Читати книгу - "Галка"

стародавню Кулдигу, повернули на міст через бистру, з водоспадом Венту, по берегах якої стояло чотири зенітно-артилерійські батареї. Погода хоч і не сонячна, але й не мрячна. Дорога суха. Машини їхали швидко, витримуючи дистанцію у півтори сотні кроків. Шернер, обіпершись на шкіряну спинку, дивився вперед. Очі натрапили на повітряну бульку в склі. Скло незвичайне: його не проб'ють кулі, як не вразять бронебійні кулі машини, у якій він їздить. Що скло?. Німці створили мейсенський фарфор незалежно від китайського, і фарфор з Мейсена став дивом світу, а непробивне скло відлити можуть…

Заклопотаний думками був і Вундерліх, який їхав у першій машині. Він відчув, що його слова про розвідгрупи і про бандитів не дуже сподобалися командуючому. Та що вдієш — таке життя, така війна. Це не сорок перший рік, і росіяни зуміли поставити розвідку на високий щабель. Уже четверо вбито з десантної групи за минулі одинадцять місяців, а рація діє. «Мабуть, хитрий лис той однополчанин Кротова з якірцем на лівій руці!» У Вундерліха і в Кротова особливо нестримне бажання віч-на-віч допитати радиста. Інтерв'ю з радистом було б вершиною їхньої діяльності. Цим обидва марять. Це змусило гауптштурмфюрера не відпускати Кротова від себе далеко, навіть не посилати його до школи власовських пропагандистів у Добендорфі. Обидва — і Вундерліх, і Кротов — захопилися полюванням за парашутистами, то натрапляючи на їхній слід, то гублячи його. І чує серцем Вундерліх, що незабаром він таки зустрінеться із знайомим Кротову радистом. І станеться це невдовзі…

Нараз гауптштурмфюреру уявилася світловолоса дівчина в теплому жакеті, з хутряним комірцем, у кирзових чобітках, з санітарною сумкою на боці. Розплющеними, але мертвими очима дивиться вона, стікаючи кров'ю, у небо. «Убили, розтяпи. Не зуміли взяти живою!» — гримав на солдатів, обер-лейтенантів, «лісових котів». І ще від одного здригнувся Вундерліх: він побачив, як сяяли в останніх променях сонця у вухах дівчини золоті сережки з бірюзовими камінчиками, що так Відтіняли бліду вроду її мертвого обличчя. А потім над тим обличчям схилився Кротов…

Раптом ударив, мов грім над самою головою, кулемет, затріщали автомати. Авто, у якому сидів Вундерліх, завертілося, немов дзига, неначе воно потрапило в епіцентр смерчового стовпа. Свистіли кулі. Розліталося на скалки скло. Хтось волав у відчаї. «Опель» Вундерліха вихором знесло на узбіччя шосе. Як захотілося статечному гауптштурмфюреру опинитися раптом на дні машини або випасти з неї.. Так і сталося — він вилетів у кювет. Та в цю мить над ним пролунав грім і спалахнула блискавка, неначе виверження вулкана… Це було останнє враження Вундерліха. Таки недарма щойно думав про однополчанина Кротова — радиста з витатуйованим якорем на лівій руці. Радист, стоячи за сосною, жбурнув правою рукою «лимонку», розрахувавши, щоб та вибухнула саме над першою машиною. По першій стріляв з автомата і Латиш. На авто командуючого Шернера був спрямований вогонь кулеметників Коропа й Орла, автоматників Кудрявого й Августа. Кулі лопотіли, билися об, корпус машини, мов град. Кинута Кудрявим граната вибухнула, коли броньована автомашина командуючого військами «Курланд» Шернера рвонулася з усіх своїх ста двадцяти кінських сил уперед. З інших машин, які мчали вслід за Шернеровою, охорона вдарила з автоматів і фаустпатронів по місцю засади.

Тріщали гілки й ламалися стовбури молодих дерев, у які потрапили снаряди з «протитанкових кулаків». Ще кілька секунд, і машини охорони зникли за поворотом…

Якихось дві хвилини, що їх так довго і з муками чекали парашутисти Кудрявого, і бою — кінець. На шосе лежали вбиті фашистські солдати, у кюветі розпластався есесівський офіцер, а головний звір — фельдмаршал Шернер утік на своїй, на диво хлопцям, міцній машині.

— У того авто броня, мабуть, як у «тнгра»! — виправдовувався Короп, ледве не плачучи. — Били ж ми бронебійними!…

— Треба було по колесах, щоб у кювет звернув Шернер, — радив після бою, на жаль, Латиш.

— Та й моя граната спізнилася вибухнути! — пригніченим голосом визнав і свій промах Кудрявий. — Що ж… Пішли, брати-кролики, поки не пізно.

— Не тужи, командире! Найбільшого біса-анцихриста в Курляндії ми таки привітали з новим чином! — вигукнув Орел. — Запам'ятає те надовго!

12

Юхан як у воду дивився. Вже наступного дня на всіх дорогах, що променями сходилися до Кулдиги, вкопано стовпи з прибитими щитами. На щитах напис німецькою мовою: «Ахтунг! Банден!» Фельдмаршал Шернер більше не їздитиме на автотранспорті у Курляндії. Він літатиме до лінії фронту. Однак балтійська осіння погода заважатиме польотам фельдмаршала, і він відсиджуватиметься на віллі, поки в січні сорок п'ятого Гітлер не довірить йому групу військ «Центр». Едуард Робертович повідомить: командуючий Шернер обрав для себе інші засоби пересування, а на шосе вбито есесівського офіцера Вундерліха, одного з фюрерів каральних загонів, винуватця смерті Тайди.

Кудрявий ішов і думав, що надії на швидкий прихід Червоної Армії нема, а значить, операція на Курляндському півострові затягнеться, можливо, на кілька місяців. На порозі зима. Треба думати і про роботу, і про безпеку групи, м, коли випаде сніг, не впоратися і на спостережному пункті, і в розвідці, і на варті у. таборі — біля радиста, й коли стомлені бійці сплять. І їсти щось треба. Вантажі з літака зараз прийняти неможливо: надто велика концентрація ворожих військ і поліцейських команд на хуторах і в населених пунктах. Зовсім доведеться скрутно, коли випаде сніг. А сніг не за горами. Пора поповнити групу хоча б десятком людей або об'єднатися з кимось. Про партизанів і парашутистів їм розповідали на хуторах. Є такі в Курземе! Про це свідчать постріли і вибухи. І за таких несприятливих умов люди воюють… «Треба йти на контакти з іншими групами і партизанами!» — вирішив Кудрявий.

Десантники ступали мовчки. Але не тому, що дотримувалися правил конспірації, а тому, що в їхньому житті, їхній боротьбі за минулий місяць було більше тяжкого, трагічного, ніж бадьорого й переможного.

Накрапав холодний дощ. Сірі дерева похмуро