, а Купо все не було. Коли ж вона запитала в тих робітників, чи скоро вийде Купо, вони, втямивши, що й до чого, відповіли жартома, що той щойно вибіг разом із Лантімешом через задні двері й погнав курей до вітру. Жервеза зрозуміла: Купо знову збрехав — шукай тепер вітра в полі! Тоді, повільно човгаючи своїми дірявими шкарбанами, вона пішла вниз вулицею Шарбоньєр. Вечеря тікала від неї, Жервеза, здригаючись, дивилася, як вона зникає у жовтавому присмерку. Цього разу все скінчено. Ані мідяка, ані надії — тільки глупа ніч і голод. Ах! Яка чудова ніч, щоб здохнути, — ця чорна ніч, що звалювалася їй на плечі!

Насилу піднімаючись вулицею Пуасоньє, вона раптом почула голос Купо. Так, він був там, у «Маленькій Ціветі», — його якраз пригощав Халява. Цей жартун Халява наприкінці літа втнув штуку — навсправжки одружився з однією дамою, не дуже свіжою, але зі слідами минулої вроди. О! Дама з вулиці Мучеників — це не якась задрипанка з околиці. І треба було бачити цього щасливого смертного, що жив, як буржуа, заклавши руки до кишень, ошатно вбраний, сито нагодований. Він так розжирів, що ніхто його тепер не впізнавав. Товариші казали, що його дружина знаходила скільки завгодно роботи у знайомих чоловіків. Отака жінка й заміський будинок — більшої втіхи в житті годі й бажати. Тим-то Купо й позирав на Халяву із захопленням. Та цей шибайголова носив навіть золоту каблучку на мізинці!

Тієї миті, коли Купо виходив з «Маленької Цівети», Жервеза смикнула його за руку.

— Слухай, я ж чекаю на тебе... Я голодна. Отак ти про мене дбаєш?

Але він дуже швидко присадив її.

— Голодна? Жуй кулак!.. А другий лиши на завтра.

Йому було зовсім не до шмиги розігрувати виставу перед купою людей! Ну не ходив він на роботу — і що з того?! Пекарі ж усе одно печуть. Чи, може, вона прийшла залякувати його своїми балачками, бо мала за наївного телепня?

— Отже, ти хочеш, щоб я пішла красти? — прошепотіла вона приглушеним голосом.

Халява з поблажливим видом гладив своє підборіддя.

— Ні, це ж заборонено, — мовив він. — Але коли жінка вміє крутитися...

Купо перебив його вигуком «Браво!» Атож, жінка мусить уміти крутитися. Проте його стара завжди була неповороткою мажарою, одороблом. Саме вона буде винна, якщо вони здохнуть з голоду на купі соломи. І він знову почав захоплено розглядати Халяву. Ох же й красунь цей чортяка! Справжній тобі домовласник: біла сорочка, а черевики які гарні! Хай йому біс! Це вам не якесь дрантя! От у кого жінка знає, як заправляти хазяйством!

І обоє чоловіків попрямували до кільцевого бульвару. Жервеза пішла слідом. Перервавши мовчанку, вона знову озвалася з-за спини Купо.

— Я голодна, розумієш... Я так надіялася на тебе. Треба ж мені бодай щось з’їсти.

Він не відповів, і вона знову заговорила надривним відчайдушним голосом:

— Значить, отак ти про мене дбаєш?

— А хай йому грець! У мене самого пусто! — загорлав він, різко обернувшись. — Дай мені спокій, добре? А то зараз інакше з тобою поговорю!

Він уже погрозливо звів кулак. Жервеза відступила назад і ніби подумки щось вирішувала.

— Гаразд, я піду геть. Знайду іншого чоловіка.

Бляхар розреготався. Він вдавав, що не брав її слова всерйоз, але сам же й під’юджував її. Яка чудова ідея! У вечірніх сутінках вона ще зможе когось звабити. Якщо їй вдасться підчепити якогось чоловіка, він радив їй іти до ресторану «Капуцин», де в невеличких окремих кабінетах можна було дуже приємно повечеряти. І коли вона, бліда й оскаженіла, пішла собі кільцевим бульваром, він крикнув услід:

— Слухай-но, принеси мені якийсь десерт. Я люблю тістечка... А якщо твій панок буде гарно вбраний, попроси в нього старе пальто — хоч трохи розбагатію.

Це нестерпне зухвальство підганяло Жервезу щодуху бігти вперед. Потім вона опинилася сама посеред натовпу й стишила крок. Налаштована вона була рішуче. Якщо вже доводилося красти або робити дещо інше, вона ліпше вдасться до другого, бо так принаймні не завдасть нікому шкоди. Жервеза не могла розраховувати на когось іще, окрім себе. Звичайно, те, що вона намислила зробити, було аж ніяк не добре; але цієї днини добре й недобре мішалися в її мізках; помираючи з голоду, люди не вдаються в філософствування і не перебирають хлібом. Жервеза піднялась аж до Кліньянкурського шосе. Ніч усе ніяк не наставала. Чекаючи на захід сонця, вона попрямувала бульварами, неначе дама, що вийшла перед